Слухати

Між Україною і Туреччиною є набагато більше спільного, ніж відомо в Україні, - тюрколог

22 серпня 2016 - 06:11 1033
Facebook Twitter Google+
Про культуру Туреччини і її політику по відношенню до корінних тюркських етносів

В студії Громадського радіо Ірина Дрига, сходознавиця, тюрколог

Євген Павлюковський: Сьогодні в Туреччині стався ще один вибух. Поки що його не інкримінують як теракт. Вибух стався під час весілля у провінції Газіантеп; у зв’язку з ним загинуло 30 людей і 94 поранених. Якщо говорити про Туреччину в контексті культури, то Туреччина потужна країна, яка ніколи не приховувала своїх інтересів  щодо інших країн, де є турецький етнос – вони завжди підтримували та допомагали їм. Теж саме відбувалося і на території України та Криму, де є велика кримськотатарська діаспора, яка контактує з Туреччиною. Якщо говорити про всі події, які зараз відбуваються в тій країні: наскільки така підтримка є активною? 

iryna_dryga.jpg

Ірина Дрига // «Громадське радіо»
Ірина Дрига
«Громадське радіо»

Ірина Дрига: Тюркологи разом с Туреччиною переживають карколомний період. Безперечно, Туреччина – країна, яка завжди претендувала на роль регіонального лідеру і, власне, достатньо успішно проводила політику в цьому напрямку. Наразі країна змушена долати декілька викликів – виклики, на які вона майже щодня наражається у зв’язку з постійними військовими діями. Все це – спроба державного перевороту, яка, на думку самих турків, стала віхою нового розуміння чинників наріжних постулатів. Процес ідентифікації, розуміння того, хто є другом, а хто ворогом для Туреччини, позначив цю політику та процес взаємопідтримки.

Євген Павлюковський: Ми можемо говорити, що ця країна стоїть перед певним вибором. Туреччину зараз в цьому плані можна порівняти з Україною.

Ірина Дрига: Шановний пан Посол Турецької Республіки в Україні в усіх своїх інтерв’ю постійно на цьому наголошує. Наш колектив, який  займається саме цими питання, не випадково в цьому році обрав саме культурний вимір паралелі наукових контактів з представниками турецької еліти. Вдамся в страшний для нас 2014 рік, коли палали шини, був перебитий Майдан. В липні тогож року був ініційований перший експертний круглий стіл разом з представниками Міністерства закордонних справ Туреччини, який був присвячений питанням безпеки в турецько-українських відносинах. В 2015 році на порядок денний найактуальнішим вийшло економічне питання – там експерти розглядали економічні турецько-українські відносини. Цей рік – культурний. 21 вересня турецька делегація відбуває на конференцію, яка буде відбуватися в Анкарі. Темою конференції стала культурна, етнічна і мовна парадигма підтримки України.

Анастасія Багаліка: В Туреччині, як правило, пов’язували теракти з курдами. Чи це змінилося після активізації сирійського конфлікту?

Ірина Дрига: Я не маю компетенції в цьому питанні, але наскільки мені відомо, що на побутовому рівні стали досить чітко розрізняти характер та почерк терористичних актів. Якщо акт здійснений проти органів чинної влади, то цей акт беруть на себе курдські сили. Акт, здійснений в місцях великого скупчення цивільного населення, то цей акт слідчі органи починають пов’язувати з діями бойовиків.

Євген Павлюковський: Якщо говорити про конфлікти, які можуть носити політичний та релігійний характер: Туреччина – країна, де побудує саме ісламська віра. Як це королює з європейськими прагненнями, які вже давно демонструє країна? Туреччина давно прагне вступу до ЄС та послаблення візового режиму. Наскільки ця ідея є не лише політичним гаслом, а й знаходить підтримку у звичайних турків?

Ірина Дрига: В цей країні досить велике проєвропейське населення.  Ті самі «білі турки» надали величезну підтримку і з великим ентузіазмом сприйняли прихід до влади партії Ердогана через те, що вони прекрасно усвідомлювали добрі наміри поміркованих ісламістів. Вони прийшли для того, щоб реформувати країну, вести її шляхом європейської інтеграції та представити голоси величезної більшості населення. Так, в цій країні живуть жіночки, які ходять замотані, дядьки, які носять шаровари та, заходячи в мечеть одягають шапочки. Ми повинні змиритися з цим фактом. Так, Туреччина – європейська держава, але вона складається з цих людей, які по п’ятницям здійснюють намаз. Все це питання культурної толерантності.

Євген Павлюковський: Як це співвідноситься з тим, що є поняття світської держави, а є поняття держави, в якій домінує релігія? Держави, де домінують саме релігія, в Європі викликає занепокоєння. Туреччина перебуває на межі. Наскільки такі настрої домінують в суспільстві? Наскільки турецьке суспільство готове пожертвувати своїми звичаями заради інтегрування в європейську спільноту?

Ірина Дрига: Самі турки постійно наголошують на тому, що в Європи є певні вимоги та критерії. Зараз саме Туреччина потребує некритичного оцінювання тих кроків, які вона робить. В плані етнічної та культурної толерантності Туреччина робить колосально успішні речі. Зараз ми маємо великі курдські словники, з наших квартир ми можемо бачити курдське телебачення їхньою мовою, ми маємо перший, створений в жовтні 2014 році, науково-дослідницький інститут меншини народів. Нині Туреччина не боїться говорити, що в країні проживає маса представників різних національностей. Туреччина потребує від Європи, від нас з вами та України не слів засудження, а підтримки.

Анастасія Багаліка: Що для турків важить постать Гюлена? Наскільки вони переймаються тими переслідуваннями, які розгорнулися в країні?

Ірина Дрига: Я не бачила жодного найбільш аполітичного колеги. Нажаль, з ним я не знайома особисто та не мала жодного стосунку до його діяльності. Зараз кожен, провівши страшну ніч 15 липня, зрозумів, що це є докорінне питання у вирішенні подальшої долі всього суспільства. Під дію секти Фетхуллаха Гюлену потрапив турецький аналог нашої Національної академії наук. З тої структури багато кого звільнили, а через багатьох була проведена велика кількість розслідувань. Під слідчий процес потрапила велика кількість провідних турецьких університетів, зі свої посад зняли декількох ректорів, відсторонили від діяльності багатьох деканів, турецьким науковцям заборонили виїжджати за межі країни, були обмеження в переміщенні по самій Туреччині. Лише зараз починають відновлюватись академічні проекти.

Євген Павлюковський: В Криму проживає велика кримськотатарська спільнота. Наскільки зараз Туреччина в стані і має бажання діалогувати з Кримом і якось впливати на ситуацію, яка там відбуваються з правами людей? Наскільки «зближення» з Росією впливає на стосунки між кримськотатарською спільнотою і Туреччиною?

Ірина Дрига: Для тих спільнот Туреччина є віддушиною та духовною розрадою. Вони звертаються до Туреччини, їдуть перепочити туди, щоб відчути свою кримськотатарську ідентичність. Я вже не говорю, що зі своїми кримськотатарськими колегами ми контактуємо через Туреччину, щоб передати якусь інформацію.

Євген Павлюковський: Іноді цей канал легше?

Ірина Дрига: Так, цей канал став набагато легшим. В цій ситуації ми не можемо і не будемо їздити до Криму, так само, як для мешканців Криму поїздки стають дедалі небезпечними. 

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.