Слухати

Можливість музею: нова виставка митців-шістдесятників у Києві

22 грудня 2015 - 02:40 174
Facebook Twitter Google+
Лізавета Герман, Ольга Балашова, Марія Ланько розповідають про виставку «Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею»

Нова виставка присвячена візуальній спадщині українських шістдесятників, де є місце і живописній спадщині, і архітектурним об’єктам. На думку кураторок, виставки робіт українських шістдесятників свідчить про те, що в Україні бракує єдиного музею сучасного мистецтва. «Цей музей ментально вже відбувся, тепер йому треба надати фізичну форму, і для цього потрібна політична воля, сил активістів тут недостатньо», — зауважує Марія Ланько.

Ольга Балашова каже, що низка робіт вперше «зустрілися» в одному музейному просторі. «Поєднати ці картини в одному просторі навколо кураторських ліній — це була наша ідея, з нею фахівці можуть і не погодитися. Художники-сучасники з різних регіонів могли бути між собою не знайомі — наприклад, ужгородська та київська спільноти були між собою не знайомі, крім кількох винятків. Водночас, з позиції сьогоднішнього дня ми можемо простежити спільні місця — схожі пошуки, схожий колорит, потяг до абстракції, увагу до теми космосу та теми наукового», — пояснює Лізавета Герман.  

balashova._german._lanko.jpg

Лізавета Герман, Ольга Балашова, Марія Ланько.
Лізавета Герман, Ольга Балашова, Марія Ланько
Авторські права: 
«Громадське радіо»

Лариса Денисенко: Наскільки різнилася техніка в одного майстра для офіційних робіт і неофіційних?

Лізавета Герман: Одна из смысловых линий нашей выставки как раз посвящена совмещению официальной и неофициальной практики, потому что даже те художники, которые работали в подполье или были вынуждены показывать свои работы очень узкому кругу друзей и единомышленников, так или иначе должны были зарабатывать.

В советское время можно было зарабатывать, только будучи членом Союза художников и получая официальные заказы, то есть никакого другого способа не было. Интересно, что наши шестидесятники не работали на территории живописи: тут было бы сложно найти компромисс, живопись была самой зангажированной техникой. В то время книжная иллюстрация, особенно детская, монументально-декоративное искусство давали гораздо больше простора для эксперимента, поэтому одна из частей экспозиции посвящена сравнению официальных и неофициальных работ.

Ірина Славінська: Як дана виставка виглядає в контексті декомунізаційних процесів, які проходять зараз в Україні?

Лізавета Герман: На самом деле это не так просто, как кажется — отказаться от каких-то работ. Например, в работах Валерия Ламаха есть коммунистическая символика в официальных заказах. Этот автор очень важен для истории украинского искусства. И он, по большому счету, не шел на большой компромисс, когда занимался монументальным искусством.

Он находил в этом какой-то смысл и оправдание, это не было насилием над собой, когда он включал какие-то элементы той действительности в свои монументальные работы. Тем не менее, только на этом основании их уничтожать или отказываться добровольно было бы преступлением. Это работы, которые заслуживают быть сохраненными.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.