Слухати

Ми робимо все, щоб бійці захворіли приємним відчуттям, що ти потрібен тут«, — військовий психолог Андрій Козінчук

27 березня 2015 - 11:31 303
FacebookTwitterGoogle+
Андрій Козінчук запрошує родини бійців на благодійну зустріч, на якій психологи розповідатимуть, як допомогти бійцям адаптуватися після демобілізації

ПсихологУ «Громадській хвилі» Андрій Козінчук, військовий психолог, капітан батальйону спеціального призначення МВС “Київщина”, каже, що не згоден з тим, що рівень психогенних втрат в українській армії сягнув 80%. Він каже, що таких досліджень не проводилось і не могло бути проведено тому, що бойові дії ще тривають. Також Андрій Козінчук запрошує родини бійців на благодійну зустріч, на якій психологи розповідатимуть, як допомогти бійцям адаптуватися після демобілізації. Зустріч відбудеться 28 березня о 17.00 у Києві за адресою: проспект Перемоги, 52/2. Про подробиці можна дізнатися за телефоном 097-585-63-29. 

Ви нещодавно повернулися з АТО, яка там ситуація?

Моя зона відповідальності – це Луганська область, і по тій дислокації, де ми є, не можу сказати, що повністю спокійно. Звичайно, вже нема таких артилерійських потужних залпів, але стрілецька зброя відчувається, і в повітрі є така атмосфера напруження. Зранку, коли прокидаються солдати і чують повну тишу, то це таке старшне відчуття. Коли тихо, то потрібно чимось займати особовий склад. Ми, наприклад, робимо такий натиск на бойову підготовку, і для нас відпочинок – це переключитися з одного заняття на інше. Також мій батальйон співпрацює з інтернатом, з місцевими, не скажу, що мене б це повністю задовольняло, але, в принципі, в нас є діалог. Ми знаємо їх потреби, нам громада Київщини збирає якісь речі, іграшки, і ми передаємо в інтернат. Нас запрошують проводити уроки мужності в школах. В одній з сільських шкіл ми запитали, якою мовою їм зручніше вести лекцію, то вони відповіли, що українською. Ну говорять, що північна Луганщина, Слобожанська частина, вона українська. Там такий суржик, що сказати, що вони російськомовні, язик не повернеться в жодного філолога.

Ви працюєте ще з Майдану. Чи відрізняється психологічний стан бійців першої, другої, третьої хвиль мобілізації?

Так, відрізняється. Перша хвиля – це люди з Майдану, вони були загартовані вогнем, в них була така раптовість, рішучість, це були такі штурмві підрозділи, але, звичайно, було багато недоліків, тому що це було необдумано. Ті люди, які зараз зважено пішли. І є додаткові плюси, що за цей рік ми навчилися воювати, ми їх можемо навчити якісно новим речам, в нас уже є повний зворотній зв’язок з волонтерами. Молоді дівчата розбираються в обмундируванні, в зброї. А дівчині 25 років, вона б мала на дискотеці десь скакати, а вона займається такими корисними речами. Ми стараємося зробити все, щоб бійці захворіли приємним відчуттям, що ти потрібен тут. Ти дизайнер? Чудово, ми знайдемо тобі роботу. Ти можеш так оформити БТР, що це буде витвір мистецтва.

Як сьогодні надається допомога бійцям, які мають поствійськовий синдром, які психологічно не витримали це навантаження?

Вчені (психологи, психіатри) з всеукраїнським ім’ям казали в ефірі і в мережі про 80% психогенних втрат від загальної кількості військовослужбовців, що там. Психогенні втрати – це незворотні втрати. І я хочу сказати, що ця цифра дуже перебільшена. Такі дослідження не проводились по тій простій причині, що не закінчилась війна. І всіх відразу селити у відділення психіатрії не є правильним. Я бачив такі приклади, що тільки як бачуть якусь травму, бояться своєї відповідальності і солдата відправляють в відділення психіатрії. Так, відділення психіатрії повинно лікувати людей, але отак-от скопом відправляти людей не можна. Є поняття бойової психологічної травми, це ситуативні травми, просто потрібен час, щоб психіка переварила нормальну реакцію на ненормальні події. Україна – етнічна група, це – не воїни, це – аграрій. Але є одна особливість, якщо до нас в город приходить якийсь неродивий сусід, то хочеться в нього палкою кинути. В нас сталося таке саме. Може, ми з ним раніше і чарку випивали, а зараз він хоче все заграбастати і на нашу свиню навіть дивиться. Ми того не потерпимо. Я хочу сказати, що найменший рівень психогенних втрат в Ізраїлі, там 3%, тому що вони там воюють вже десятки років, і поняття реабілітація в них немає, тому що вся країна на це налаштована. Я б не хотів, щоб у нас таке було, бо рано чи пізно все це закінчиться і ми знову перейдем до своєї картоплі, ми будемо знову сварити владу, будемо знову зізнаватися у коханні жінкам. Але зараз іде війна, і є жертви.

Вже пройшов рік від першої хвилі мобілізації, і вже є демобілізовані хлопці. Чи є проблема їх адаптації, чи знаєте ви тривожні приклади?

Найпоширеніша проблема – це дезадаптаційні розлади. Українець йшов на війну з своїми якимись потребами, для нього була цікава зарплатня, розмір мобільного телефону, а на війні у нього все змінилось, де головне було вижити, боєприпаси, міцне плече товариша. Він повертається додому, і з нього знову вимагають якихось мирських речей: всім цікаві мобільні телефони і таке інше. І він розуміє, як світ змінився. А змінився не світ, а солдат. Тому ми працюємо не тільки з військовослужбовцями по адаптації, а й з членами їх сімей. Ми працюємо з жінками, щоб вони не казали поки їм “а ти мене не любиш”, “а чого ти мені не пишеш”, щоб не задавали дурних запитань, чи він вбивав. Якщо йому захочеться відкрити своє серце і душу, він сам все розкаже. Хваліться, розказуйте про свої досягнення.

Скільки у вас родин під опікою?

Я в цифрах не скажу, але є динаміка. Але тут головне не нав’язуватись, тому що психолог – це офіціант в дуже дорогому ресторані: треба бути делікатним і майже непомітним. І в нас ще немає цієї культури звертатися до психологів. Але насправді, якщо людина працює з психологом, це означає, що вона психічно здорова. Українська ментальність така, що, якщо вигорає один військовослужбовець, то страждає і вся його родина. Але є і зворотній бік медалі, якщо у солдата, дружини, мами все добре, то сім’я теж радіє.

Після трагедії, коли БТР наїхав на родину, голова ОДА Кіхтенко заборонив продаж алкоголю військовослужбовцям. І є проблема того, що бійці пють. Прокоментуйте, і саме рішення про заборону, і наскільки ця проблема потужна?

Проблема є, і це потрібно визнавати. Особливо під час перемир’я. Ми всі привітали таке рішення голови, звичайно, але це все одно популізм. Ви можете заборонити і перегляд порно, і вживання наркотиків. Але це все залежить від командира, якщо він сказав “ні!”, він володіє авторитетом, то це означає “ні!”. І звичайно, якщо під час перемир’я солдати весь час сплять, дивляться цікаві передачі по телевізору, то звичайно з’являються такі дурні думки. Ми після цього випадку говорили з військовослужбовцями, нас це надзвичайно вразило, і всі погодились, що перед судом має відповісти він і його командир. Можливо, не кримінальну кару, а те, що він має зробити висновки. І подальші має бути допомога цій сім’ї, моральна теж.

Ще раніше, волонтери говорили, що є ця проблема. І як запобіжний засіб зробити – просто припинити допомагати цим частинам чи підрозділам. Чи можна таким способом впливати?

Ми оголосили в моєму батальйоні це волонтерське правило. Бо волонтери, як ангели. Нема такої умови, щоб волонтери раптом не приїхали, і всім військовослужбовцім це зрозуміло. Ця кругова порука вона може вирішити цю проблему з алкоголем. Побороти все це можна, якщо є надійне плече товариша, а воно є.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.