Слухати

Ми вірили, що присутність журналістів допоможе бійцям в Іловайську, – Левін

30 серпня 2016 - 07:30 1072
Facebook Twitter Google+

Гості

До річниці виходу з оточення в Іловайську говоримо з очевидцем цих подій, фотографом Максом Левіним

maks_lyevin.jpg

Макс Лєвін // Громадське радіо
Макс Лєвін
Авторські права: 
Громадське радіо

Ірина Славінська: Як пам’ятаєте ви події, які були 29 серпня два роки тому?

Макс Левін: Два роки тому ми вже виїхали з Іловайська і ночували в Многопіллі. Це були вже інші солдати, не знайомі нам. Було холодно і некомфортно. Ми не знали, куди їхати і як бути. Ми лежали на підлозі і хтось з солдат накрив нас своїм бушлатом. Всі були знервовані розуміли, що скоро буде вихід, прорив.

Ірина Славінська: Як ви дісталися в цю точку? Перші згадки про оточення почали з’являтися десь 18 числа. Коли ви особисто про нього дізналися?

Макс Левін: Раніше. Адже нам передавали інформацію наші друзі Максим Дондюк і Олександр Глядєлов, які були в Іловайську. Люди не дуже вірили повідомленням в соцмережах, але там були наші друзі, яким ми довіряли і ми знали про те, що обстрілюють великим калібром. Зібралися туди їхати з Маркіяном Лисейко. Приїхали на базу в Курахово і чекали можливості туди потрапити. Семен Семенченко нас не дуже хотів пускати. Але ми поїхали під власну відповідальність. Йшла санітарна колона з Іловайську. З нею виїхав Максим Дондюк, а ми заїхали.

Лариса Денисенко: Чи усвідомлювали ви що там відбувається і як це може на вас відобразитися?

Макс Левін: Насправді я і Маркіян Лисейко, ми не військові фотографи. Ми не розуміли, що таке оточення, наскільки запеклим може бути бій. Ми дружили з батальйоном Донбас, хотіли висвітлювати їхню діяльність. Були переконані в своїй безпеці, тому що ми ж військовими.

Ми знали 23 числа, що там оточення. Я мав розмову з редактором. Але хотів показати, що там відбувалося. Максим Дондюк і Саша Глядєлов передавали, що там є поранені і загиблі.

Ірина Славінська: 31 серпня 2014 року Іван Любиш-Кірдей, який був з вами, і який приходив після прориву в нашу студію, розповів, що ніхто готувався до того, що станеться, і у людей з собою були запаси їжі на один день. Такий був наказ, це мислилось як коротка операція. Чи було це для вас несподіванкою?

Макс Левін: Це long story. Нас було четверо, окрім Івана ще був Гоша Тихий. Ми були всі по-різному підготовлені до цього. Ми знали, що там оточення і тому взяли зарядки. Так само і військові. Ті, кого посилали на зачистку міста, мали з собою боєкомплекта на 1-2 дні. Коли ми стояли 29 числа колоною в Многопіллі, військові, очевидно на вимогу російської сторони, підривали боєкомплект. Наші друзі військові казали, що набоїв їм би вистачило на тиждень оборони.

Лариса Денисенко: Коли твої друзі йдуть з життя, а ти як фотограф це фіксуєш, як взяти себе в руки?

Макс Левін: Іловайськ – це був переломний момент. Революція, Майдан, ми всі тоді вірили в «силу журналістики», що присутність журналістів може убезпечити від чогось радикального. Ми вірили тоді, що присутність журналістів може допомогти військовим. Мова йшла про підкріплення. Максим Дондюк і Саша Глядєлов писали, що військових там дуже мало і потрібно підкріплення.

В 2015 році на День незалежності ми з другом знімали в АТО. І було відчуття, що нічого не змінюється. У питанні координації, забезпечення військових нічого не змінилося. Прийшла зневіра. Я після цього почав працювати з ООН і знімати мирних жителів, як вони страждають в зоні конфлікту.

Ірина Славінська: Яка ваша думка щодо скандалу з фотографіями Муравського, якого звинувачують у фотомонтажі?

Макс Левін: Це мала бути фахова дискусія. Дискусія, умовно кажучи, про стандарти журналістики. Дмитро Муравський знімає в позитивному ключі пропаганду для Міністерства оборони. Нічого поганого в цьому немає, я не вживаю тут це слово у негативному ключі. Бутусов запостив ці фотографії, наче це реальні бойові дії в Широкіному. Після цього ми кілька днів спілкувалися з Муравським в приваті і не виносили це на публіку. Ми побачили загрозу, тому що ці фотографії потрапили в українські ЗМІ, в твіттери іноземних журналістів, які писали, що це війна на сході України.

Муравський писав нам, що це реальні бойові дії. І нібито він немає часу нам це довести. Тим часом він поїхав в Широкіно з заступником міністра оборони Оксаною Гаврилюк і зняв відео, яке б мало довести справжність знімків. А також дав інтерв’ю Радіо свобода. Ми зрозуміли, що це небезпечно, адже якщо не буде консолідованої позиції українських фотожурналістів, нас всіх можуть звинуватити, що ми займаємося постановками.

Ми не могли чекати далі. Багато з нас працювали на війнах в інших країнах, а також на сході України. Ми заявили, що це постановка, а не документальна фотографія. Що відрізняє тут постановку від документальної? Те, що документальна фотографія може бути доказом в суді. Фотографії Муравського не брали на ряд виставок тому що були підозри в їх постановці. Війна на сході України як раз і почалася через брехню російських ЗМІ. Ми не можемо дозволити собі брехати.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.