Слухати

«Ми їхали в нікуди і не знали, що нас чекає», — переселенці

24 квітня 2015 - 12:50 13
Facebook Twitter Google+
Ельміра і Ольга – вимушені переселенці. Ельміра покинула рідну Ялту, а Ольга – Горлівку. Спільне в цих жінок те, що покинути власні домівки їх змусила російська агресія на території України

Ельміра і Ольга – вимушені переселенці. Ельміра покинула рідну Ялту, а Ольга – Горлівку. Спільне в цих жінок те, що покинути власні домівки їх змусила російська агресія на території України. Жінки розповідають про те, як вони приймали рішення про переїзд, як облаштовувалися в нових умовах і які стереотипи існують стосовно переселенців, зокрема в Києві. «Програму підтримано Канадським фондом місцевих ініціатив та громадською ініціативою КримSOS». 

Наталя Соколенко: Як вам у Києві чи подобається?

Ольга: Мне нравится в Киеве, общаться с киевлянами, чему я очень рада.

Ельміра: Я б дуже хотіла подякувати всім киянам, які прийняли вимушених переселенців і допомогають по сьогодні. Дуже душевно зустріли нас.

Василь Шандро: Ельміро, коли ви переїхали з Ялти?До референдуму так званого, після?

Ельміра: Це було після, кінець березня. Ми побачили об’яву по ТБ, коли ще було українське телебачення в Криму, що приймають вимушених переселенців. Це було несподіване рішення для нас, бо покинути все, що було і поїхати – відчайдушний крок. Ми їхали в нікуди і не знали, що нас чекає.

Василь Шандро: Вам погрожували до того, чи ви вже бічили історії знайомих, сусідів, родичів і не хотіли самі стати учасниками подібних історій?

Ельміра: Ви маєте радцію, ми не хотіли стати учасниками таких подій, тому що ми не кликалти цю країну до нас. Ми не приховували своїх поглядів на те, що відбувалося на Майдані і було лячно відчути на собі кару за свої погляди. Не хотілося б казати власному сину пошепки, що він українець і має цим пишатися, але про це нікому не казати.

Ольга: Я уехала в июне месяце уже после референдума. Когда я со стороны наблюдала за всем происходящим, было очень странно это всё видеть. Когда люди с такой радостью шли на этот референдум, многие даже не понимали, как я спрашивала, а за что? «Против хунты, чтобы не было Правого Сектора, чтобы не было бандеровцев». Как бы ни странно это звучало, но это действительно та идеология, та пропаганда, которая с телевидения вещает, в частности в Донецкий регион – это работает. Люди действительно бояться, когда слышишь истории, что дочка находится в Киеве, а мать уехала в Москву и она боится приехать в гости к дочери, только потому, что боится, что «бандеровцы» с ней что-то сделают. Это было бы смешно, если бы не было так печально. Тем не менее, мы все черпаем информацию либо из телевидения, либо радио, либо интернета. Зачастую – это искаженная информация, которая делает такое страшное дело. Когда люди настолько разобщены и когда люди не понимают друг друга… Поэтому я вынуждена была уехать. Находиться в этой атмосфере мне было тяжело.

Наталя Соколенко: Пані Ольго, як там зараз у Горлівці? Ваші знайомі, можливо родичі, хоч у когось прийшло протверезіння на рахунок хунти?

Ольга: К сожалению нет. Те кто боялся хунты и правоскеков, так и бояться. На сегодняшний день украинское телевидение не вещает на эту территорию.

Василь Шандро: Вам не страшно було їхати в Київ?

Ольга: Нет, мне не страшно было. Я второе высшее образование буквально пару лет назад получила в Киеве. Моя дочь живёт и работает в Киеве, мой зять родом из Тернополя.

Наталя Соколенко: У вас вийшло Схід і захід разом! А якою мовою вдома розмовляєте?

Ольга: Да. Мой зять не переходит на русский, он замечательно говорит на украинском, а дочь говорит на русском. И все друг друга замечательно понимают.

Наталя Соколенко: Ви сказали, що Київ вам подобається. Чи подобається вам влада. Не тільки київська, а українська,  можливо вам є і що сказати київській? Чи важко переселенцям отримати виплати, статуси, довідки і так далі? Буквально сьогодні я побачила новину з Запоріжжя, що там вимагають від переселенців такі довідки, які отримати доволі важко. Бо треба, щоб власник квартири, де вони зупинилися , надав копію власного паспорта, копію права власності на ту квартиру і ще якась довідка зі складною абревіатурою. Але це теж має надати та людина, що впустить переселенця у власне помешкання. Чи вам довелося стикатись з такими проблемами, чи з іншими? І як ви бачите, чим би влада могла, ми розуміємо, що грошей нема для того, щоб видати всім житло. Ваше бачення, що можна було для вас зробити, для вимушених переселенців?

Ельміра: Особисто я не мала проблем таких, про які ви кажете. Я отримала всі довідки, можливо тому, що я живу у санаторії, який надала держава. У нас є довідка, що ми там проживаємо, нашій родині видали довідки майже без проблем. Допомогу теж ми отримали. До держави у мене тільки прохання не забувати про Крим. Приємно бачити плакати «Крим – це Україна», це дуже тішить. Але я дуже хвилююся за українців в Криму. Вони дуже зараз в небезпечному становищі .

Ольга:  Я столкнулась с такими проблемами, как справка переселенца, большие очереди надо было отстоять. Проблема у многих с миграционным штампом, который ввели для того, чтобы отслеживать людей приезжающих и уезжающих, пенсионных туристов. Так или иначе этот штамп коснулся всех, если справка есть, то она не действительна без штампа. В миграционной огромные очереди, там показывают, что ваше время с 17 до 18 часов, потому, что вы переселенцы. Если пришли раньше – стойте, ждите. Это всё унижает, мы ведь граждане Украины и ничем не заслужили такого отношения. Те условия. В которые мы вынуждено попали, люди вынуждены бросить свои квартиры, у многих дома разрушены и возвращаться им некуда. Люди чувствуют себя абсолютно не защищёнными, как со стороны государства, так и со стороны… Есть проблемы с трудоустройством, хотя это не только у переселенцев. Проблем масса, начиная от пропусков, заканчивая поселением.

Василь Шандро: Переважно переселенцы акцентують на якись людських рисах, просто на тому, як приймають. Якщо йдеться не про владу, а просто про киян з якими ви познайомились. Чи відчували ви до себе якесь ставлення, або дуже прихильне, або дуже не прихильне.

Ельміра: У мене було декілька випадків, коли мене питали звідки ми, і я казала, що з Криму, з Ялти, був здивований погляд, чому вам там не сиділося. Здебільшого люди ставляться дуже добре і ще раз хочу сказати дякую за все, що кияни роблять для переселенців.

Ольга: На себе я не ощутила никакого негативного отношения. Люди относятся очень хорошо. Дискриминации на себе я не отмечала. Единственная проблема была со съёмом квартиры, когда звонишь и первый вопрос, откуда вы, были моменты когда сразу бросается трубка.

Василь Шандро: А з чим це пов`язано?

Ольга: Не знаю, как сказала мне одна женщина в магазине «Я думала, что с Донбасса только демоны приезжают». Не знаю, что она имела ввиду, но наверное у неё какой-то особенный образ сформировался людей, которые приезжают  из Донецкой или Луганской области. Мне кажется, что люди боятся, что обездоленные поселятся в их квартире, не будут платить и их невозможно будет выселить из квартиры.

 «Програму підтримано Канадським фондом місцевих ініціатив та громадською ініціативою КримSOS»

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.