Слухати

«На окупованих територіях навчальний рік зірвано», — Павло Полянський

18 березня 2015 - 11:51 685
Facebook Twitter Google+
Говорять школярка 10-класниця Євдокія Кулінич, заступник Міністра освіти та науки Павло Полянський, Валентина Потапова, координаторка освітніх програм Центру громадської просвіти "Альменда"

У проекті «Ми різні, ми разом» говоримо про проблеми отримання освіти для учнів і школярів, які виїхали з окупованих територій. Говорять школярка 10-класниця Євдокія Кулінич, заступник Міністра освіти та науки Павло Полянський, Валентина Потапова, координаторка освітніх програм Центру громадської просвіти «Альменда».  

Євдокія Кулінич – 10-класниця з Луганщини, яка щодня біля свого дому зустрічала українських вояків. У школі з подачі вчителів однокласники влаштували їй справжній бойкот. Тепер Євдокія живе в Броварах, ходить у школу, вчиться в 10-му класі. Євдокія розповідає про своє життя в новому місті та адаптацію до нової школи. Зокрема Євдокію дуже дивує, що школярі Київщини залучені до різних форм спільної діяльності та мають можливість для прояву громадянської активності.

Заступник міністра Павло Полянський вважає, що дітям, які закінчили школи на окупованих територіях, необхідно видати українські атестати про закінчення середньої освіти. Як це буде відбуватися? Зараз Міністерство освіти і науки спільно з іншими інституціями вирішує питання перетину блокпостів: «Треба, щоб діти могли щонайменше двічі проїхати через блокпост для отримання атестату. Так само — для написання зовнішнього незалежного оцінювання, яке діти з окупованих територій можуть писати в будь-якій школі на території своєї області».

Валентина Потапова, координаторка освітніх програм, центр громадської просвіти «Альменда» говорить:

«Міністерство освіти з-поміж усіх міністерств відреагувало найбільш гнучко на виклики, що постали перед ними після окупації Криму». Також Валентина Потапова додає, що, на її думку, школярі та їхні батьки, котрі перетинатимуть кордон для проходження зовнішнього незалежного оцінювання, одразу потраплять у списки ФСБ. Чим це загрожує? «Наприклад, батькам це загрожує втратою роботи. Навіть якщо випускник вступить в університет на неокупованій території, його батьки можуть залишитися заручниками бойовиків», — вважає Валентина Потапова.

Пропонуємо нашим читачам повну розшифровку програми:

Ірина Славінська: Євдокіє, як ви опинилися в Києві, як вам вчиться в новій школі? Коли ви переїхали?

Євдокія Кулиніч: Переехала я после зимних каникул, как раз на учёбу. Мне помогли волонтёры, огромное им спасибо за помощь, потому, что с переездом были проблемы. Когда я приехала, сразу на следующий день я пошла в школу. И конечно же это первое знакомство, и первая встреча, и довольно-таки всё прошло хорошо. Познакомилась со своими новыми одноклассниками и учителями. Впечатлений много, также как и знакомств. Самое главное, что меня привлекло, что действительно я вижу здесь проукраинскую позицию, которая даёт мне уверенность в том, что я действительно в Украине и учусь в украинской школе, которая действительно поддерживает Украину.

Ірина Славінська: А як однокласники вас сприйняли? Завжди в цих історіях новеньких, які приходять в інші школи цікавить ось ця хімія спілкування. Тут певно йдеться не так про зміну регіону проживання, як про влиття в абсолютно нове місто, де живуть абсолютно інші люди.

Євдокія Кулиніч: Проблем не было, я чувствовала себя спокойно. Я очень сильно переживала, как-то было неловко. Я не ожидала, но приняли меня так легко, и мы сразу нашли общий язык. Меня сразу начали расспрашивать, откуда я, как. И, конечно же, в начале волонтёры, которые мне помогли сюда переехать, они рассказали обо мне историю, ознакомили их со мной, с моей историей. Всё было хорошо, мне понравилось и это запомнится.

Ірина Славінська: Вам довелося пропустити перший семестр, бо не мали можливості вдома ходити в школу восени?

Євдокія Кулиніч: Это было сделано осознано, учиться там можно было, но я понимала, что у меня не было желания уже терпеть такой позиции детей, с которыми я училась, поэтому я пропустила первый семестр.

Ірина Славінська: Як у школі, де ви тепер навчаєтесь це вдалося вирішити? Ви доучували якісь предмети, чи здавали щось екстерном?

Євдокія Кулиніч: Нет, я десятый класс же прошла полностью в той школе, где я жила. И получается, я ещё раз пошла в 10 и всё заново.

Ірина Славінська: Я власне хочу подібне запитання поставити Павлу Полянському з ракурсу людини, що працює в Міністерстві освіти. Історії дітей, які приїздять з певних районів Луганської та Донецької областей в інші міста України і продовжують ходити в школу або повторюють курс після пройденого класу, бо мають надолужувати пропущені заняття, розкажіть будь ласка.

Павло Полянський: Я думаю, що в кожному випадку може бути окремо. Є такі речі, на які треба дивитись тверезо. Ми мусимо констатувати, що у багатьох дітей в багатьох школах і навіть не на тимчасово окупованих територіях сьогодні можна так сказати, навчальний рік зірвано. У всякому разі в нормальному форматі він не відбувся. Частина дітей переселилася, частина там залишається. Так, ми всі разом розробили дистанційний курс навчання, але не скрізь є Інтернет, не скрізь навіть є електроенергія.

Хтось влаштувався в інші школи, хтось вичікує. Мені здається це важливий сигнал, щоби цього року видати атестати всім дітям, які або переїхали, або там залишаються. Вони в формі екстернату дистанційно прикріпилися до інших шкіл. А ми ще обрали 1900 опорних шкіл, де ми маємо цього року видати шкільні атестати, якщо мова йде про випускників.

Ми не дуже цих дітей щось допитуємось, для нас абсолютно все очевидно, ми повинні дати їм шанс у формі шкільного атестату. Бо навчання не зводиться тільки до класно-урочної системи.  Для багатьох дітей, я з ними спілкувався, є  синдром який зводиться до певних фізіологічних сигналів – саме, щоб врятувати своє життя, і щоб поїсти. Для людей, які живуть в мирному просторі це не завжди зрозуміло. І з цього треба виходити.  Я чим втішений, що батьки інших дітей, які в мирних умовах, і самі учні до цього нормально ставляться. Ми приготувалися видати всім випускникам 11 класів, у нас плюс-мінус 3000 по Донецькій області, які виїхали до Росії, і близько 3 тисяч  Луганська область – ми для всіх готуємо шкільні атестати.

Ірина Славінська: Якщо вони знайдуться, звернуться, то як вони ці атестати отримають? Як ця процедура виглядає?

Павло Полянський: Ми про це відразу сказали. Як того року було в автономній республіці Крим і Севастополі. Скільки взагалі таких дітей на непідконтрольній українській владі території? Чотири, п’ять тисяч учнів, які мали б йти до 9 класу в Донецькій області, і близько 3 тисяч на території Луганської області. Ми маємо свої комунікації, вони не формальні. Серед цих в Донецькій області дітей, котрі на непідконтрольній нам території – 3 тисячі виявляють бажання вступати до українських  університетів, і близько 2 тисяч із Луганської області. Як це буде відбуватися? Зараз ми розв’язуємо це питання з Міністерством внутрішніх справ і з Міністерством оборони, разом з волонтерськими організаціями питання перетину блокпостів.

Тому що насправді їх так само важко перетинати мешканцям як з боку сепаратистів і росіян, так само і з нашого боку. Тому що перепустки видають сектор А, сектор Б і інший сектор, але вони не діють для перетину інших. Тому важливо, і ми так зробили, щоб дитина, можливо з батьками, мала змогу пройти держатестацію в школі і фізично отримати атестат. Щоб вони один раз, щонайбільше двічі, виїхали і отримали шкільний атестат.

Ми реєструємо без документів усіх наявних на ЗНО, достатньо довідки зі школи, що дистанційно ця дитина зареєструвалася. Які ризики? Да жодних ризиків немає! Дитина все рівно прийде потім на тестування, вона або принесе до університету вже документи, або якщо вона не з’явиться – це інше питання. Ми спрямовуємо по тих школах, опорних, де діти прикріплюються для отримання атестатів, щоби всі процедури були зроблені в один день.

Тетяна Трощинська:  Це можливо тільки в опорних школах, чи в будь-яких?

Павло Полянський: Гіпотетично це у 18 400 школах, проте ми опитали і підрахували, що природно люди поїдуть до найближчих.

Ірина Славінська: Це такий безпечний найкоротший шлях?

Павло Полянський: І вони воліють робити це в школах області. На той випадок, якщо вони будуть виїжджати, ми вже маємо домовленість, маємо базу даних, що ми зможемо їх поселити на тиждень – три, щоби вони мали нормально скласти іспити і підготуватися до вступних. Я хочу сказати, що зусиллями тільки держави і тільки громадянського суспільства, і тільки волонтерів це зробити не можна. Тому у нас надзвичайно активний діалог з усіма. Ми не дивимось на партійне та політичне забарвлення ведемо діалог зі всіма, хто може допомогти.

Валентина Потапова: Я бы хотела вернуться к проблемам переселенцев, что касается практических занятий. Я обратила внимание, что Евдокия сказала, что приехала сюда и обратила внимание на то, что ребята занимаются в организациях, у них какие-то объединения, и они могут проявлять свою гражданскую позицию. Когда мы наблюдаем, что сейчас реформируется всё украинское общество и реформы затронули и образование. Как человек, который работал в Крыму до определенного времени в школе, и в университете, хочу сказать, что было явно недостаточно не столько практических занятий по химии или физике, сколько практических занятий по гражданскому образованию.

И к большому сожалению это гражданское образование было за сеткой вариативной части – хочешь, бери, хочешь не бери. В таких регионах, которые контролировались пророссийскими  общественными организациями либо партиями, гражданским образованием — украинское никогда не выбиралось. Директора никогда на это не шли. Какого-то контроля из Киева тоже не было и этого не хватало.

Скорее патриотизм в Крыму и патриотизм на Востоке он скорее вопреки, нежели благодаря. Были учителя, которые были фанатами своего дела и фанатами Украины, которые за эти 23 года сделали очень много, чтобы выросло поколение проукраински настроенное. И Евдокия этому пример. Но общая масса, она этого не делала. Мне с грустью хочется признать, что учителя истории такое говорили на своих предметах, что ими должно было заниматься СБУ. Разве не мог родитель написать заявление на своего учителя, потому, что есть ещё и мораль. Нам казалось, что этим должны заниматься какие-то другие люди. В результате появилось то, что появилось.

Ірина Славінська: Ось ця тема про вчителів в українських школах з Сергієм Квітом підіймалася стосовно того, щоби зробити щось на кшталт люстрації вчителів , котрі поширюють ідеї за сепаратизм. Чи в міністерстві освіти ще продовжують про це думати?

Павло Полянський: Ми не є люстраційний орган. Можна моделювати будь-які нові закони, правильні казати речі. А вчитель, він заходить в клас, за ним зачиняються двері і тільки йому і дітям, і частково батькам відомо, що там коїться.

Тетяна Трощинська: А форма відкритих уроків?

Павло Полянський: Якщо просто це вважати за метод , тоді при відчинених дверцятах буде проголошуватись одне, а коли вони рано чи пізно зачиняться, буде в сто разів гірше. Якби це правильно використовувати законодавство, бо в законі про освіту є чіткий імперативний припис – хто може бути вчителем. Там є така фраза, що це людина, яка настановами і власними діями формує любов до України, повагу до державних символів.

Ірина Славінська: Хотілося б ще поговорити про проблеми дітей переселенців , які переїздять на вільні території України. Ми вже почали торкатися такого важливого сюжету, як отримання атестатів, закінчення середньої освіти , можливість написати ЗНО.

Валентина Потапова: Я бы хотела вернуться к этой теме. Министерство образования из всех министерств, которые столкнулись с проблемой Крыма в прошлом году, наверное, то министерство, которое наиболее гибко отреагировало, нарушая все возможные и невозможные законы. Потому что когда 14 числа моя собственная дочь в истерике, будучи студенткой первого курса, кричала о том, что, мама, неужели это всё, неужели это конец? А 14 марта было уже видно, что это конец.  Она говорила, «я что, должна у них учиться?». Она писала письма, и 15 числа утром ей пришёл ответ, о том, что дети Крыма – это граждане Украины, и они имеют право на образование.

Я помню её вопрос «Мама, тебе когда-нибудь писал утром министр образования и голова комитета?». Я говорю, нет, несмотря на то, что я много лет работаю в образовании, как-то не написали. После этого пошли звонки, мне звонили и говорили, что «нас не бросили». В тот момент было важно, что они почувствовали, что они не брошены. С украинскими аттестатами в прошлом году было тоже решено. Мы должны хорошо понимать, что сегодня полуостров Крым уплывает. Мы должны не дать ему уплыть дальше. Поэтому сделано очень много.  Детям, чтобы выехать на ЗНО по украинскому языку, нужно пройти границу, значит, они попадают в базу ФСБ . Это  заканчивается увольнением с работы родителей. Мы обращаемся к министерству инфраструктуры, теперь у нас есть транспортное сообщение с Крымом, мы спрашиваем, что вы можете нам предложить к 25 апреля (дата ЗНО)? Пока, в отличие, от Министерства образования ответов нет.

Павло Полянський: Тут же не питання у логістиці.

Ірина Славінська: Ви про можливість безпечно виїхати?

Валентина Потапова: Если мы будем вывозить их организовано, будет ещё хуже, поэтому лучше, чтобы они просачивались. Возможность выехать ребёнку несовершеннолетнему – ему нужно выезжать с двумя родителями. Финансово это очень дорого, поездка в одну сторону приблизительно 950 гривен. Может хоть с той стороны, их будут ждать бесплатные автобусы? Доехать до Чонгара они может и могут сами, после Чонгара их надо доставить.

Павло Полянський: Ми вели перемовини з ЮНІСЕФ, шукаємо зараз донорів, бо не можемо фізично осягнути все. Розселити можемо, а харчуватися ж їм треба. Трішечки запас часу є. Ми завжди будемо ставитися до кримських дітей, як до своїх, бо вони наші.

WE2_simple_1Цей матеріал редакція підготувала у знак підтримки проекту, що має назву «Ми різні, ми разом», який реалізується громадською організацією Інтерньюз-Україна за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.
 
Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.