Слухати

Намагався відтворити жестову мову в книжці, — Андрій Бачинський

02 березня 2016 - 09:24
FacebookTwitterGoogle+
Говоримо про дітей з вадами слуху та мовлення і про те, як важко і важливо було розкривати цю тему в книжці «140 децибелів тиші» (Видавництво Старого Лева)

andriy_bachynskyy_0.jpg

Ігор Бачинський / «Громадське радіо»
Ігор Бачинський
«Громадське радіо»

Також говоримо про власні спостереження та відгуки людей з інвалідністю по слуху з переможцем Конкурсу ВВС Дитяча книга 2015 року, письменником Андрієм Бачинським.

Лариса Денисенко: Чому ви взялися за цю тему і чи легко вам давався цей перехід?

Андрій Бачинський: Дійсно, це був швидкий перехід, тому що попередні книжки досить легкі. Вони були призначені, щоб тих дітей, які читають, щоб їх розважити, дати якісь історичні події. А ця книжка абсолютно соціально направлена, з абсолютно реалістичними подіями.

Написати цю книгу у мене виникла ідея значно раніше, ніж ті попередні, тому що я виріс у Калуші, де є 2 інтернати для глухонімих і слабочуючих дітей. З цими дітьми я зустрічався з дитинства і добре знав цю тему.

Ця тема мені боліла, поки я визрів і зрозумів, що я мушу про це написати. Я відчув, що це може бути сприйнято. Навіть, коли текст був вже написаний, я ще мав сумніви. Ніхто не знав, як цей текст буде сприйнятий. Тема непроста і люди від таких тем намагаються швидше сховатися.

Андрій Куликов: А звідки ви берете дані, що більшість з нас таки? Чи це враження?

Андрій Бачинський: Це враження. Можливо, через те, що якщо досі такої літератури нема, отже вона не була затребувана.

Лариса Денисенко: Я знаю, що ви дівчинці, яка є прототипом вашої героїні, показували цю книгу і для вас це було теж дуже складно, тому що дітям такі речі показувати дуже важко. Як вона відреагувала?

Андрій Бачинський: Мені здається, що вона з початку навіть не зрозуміла про що йдеться. Коли ми приїхали з готовою книжкою в інтернат, то цієї дівчинки не було. Вона під’їхала пізніше і не зовсім зрозуміла, про що йдеться. Я переживав, як вона сприйме, бо нам дуже легко говорити, не будучи в такій ситуації.

Але за якийсь час вона сама мене знайшла в соціальних мережах і написала мені. Вона особисто це добре сприйняла і ці діти також добре сприймають.

Можливо, через те, що там є якісь промінь надії і для тих дітей, які зображені, вигадані у тій книжці.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.