Слухати

«Нашим пам`яткам не пощастило історично» — Катерина Липа

29 лютого 2016 - 08:15 1339
Facebook Twitter Google+
Наново збудована пам'ятка — це уже не пам'ятка. Потрібно вносити у свідомість людей цінність нашого спільного минулого, — Катерина Липа

З відомою мистецтвознавицею, історикинею та журналісткою Катериною Липою говоримо про збереження та популяризацію історичних пам’яток в Україні, дотримання законодавства в цій сфері та курси історії в середній школі.

k_lypa_8b.jpg

Катерина Липа / «Громадське радіо»
Катерина Липа
«Громадське радіо»

Лариса Денисенко: Почнемо з питання обвалу одного з будинків у Києві на Хмельницького. Це вже не перший випадок. На ваш погляд, яка причина, чому так стається.

Катерина Липа: Треба дотримуватися законів. І працювати професійно: не вмієш, не берися. Мої батьки архітектори, і коли будинок на Хмельницького обвалився, моя мама дзвонила і казала, що, може, хоч це зупинить набір у будівельні фірми не фахових людей. Тому що по руїнах видно, що винен прораб, який дозволив розібрати несучі стіни всередині будинку. Тобто там були всередині несучі стіни, можливо, їх розібрали мешканці, але мамі на фото здалося, що сам процес розбору провадився не правильно. Тобто потрібно дотримуватися законів, це стосується і пам’яток, і фонової забудови, до якої належить цей будинок.

Анастасія Багаліка: Чи достатньо наше законодавство регламентує стосунки місцевої і міської влади та власника історичної будівлі?

Катерина Липа: Регламентує достатньо. Особливо, коли йдеться про пам’ятки із статусом національні. Але зроду нікого в цій країні не посадили за руйнування пам’ятки національного значення чи її фрагментів, не кажучи про пам’ятки місцевого значення. Тільки самі люди, усвідомлюючи цінність минувщини, можуть захистити пам’ятки. Нашим пам’яткам не поталанило історично не тільки в тому сенсі, що радянська влада їх ламала. Уявіть, дві світові війни пройшлися через всю Україну “туди-сюди” з артилерійськими обстрілами. Деякі пам’ятки вижили, були хоч якось приведені в порядок, а деякі зовсім знищили.

Треба розуміти, що наново збудована пам’ятка — це уже не пам’ятка. Потрібно вносити у свідомість людей цінність нашого спільного минулого.

Але є й приємний момент. Протягом багатьох років наші ЗМІ пропагують українські пам’ятки. Таке масове поштиве ставлення до пам’яток було помітно ще до Революції Гідності.

Анастасія Багаліка:  У нас рідко пам’ятка архітектури отримує нове призначення. Якою може бути схема, коли це нове пристосування знаходиться?

Катерина Липа: Умовно можна назвати це пристосування музеєфікацією, тобто перетворення території пам’ятки на певний культурний простір і я не знаю іншого рецепту, окрім організації заповідників. Є щонайменше два хороші зразки: заповідник “Замки Тернопілля” і заповідник у Буші. До речі там влаштовували скульптурні пленери. І таким чином там з’явився парк скульптури.

Лариса Денисенко: Як можна привабити українців і іноземців, щоб із пошаною ставилися до пам’ятників, і як можна популяризувати.

Катерина Липа: Коли пам’ятка має господаря, а господар — це тільки музей, але коли пам’ятка охороняється державою і стоїть десь на краю села, то найчастіше навіть табличку, що вона охороняється, з неї крадуть. А музеї дуже добре орієнтуються, вони знають, як роблять на заході і беруть приклад. Наприклад, військово-історичні та історичні фестивалі. Такі заходи проводяться в Кам’янецькому заповіднику і Меджибожі. Також це можуть бути концерти. Комунікабельність музейників — найголовніше в цій справі.

Лариса Денисенко: На скільки у навчальних програмах дітям демонструють і зацікавлюють історією. Бо зазвичай історія прив’язується до дат, а не до пам’яток.

Катерина Липа: Одні люди досліджують історію, а зовсім інші пишуть шкільні підручники. Я була у місті Ізюмі на лекції, де були і історики, фольклористи. Прийшла жінка-байкерка і розказала, що змушена історію дитині розповідати вдома, тому що  підручники з історії написані кострубато і викликають огиду, а вчителька розповідає антиукраїнські речі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.