Слухати

Не треба поспішати з будівництвом Музею гідності – Владислава Осьмак

23 листопада 2015 - 04:34 171
Facebook Twitter Google+
Небесна Сотня заслуговує на справді вартісний меморіальний комплекс

Владислава Осьмак, член громадської експертної ради Всеукраїнського конкурсу проектів меморіального комплексу «Територія Гідності» розповідає про творення нового державного закладу «Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей гідності». За її словами, ще під час Євромайдану активісти-музейні працівники, котрі розуміли, що відбуваються історичні події, почали збирати експонати. Вона вважає, що треба побудувати «з нуля» сучасний комплекс на вулиці Інститутській. Поспішати і прив’язуватися до дат не варто, краще зробити якісно. Та жертва, яка була принесена, вона вартує гідного вшанування.

Владислава Осьмак: Президент 18 листопада звернувся з відповідним поданням до Кабінету міністрів щодо утворення такої інституції, і Кабмін того ж таки дня видав відповідне розпорядження про утворення державного закладу «Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей гідності». І з цього моменту почалася історія створення цього комплексу. Зокрема, вказано інституцію, якій делеговано всі повноваження, аби цим займатися – це Інститут національної пам’яті, який є вищим органом виконавчої влади, це, фактично, рівень міністерство. Крім того, в цьому розпорядженні є пункт, який передбачає, що Міністерство культури разом з Інститутом національної пам’яті має внести пропозиції щодо виділення коштів на створення цього меморіального комплексу до проекту державного бюджету. А це означає, що нарешті з’явився шанс, що з’являться кошти і, нарешті, почнеться нормальна робота. Оскільки все, що відбувалось до того, а це півтора роки роботи, відбувалось на волонтерських засадах.

Ще під час подій на Майдані деякі активісти почали збирати артефакти, різні предмети, які пов’язані з цими подіями. Була також створена така ініціатива, як Конкурс молодих архітекторів імені Олександра Плеханова, одного з героїв Небесної Сотні. Отак з різних боків почався м’який та виразний тиск на чиновників. І, зрештою, було підписано спільне рішення між Міністерством культури та Київської адміністрацією наприкінці квітня 2014 року про проведення Всеукраїнського конкурсу на визначення кращої ідеї меморіалу. Пізніше було прийняте рішення про найширше громадське обговорення. Обговорення тривало шість місяців. І, зрештою, після всього цього обговорення ми змінили ідею, і замість всеукраїнського конкурсу про меморіал ми вийшли з ідеєю проведення міжнародного конкурсу оновлення громадського простору центру Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності і замість однієї номінації запропонували чотири. Був розпочатий конкурс, на який надійшли заявки від понад 400 людей з сорока країн світу. Вперше, в Україні був проведений такий широкий міжнародний конкурс без жодних обмежень. У підсумку ми отримали 149 конкурсних проектів із 13 країн світу. І питання отак і повисло. Робота то тривала внизу, а нагорі була тиша. Зрештою, ми зібралися і розробили т.зв. дорожню карту, хто і які кроки має робити. А розпорядження, яке прийняте КМУ, накінець розставило всі крапки у цьому питанні.

Тепер всі учасники процесу мають дійти згоди, де саме буде музей та меморіал. Так, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголошує, що ідеальним місцем для цього може бути або Український дім, або Жовтневий палац. Але в проекті, який отримав номінацію на нашому конкурсі розглядається цілком інше місце – це ділянка на горі на вулиці Інститутській. І ми дійшли згоди, що це найкраще місце з багатьох причин. Ця ділянка зараз належить місту, в той час як Український дім та Жовтневий палац вже мають своїх власників та передісторію. Коли йдеться про створення нового музею, можливо треба було над собою зусилля і поламати стару практику пристосування чого небудь під музей.

Не треба поспішати. Та жертва, яка була принесена, вона варта гідної пам’яті, яку треба виробити. Над цим треба дуже багато працювати. І ця робота, наполеглива і якісна, вона теж є втіленням пам’яті і пошани до людей. Це не пауза, в якій нічого не відбувається, це процес, який сам по собі свідчить, що жертва була не марною.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.