Слухати

«Ні тоді, ні зараз ми не шкодували, що вийшли на Майдан», — майданівці / Програми на Громадському радіо
http://vsviti.com.ua/ / Скачати зображення

«Ні тоді, ні зараз ми не шкодували, що вийшли на Майдан», — майданівці

21 лютого 2016 - 09:42
Facebook Twitter Google+
Безпосередні учасники подій на Майдані у лютому 2014 року діляться спогадами

«Мотивація була проста: втомила несправедливість і хотілось кращого майбутнього для дітей», — кажуть  Сергій Литвиненко та Валерій Шевчук, які були поранені 18-19 лютого 2014 року.

Тетяна Трощинська: Що ви думаєте про нинішні події?

lytvynenko_sergiy_shevchuk_valeriy.jpg

Литвиненко Сергій, Шевчук Валерій, майданівці  / Громадське радіо
Литвиненко Сергій, Шевчук Валерій, майданівці
Громадське радіо

Сергій Литвиненко: Майдан ще не закінчився, він продовжується. Однак він має бути мирним — шляхом віче, де кожен висловить думку і вона має бути почутою. До Президента зараз є глибока довіра і він має її виправдати. Цей Майдан не треба розганяти, його треба вислухати.

Валерій Шевчук: Люди вышли на Майдан в 2013-2014 году против элементарного: уровень жизни упал, коррупция росла, люди хотели, чтобы законы работали для всех. Несправедливость подтолкнула людей на протест.  Я бы хотел, чтобы сегодняшняя власть на всех уровнях не забыла об этом и чтобы она прислушивалась к обыкновенным людям.

Тетяна Трощинська: Розкажіть, будь ласка, свої історії. Що сталося 18-20 лютого.

Сергій Литвиненко: 20 лютого я вже лежав після поранення в нейрохірургії — казали, що я міг не вижити.

Василь Шандро: Де ви отримали поранення?

Сергій Литвиненко: На Інститутській, навпроти Жовтневого палацу.

На перехресті Шовковичної та Інститутської було протистояння, а коли я вже прийшов — був бій: Беркут намагався штурмувати. Найстрашніший момент був для мене сам тут: я на власні очі бачив, як людей били, вони падали, а їх приходили і добивали.

Нас витіснили у «завал» — глухий кут, де закидували камінням.

Василь Шандро: Валерію, якою була ваша історія?

Валерій Шевчук: Когда была мирная хода к Верховной Раде и я получил информацию из СМИ, что мирных людей избивают, — выехал поддержать протест. Был там, пока не получил ранение на перекрестке Институтской и Крещатика.

Тетяна Трощинська: Що допомагало вистояти тоді?

Валерій Шевчук: Самая главная мотивация для меня и, думаю, для многих, — желание справедливости, хотелось изменений.

Сергій Литвиненко: Для мене мотивацією було краще майбутнє для нашої молоді, дітей. Ні тоді, ні зараз ми не шкодували, що вийшли на Майдан.

Валерій Шевчук: Считаю, что есть один положительный момент после событий: наша нация начала консолидироваться, мы перестали стесняться того, что мы украинцы, что говорим на украинском языке, любим Украину. Это первые паростки, которые дал Майдан.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.