Слухати

Громадське Радіо / Скачати зображення

Оксана Білозір: Я заходила в автобус зі звільненими із полону і говорила, що вони герої

23 вересня 2016 - 10:19 132
Facebook Twitter Google+
Про обмін полоненими, труднощі реабілітації військових та актуальну політичну ситуацію говоримо із народною депутаткою та народною артисткою України Оксаною Білозір.

Тетяна Трощинська: Коли ви кажете, що там, де гине наших десять, їхніх – два, що ви маєте на увазі? І чому так відбувається? Адже ми останнім часом говоримо, що наша армія стала іншою за два роки.

Оксана Білозір: Так, але вона два роки воювала і воювала з величезними втратами. Коли я приїхала в липні 2014 року, і побачила наших бійців від 18 до 20 років, які були у спортивних штанах і в тапочках-в’єтнамках, через третього мали бронежилет, а шолом як прапор передавали, коли заступали на пост. Це ті перші воїни, які стояли на передовій. Це молоде покоління, низький їм уклін, бо вони для себе бережуть цю державу, вони за нею борються, вони для неї кров пролили.

Але дуже багато ішли на війну, не знаючи, що це таке. Дуже багато є на фронті людей, які пройшли ці хвилі мобілізації і апріорі через нервову систему не мали права бути на війні. Дуже багато було поранень і смертей «двохсотих», через те, що була неадекватна поведінка.

Так, ми сьогодні можемо говорити, що значна частина наших бійців є зрілими людьми. Дуже багато є афганців. Я також є учасницею Афганської війни, тому там і опинилася. Знаю, що таке смерть, що таке «двохсотий», що це таке, коли люди з полону повертаються. Я тим травмована та інфікована була ще у свої молоді роки. Багато речей знаю, зокрема, як треба себе вести і реагувати, як поводитись із людьми, які вийшли із полону.

Перші обміни були масовими. Від двадцяти і до 60-ти осіб. Коли я перший приїхала і зайшла у автобус, щоб з ними привітатись і сказати, що вони будуть повертатись додому, то перше, що я бачила — це страшно надломлені люди, які пройшли знущання та психологічну обробку. Тому, коли я заходила у автобус і говорила, ким є, вони піднімали голови, починали дивитись і не вірити, що це можливо. Я говорила їм, що вони герої, і немає значення як вони потрапили у полон. Сам факт, що вони попали у полон і воювали, і прийшли на фронт тоді, коли це було найнеобхідніше Українській державі, вже говорить про те, що вони були справжніми героями.


Василь Шандро: В ті моменти, коли ви заходили у автобуси, і казали хто ви, вас сприймали переважно як співачку, чи все ж таки як народну депутатку?

Оксана Білозір: По-перше, їх ніхто про це не питав. По-друге, мені здається, що в українському суспільстві в мене вже створився за сорок років моєї творчої діяльності і десять років роботи в парламенті цілісний образ. Це комплексний образ і він уже зібраний на сьогоднішній день. Це моя творча робота, пов’язана із душею, і моя професійна робота, публічної політики так само пов’язана із душею. Тому що дуже часто людям потрібно пояснити чому так, а не інакше. В нас дуже мало публічних політиків, які можуть спілкуватись із людьми у спосіб довіри, співрозмови, і, скажімо, спілкування на результат.  

Ті українські виконавці, митці, чи це композитори,  які сьогодні творять українське – вони найперші політики. Тому що наша проблема появилася від того, що ми розгубилися, не зафіксували генетично хто ми є.

Тетяна Трощинська: Хочу згадати вашу нещодавно презентовану пісню «Не заробляйте, хлопці, на війні». Хто адресат?

Оксана Білозір: Я працювала у комітеті з питань міграції у ПАРЄ. І мене найбільше як маму, як жінку, як дружину вбивало, у повному розумінні цього слова, наявність наших українських жінок у трудовій міграції, наявність загалом біженців та переселенців. Перебуваючи у цьому комітеті в ПАРЄ, я мала можливість поїхати по цих спеціальних закладах для біженців, переселенців. І у мене виникали запитання: чому ці переселенці є, чому їх вигнали з їхньої землі та чому там почалася війна. Тобто, ця пісня – це заклик до всього світу. Адже жоден конфлікт сьогодні не вирішується. Якщо він не вирішується, жодного інструменту немає, починаючи від ООН – це повне фіаско. А вихід нам знайти потрібно. Нам потрібно зупиняти війни. І переглядати позиції ведення війн, переділу світу, і тих прибутків, які дає війна. Я маю на увазі у контексті світу. Тому, там не написано про Донбас.


Ми зараз будемо робити великий кліп на цю пісню, що буде гімном-закликом до усього світу. Там будуть і сирійські біженці, і Алеппо, і Авдіївка. Там буде все, тому що це речі одного порядку. Нам потрібно переглядати відношення світогляду світу щодо цінності людини, цінності права мати свою державу, розвиватися, жити, народжувати дітей і прикрашати цей Богом даний світ. От звідки концепція цієї пісні. Не дивіться на це банально просто.

Знаєте, мені зразу у фейсбуці пишуть, кому і що я маю сказати. Звісно, якби ці люди, що пишуть були в АТО, то вони б не писали, що говорити, а самі вставали і говорили. Давайте краще ганебно зреагуємо на наплічники, на бронежилети, на металеві пластики. Скільки у нас ще було такого, що ми дозволили собі, щоб вони були стандартними ситуаціями?

Тетяна Трощинська: Ці люди і наплічники, про які ви говорите, до них також і причетні люди, із яких складалася коаліція?

Оксана Білозір: Правильно ви кажете, але якщо ми будемо говорити так, як ви задаєте питання, то тоді нам сьогодні треба розпускати парламент. Мені би було зараз комфортно назвати імена і пальцями тикнути. Так не можна робити. Бо свого часу Надія Савченко, якою ми сьогодні незадоволені, була героєм, і ним залишається. Бо вона вчиняла у певний період часу так нестандартно, як не кожен може вчинити. Ми не можемо один одного однозначно взяти і заперечити.

Василь Шандро: Яка ваша межа компромісів? Де ця межа, за яку Оксана Білозір як артистка, і депутат, і як людина переступити не може? А з іншого боку, де цей хештег «зрада», з яким ми живемо три роки? Чи, все ж таки, є якісь конкретні зрушення на вашу думку, які, можливо, я не бачу, але ви у парламенті бачите? Мені інколи здається, що і ми, і політики, і медіа набагато більше сіємо зневіри, тому, скажіть ще про якісь перемоги, якщо вони є.

Оксана Білозір: Є маленькі перемоги. Наприклад, мужність. Це ціннісна категорія, вона красива, помітна і визначальна у нашому житті сьогодні. І тих людей, мужніх, стало дуже багато.

Ці мужні люди на фронті та вдома. Тільки скільки матері треба витримати, щоб дочекатися рік своєї дитини вдома.

Хоч один, який повернувся із полону, зрадив свої цінності, свою Батьківщину? Ні. Тому гідність, мужність, відчуття справедливості, ті ціннісні категорії, які ми піднесли разом зі своїм я.

Ви запитуєте через що би я не переступила? Через почуття власної гідності, свого народу і своєї країни. Я будь-що обійду, і з будь-ким про все домовлюся, але ці речі я ніколи не зможу переступити сама для себе.

 

 

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.