Слухати

ОУН не була провідною політичною силою 1930-х, - історик Максим Гон

02 жовтня 2016 - 10:00 413
Facebook Twitter Google+

Гості

Говоримо з істориком Максимом Гоном про українські політичні партії на Західній Україні у міжвоєнний період

Андрія Кобалія: Для початку розкажіть про спектр партій, який існував на територіях Західної України у міжвоєнний період.

Максим Гон: Непросте питання тому що партій вистачало. Мусимо усвідомлювати, що Друга Річ Посполита назагал була демократичною країною, з нюансами щодо національних меншин. Але політична система включала в себе принцип багатопартійності. В українському випадку це були угодовці – партії, які визнали факт окупації Східної Галичини, Західної Волині та інших етнічних територій Польщею, ті, хто усвідомив необхідність пошуку компромісу з владою.

Перші такі партії утворились ще на початку 1920-х років й існували до самого падіння Другої Речі Посполитої. Були центристські партії, які для людей з ліберальними поглядами є найцікавішими, особливо Українське Національно – Демократичне об’єднання, партія, яка повсякчас омріювала відродження Української держави в Галичині та на Волині, і в той же час у 1935 році ця партія спробувала налагодити взаємини з владою і не конфліктувати, знайти порозуміння.

istoryk_maksym_gon.jpg

Історик Максим Гон // Громадське радіо
Історик Максим Гон
Громадське радіо

Українські політичні партії правого спектру прагнули відродити Українську державу за допомогою зброї, маю на увазі Українська Військова Організація, а згодом, наприкінці 1920-х постає відома Організація Українських Націоналістів.

Тобто спектр цих партій значний. Одним з ракурсів, який зараз не надто відомий – є християнсько-суспільний рух. І базовим у цьому словосполученні є християнство, йдеться про ті політичні сили, які стояли на засадах віросповідання + національна ідея. Його провідниками були священики.

Андрій Кобалія: Ви згадали про УНДО, чи можна сказати, що ця партія була найпопулярнішою у цей час.

Максим Гон: Як на мене – так. Водночас зроблю ремарку і скажу, що зараз особливо на Західній Україні простежується крен в бік ідеалізації ОУН. Проте маємо усвідомлювати, що це була далеко не провідна політична сила. Партії могли діяти легально і нелегально; ОУН була однією з поодиноких партій, яка була в підпіллі. Більшість населення намагалось підтримувати батьків, виховувати дітей, реалізовувати себе мирним шляхом. В цьому контексті УНДО мало яскраву візитку – об’єднання повсякчас брало участь у виборах і проводило до законодавчих органів Польщі своїх провідників. Ця сила була парламентською і здобувала політичну трибуну, щоб обстоювати права українців, маніфестувати їхні інтереси на міжнародній арені. УНДО – це взірець легітимних шляхів політичної діяльності, взірець того, як партія повинна здобувати соціальну базу, обстоювати інтереси цих людей у різних структурах.

kostyantyn_levyckyy_-_zasnovnyk_undo.jpg

Костянтин Левицький - засновник УНДО //
Костянтин Левицький — засновник УНДО

Андрій Кобалія: Ми говорило про УНДО, але мені також відомо, що в цей час існувала Комуністична Партія Західної України. Це була самостійна партія? Чи вона отримувала підтримку від СРСР? Адже відомо, що Радянський Союз у 1920-ті, 1930-ті роки намагався підтримувати більшість лівих рухів Європи.

Максим Гон: Зараз більшість українців відсторонились від комуністичної ідеї і це зрозуміло, але на початку 1920-х особливо на Волині було помітно так зване «радянофільство». Простіше кажучи симпатія до Радянського Союзу та Української Соціалістичної  Радянської Республіки з кількох причин. Перед усім ця держава була українською, і сама назва УСРР, на першому місці стоїть слово «українська», в той час як на Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші Українська держава не втрималась. По-друге, є гарний вислів Лесі Українки свого часу промовлений «Україні годі сподіватись пройти повз соціалізм» — це вислів для будь якої нації, яка за критерієм статків є бідною. У 1920-х українці це значною мірою бідне, безземельне або малоземельне селянство, для такого соціального середовища симпатія до лівих політичних сил є природньою. Тому КПЗУ не є чимось унікальним. Але це була чи не єдина партія, де співпрацювали українці, поляки і євреї. Я не відтворю відсоткове співвідношення членів КПЗУ, але там точно було багато українців та євреї, були й поляки.

Андрій Кобалія: Ви підняли дуже цікаву тему – ОУН на Західній Україні і сказали, що це була лише одна з організацій українського руху. Не могли б розвинути цю тему? Тобто ОУН наприкінці 1920-х, у 1930-х були малопопулярні та діяли незаконними методами?

Максим Гон: ОУН утворюється наприкінці 1920-х і зеніт їхньої діяльності це 1930-ті роки. Більшість людей не є революціонерами протягом життя. Більшість прозаїчно живе, а йти в підпільники – це протиставити себе владі. Владі, яка має слідчих, в’язниці, позбавити волі тощо. ОУН були доволі обмеженим колом сміливців. Їх не було багато, у Волинському воєводстві станом на середину 1930-х було приблизно 400 членів ОУН. Якби ОУН пішла на виборці дільниці, уявімо, то я сумніваюся, що вони б конкурували з потужною центристською чи ліво-центристською партією.

zbruc.eu_.jpg

Учасники Конгресу Українських Націоналістів  // zbruc.eu
Учасники Конгресу Українських Націоналістів
zbruc.eu

Про ОУН знали, бо, користуючись сучасною мовою, вони використовували терор, чинили замахи на життя людей. До слова, найбільша кількість людей, що загинули від рук ОУН були не поляки, а етнічні українці, які пішли на співпрацю з польським режимом. На Галичині був відомий вчитель Сидір Твердохліб, якого вбили ще на початку 1920-х років, коли ОУН ще не існувало. Він став символом того, що може статись з людиною, яка пішла на співпрацю з польською владою. Аналогічно з замахами 1930-х; вони справляли політичний резонанс, судові процеси над членами ОУН займали перші шпальти. І промови суддів та адвокатів друкувались. Але, говорячи сучасним політичним лексиконом,  їхній політичний піар – це насильство.

Андрій Кобалія: Якщо ОУН були не сильно популярними, то чому зараз про ОУН дуже багато говорять? Якщо спитати звичайного українці про політичні сили 1920-х, 1930-х на Західній Україні, то найчастіше ми почуємо ОУН попри те, що вона з’явилась наприкінці 1920-х.

Максим Гон: Мені здається все просто. Нашій державі лише 25 років. Будь яка нація займається тим, що вчені звуть націотворенням, паралельно і міфотворенням – це є закономірні та об’єктивні процеси для будь якої нації. В умовах становлення України як суверенної держави популяризація та ідеалізація ОУН є закономірною. Зараз маємо війну і знову потрібні образи героїв. Тому культ ОУН є закономірним. Але мені також здається, що це вада нашої історичної освіти, адже ми повинні орієнтуватись на цінності Європи: легітимна політична діяльність, промови, мітинги, виступи на радіо. Насильство в політичній боротьбі повинно коментуватись трошки інакше. ОУН діяло в ті часи, коли не було держави, і це ті відчайдухи, які жертвували собою заради національної ідеї. Але ж державу вже маємо. 

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.