Слухати

Падіння цін на нафту: причини та наслідки

11 травня 2016 - 07:45 147
Facebook Twitter Google+
Який прогноз щодо цін на нафту протягом 2016 року? Детальніше про це говорить Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Анастасія Багаліка: Що відбувається? Ціни зростають чи падають?

myhaylo_gonchar.jpg

Михайло Гончар // Громадське радіо
Михайло Гончар
Громадське радіо

Михайло Гончар: Ціни ведуть себе волатильно: падають, зростають і будуть падати і зростати. На початку цього року наш центр зробив прогноз про можливий коридор цін протягом року. Ми визначили, базуючись на певному апараті моделювання, що ціна на нафту протягом року буде вести себе в коридорі від 25 до 47 доларів за барель.

Ті процеси, які відбуваються впродовж останніх двох місяців, підкреслюють мінливість поведінки цін.

Андрій Куликов: А чому зараз вони впали за один день на 2,5%?

Михайло Гончар: Таке нечасто трапляється, але теж немає нічого феноменального. В принципі, кожен день є певний баланс попиту і пропозицій. Іноді настає дисбаланс. Якщо, наприклад, з’являється інформація, яка протирічить очікуваній. Є інші чинники, але вони мають характер мікровлпливів, ситуативних. Наприклад, ситуація в Лівії знову загострилася, спостерігається падіння нафтовидобутку і експорту з Лівії. Відповідно на ринку нібито утворюється певний дефіцит. Але насправді дефіциту немає, оскільки є пропозиції інших постачальників.

Андрій Куликов: Дехто пов’язує падіння цін на нафту 9 травня із збільшенням видобутку у Саудівській Аравії, але чому? Це у відповідь на попит? Чи Саудівська Аравія здійснила ситуативні кроки для того, щоб знизити ціни?

Михайло Гончар: Саудівська Аравія задала спадний тренд для нафтового ринку, починаючи з середини 2014 року. Тому що вона глобальний плеймейкер, вона створює гру. Зараз відбулись зміни в керівництві міністерства нафти Саудівської Аравії, його більше не буде. Буде міністерство енергетики та мінеральних ресурсів. Саудівська Аравія робить перехід від нафтової держави до концепції існування без нафти, сировинна модель відходить на другий план, поступаючись моделі промислового розвитку на базі тих накопичень, що були зроблені. Таким чином турбулентності, які відбуваються при дворі королі, впливають нервозно на ринок нафти. Але щоб нейтралізувати цю нервозність Саудівська Аравія здійснює додатковий викид нафти на ринок, щоб зберігати за собою позиції глобального плеймейкера.

Анастасія Багаліка: Росія теж глобальний гравець? Чи у Росії якісь інші позиції станом на 2016 рік?

Михайло Гончар: Вона гравець, але вона не плеймейкер. Попри всі амбіції, попри те, що Росію називають «глобальною бензоколонкою», у чому головна позиція Саудівської Аравії? У неї є можливості швидко наростити видобуток і покрити будь-які дефіцити, що виникають. 70% можливостей всіх країн ОПЕК зосереджені саме в Саудівській Аравії. Росія такого зробити не може.

Саудівська Аравія може забезпечити доступ своєї нафти в будь-яку точку земної кулі. Росія інфраструктурно прив’язана до європейського рикну споживання. Вони багато чого говорять про те, що якщо Європа буде недружно себе вести стосовно Росії, то вони переорієнтують нафтовий експорт на Схід. Можливо, років за 50 вони зможуть це зробити. Глибоководних портів на Балтиці і Чорному морі бракує для того, щоб нафтовий ринок Росії був рентабельний при експортуванні, наприклад, в Азію.

Андрій Куликов: 1973 року ОПЕК ввела ембарго на постачання до західних країн, внаслідок чого західні країни були змушені до енергоефективного господарювання. Хто змусить Україну до такого господарювання?  

Михайло Гончар: Я думаю, ті обставини, які були у нас в період високих цін на нафту, коли в рік Україна сплачувала від 12 до 14 мільярдів доларів за імпортований газ. Власне кажучи, це і був основний стимул до переходу на іншу модель.

Якщо ми порівняємо: в 2012 році рівень споживання перевалював за 50 мільярдів кубічних метрів газу на рук, а минулого року – менше 34. Ми розуміємо, що цей прогрес не є результатом системної діяльності уряду, а є результатом того, що не працює промисловість внаслідок воєнної агресії Росії. Але тим не менше уряд також докладав зусиль, щоб зменшити споживання газу. Це були виправдані зусилля. Вони і зараз продовжуються. Проблема в тому, що вони не носять системного характеру. На жаль, підхід залишається хаотичним.

Анастасія Багаліка: Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко заявив про те, що селу потрібно відмовлятися від газу. В соцмережах, в експертних колах цей заклик сприйняли позитивно і кажуть, що так давно потрібно робити. Але я думаю, що люди з цим не згодні. Тим більше, що навряд чи це вдасться зробити досить швидко.

Михайло Гончар: Це точно. Звичайно, рожеві мрії Павла Розенко можуть мати місце. І підхід тут правильний. Коли ми говоримо про те, що необхідно позбутися зайвих залежностей від країни-агресора через імпорт газу, звісно, треба вести мову про загальне скорочення споживання. Треба дивитись, де є резерви цього скорочення. Вони є. Потенціал є, але потрібно ретельно рахувати. Немає універсального рецепту для всіх регіонів. Скрізь є регіональна специфіка. Десь це можливо зробити. Наприклад, північ України. Це край, який традиційно характеризувався наявністю торфорозробок. Запаси торфу в Україні колосальні. Звісно, на селі будуть не в захопленні.

Анастасія Багаліка:Якщо буде розроблена якась поетапна програма відмови від газу для сільських місцевостей, хто в першу чергу зекономить: селяни чи держава?

Михайло Гончар: Я би не став стверджувати, що хтось в уряді вважає, що село потрібно відключити від газу. Потрібно просто вивчити, де це можливо і доцільно, і економічно виправдано. Я навів приклад, але треба рахувати.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.