Слухати

Поезію запустила нічна прогулянка вулицею Героїв Небесної сотні, — Ірина Цілик

18 квітня 2016 - 15:21 297
Facebook Twitter Google+
Представляємо нову збірку поезії письменниці та режисерки Ірини Цілик «Глибина різкості»

Лариса Денисенко: Іринин чоловік Артем Чех — український письменник знаходиться в зоні АТО. Але сьогодні ми зустрілися з Іриною, щоб поговорити про її нову поетичну збірку.

Ірина Цілик: Книжку ще в руках не тримала, не нюхала, тому сама очікую. Вже за кілька днів вона надійде мені в руки.

Лариса Денисенко: Твоя книжка називається «Глибина різкості». За який період там зібрані поезії?

Ірина Цілик: За останні 2 роки. Досить довгий час мені нічого не писалося. А потім ця пауза пробилася на одному видиху.

Лариса Денисенко: А ти пам’ятаєш, коли саме?

Ірина Цілик: Я була на якійсь гламурній вечірці і мене так накрило!.. Це було літо 2014 року. Я звідти втекла. Йшла сама Майданом, Хрещатиком. Пройшла повз портрети «Небесної сотні», а вдома вже почала писати вірші.

В книжці є чотири цикли. Вони досить різні. Це «Гербарій», «Асфіксія», «Дорога», «В’єтнамки і берці». Останній присвячений війні. Для мене він найбільш ризикований, тому що війна — це така тонка межа. Про це писати дуже складно і легко оступитися.

Вірші про війну пишуться на високому градусі, а потім, коли цей градус спадає, це може видатися за спекуляцію. Але війна у всіх різна. І моя війна — це здебільшого чекання.

Лариса Денисенко: Дуже гарно, коли вірші звучать голосами авторів. Почитаєте щось?

Ірина Цілик: Вірш «Жовтий жовтень», написаний про одне з побачень у «сірій зоні».

Пам’ять заповнено.
Добре, видалю кілька спогадів
і збережу натомість цей жовтий жовтень,
який щодня змінюється,
ніби паролі на блокпостах.

У маленьких містечках,
назви яких тепер я знаю всі-всі,
ночіє дуже рано, ти кажеш — о шостій.
Але поки сонця більше,
ніж я можу взяти з собою.
Тіні грають на сутулих спинах будинків,
на одному з твоїх нових облич,
на стовпі з оголошеннями.
«Автобусні рейси: Москва, Ростов, Крим…»
Дивись, а тут на четвертому поверсі
інша кладка — вже відбудовують.
Деякі доми, деяких людей.
Не все. Авжеж.

У маленьких містечках
гучно ляпаються, лопаються каштани
в ранах асфальту,
біжать підстрибом, зупиняються
десь біля «папи» й «мами»,
писаних крейдою, либонь, тієї ж власниці,
чию маленьку загублену шапочку
вивісили, як маячок, на паркані.
Люди з дитячими возиками,
з колючими поглядами,
не знають, чого чекати від таких, як ти, —
у формі.
Нам продають тут воду і сигарети.
Нам тут не дуже раді.

Жовчний жовтень іще жовтіший
дорогою від Попасної до Золотого.
Ти виходиш на одному з поворотів.
Я їду далі.
Нам примарилася, мабуть, ця ніч —
у порожній лікарняній палаті,
з АК під ліжком.
Уранці привезли двох інсультників,
наш схрон довелося звільнити.
Я поставлю подушки трикутничками,
як було.
Хоча в них лишилися сни
про майбутнє у великих містах,
назви яких
наразі
не мають жодного значення.

Лариса Денисенко: Ти не плакала, коли це писала?

Ірина Цілик: Ні, не плакала. Їхала машиною з Попасної до Києва і писала рукою, як уже забула, в блокнотику.

Лариса Денисенко: Чи важливо тобі чути реакцію на написане, на прожите тобою?

Ірина Цілик: Реакція у Facebook — відчувається неправда певна в цьому. Все це дуже відносно. Ти можеш не потрапити в потрібну хвилю, тебе можуть не побачити, не почути, не відреагувати. А ось реакція живого залу для мене потужний допінг.

Я дуже люблю спостерігати, як відгукується моя енергія до залу. Скоро матиму таких досвід. Видавець моєї книжки збирається нас везти у великий тур Україною. Я відчуваю, що мені зараз це потрібно. Минулого року ми їздили містами Сходу.

Це був для мене якийсь абсолютно несподіваний, але дуже потрібний досвід. Ми бачили повні зали на 500 місць у Слов’янську, Сіверcькодонецьку. І ти бачиш, що тут і тепер пробивається лід між нами і цими залами. Я досі під враженням і хочу знов це пережити.

Лариса Денисенко: Чим тебе вразила тамтешня публіка?

Ірина Цілик: Мене вразило те, що в Києві вже якось відболіло, там було актуально. Місцеві люди, які приходили, жадібно хотіли всього українського, що ми привозили.

Лариса Денисенко: В Києві з 20-го по 24-те квітня буде велика подія «Книжковий арсенал». Там можна буде почитати книги Ірини на стенді «Видавництво старого Лева» і «Меридіан. Чернівці». Де тебе там можна буде побачити і почути?

Ірина Цілик: Найбільш ударний день — це 23 квітня. Спочатку презентація моєї дитячої книжки, приблизно о 12:00. А презентація «Глибини різкості» буде біля стенду «Меридіан. Чернівці» о 14:00.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.