Слухати

Писати про війну тепер, аби ініціативу не перехопили в РФ, — Положій

28 жовтня 2016 - 08:00 90
Facebook Twitter Google+
«Деякі мої колеги кажуть, що ще зарано писати про війну, мовляв, треба розібратися. В чому розбиратися? Триває війна за незалежність, що незрозуміло?», — каже Євген Положій

В студії «Громадського радіо» — письменник Євген Положій.

Лариса Денисенко: В одному інтерв’ю ти сказав, що пишучи про реальних людей, війну та поствійськові обставини, для тебе дуже важливо знайти інтонацію. Чи вдалось тобі її знайти і яка вона?

Євген Положій: Коли я збирався писати «Іловайськ», я дуже довго шукав цю інтонацію, тому що я почув сотні голосів. Хтось говорив швидко, хтось голосно, хтось шепотів, хтось кричав. Різні були люди, але мені треба було віднайти загальний фон. Я дуже боявся написати щось не те, щоб люди взяли в руки книжку про війну і сказали: «Кгм! Така тема і… Щось не те». Я почав шукати книжки, які мені допоможуть, і я знайшов. Я перечитав «В окопах Сталінграду» Віктора Нєкрасова — прекрасна річ. Крім того, я в взяв книжку з того боку — «Солдата трьох армій» німецького автора. Що характерно, події і там, і там прокотилися і через Донбас. Коли я прочитав ці 2 книжки, я зрозумів, як я мушу говорити про це.

Ірина Славінська: І як?

Євген Положій: Простими словами. Розповідати без надриву і без пафосу про те, як було.

Лариса Денисенко: Тобі було важко відсторонитися і дати можливість звучати голосам героїв?

Євген Положій: Мене там немає взагалі. Герої інші, і вони ризикували життям. Вони це розповідають. Я не мав морального права бути поряд з ними.

Лариса Денисенко: Один з героїв цієї книги пройшов Майдан, згодом був заступником комбата, а потім пішов у політику. Політику він обрав для покращення свого життя. Що трапляється з людьми, які раніше демонстрували активну життєву позицію, коли вони потрапляють в політику?

Євген Положій: Війна загострює в людині її найважливіші якості. В декому вона загострює позитивні якості, деякі думають: «Не можна покращити життя усім, але своє життя і життя своєї родини я можу покращити. Так, несправедливо, але я заслужив, я воював. Тому я заберу те, що належить іншим, тому що вони погані, а я хороший».

Лариса Денисенко: Не важко було наважитися очорнити світлий образ героя АТО?

Євген Положій: Головний герой книги є справжнім героєм. Це людина, яка все своє життя працювала у вагончику і перевіряла гальма у вагонах. Ця історія — пружина справедливості, яка штовхає його на те, щоб взяти зброю до рук і піти воювати. У творі присутні й інші справжні герої АТО, але ми не можемо закривати очі на те, що відбувається зараз. Це явище, яке розповсюджується і ніхто не може нічого з цим зробити.

Лариса Денисенко: Чому? Ти ж даєш якісь важелі вибору своєму позитивному герою?

Євген Положій: Позитивний герой приходить до негативного і каже: «Ми стояли і воювали за те, щоб всі люди жили краще». «Так я і став краще жити, — відповідає йому той, — і ти можеш краще жити, приєднуйся до нас». Головний герой постає перед вибором: пристати до пропозиції, поставити хрест на усіх своїх благих намірах і зайнятися дітьми (йому президент особисто нагороду вручав, він герой, він може собі це дозволити) чи стати на бік 50 людей, які ще якось пручаються.

Ірина Славінська: Кому довіряють ці герої?

Євген Положій: Позитивний герой, звичайно, не довіряє правоохоронцям. Він вирішує, що якщо ти не на стороні добра, то ти на стороні зла. Третьої опозиції зараз не існує. Про те, що він буде робити, я вже не розповідатиму.

Лариса Денисенко: В одному інтерв’ю ти розповідав історію про діда одного з героїв книжки, що був героєм Радянського Союзу. Можеш переказати цю історію слухачам?

Євген Положій: В реальному житті це історія 22-річного Юрія Смірнова. Він закінчує Сухопутне військове львівське училище. Абсолютно російськомовна родина — вони етнічні росіяни, але він давав присягу українському народові. 22 червня їх випускають, 24 серпня він потрапляє в полон. Батьки намагаються його витягнути, але їм кажуть: «Не вийде, може є якісь нестандартні обставини?» Його батько відповідає: «Його дід був героєм Радянського Союзу». Що було з дідом насправді? Він отримав нагороду посмертно, будучи живим, через 25 років після завершення війни. Про нього писали в книжках, зняли фільм, він з’явився у хроніках. Сепаратисти витягають цього хлопчика з загальної камери, садять в «одиночку» і кажуть: «Буде в тебе квартира в Москві, гроші, кар’єра в Генштабі… Ти ж російська людина. Скажи 2 речення: «Мій дід вбивав фашистів, і я переходжу на цей бік теж вбивати фашистів». А він хлопчина простий і каже: «Я присягу давав, я не можу». Вони його не зламали. Потім йому вночі снилось, як він переходить на той бік. Нарешті йому уві сні явився дід, який сказав: «Юра, ти не переймайся. В Донецьку тільки 2 фашисти — ти і я». Він знайшов точку сили в цьому сні. Потім його обміняли.

Лариса Денисенко: В тебе, на відміну від інших письменників, дуже серйозні рецензенти — люди, котрі пройшли це все. Що вони тобі говорять?

Євген Положій: І вони, і родичі загиблих — це мої перші читачі. Багато з цих людей стали мені хорошими приятелями. Деякі мої колеги кажуть, що ще зарано писати про війну, мовляв, треба розібратися. В чому розбиратися? Триває війна за незалежність, що незрозуміло?

Ірина Славінська: Чому це потрібно робити зараз?

Євген Положій: Якщо це не зробимо ми, про це напише Росія і в нас знову почнуть верещати: «Ми програли інформаційну війну». Крім того, вже з’являються документальні фільми і книжки про героїв, які в Іловайську руками душили сепаратистів, а всі інші тікали. Ані слова про тих людей, які реально були там. В мене є реальні свідки. Це прості солдати і офіцери, які не претендують на політичну кар’єру. Вони просто говорять, що бачили.

Лариса Денисенко: В чому важливість «5 секунд, 5 днів»?

Євген Положій: Завтра ми традиційно веземо цю книгу в шпиталь. Будемо дарувати бійцям і говорити з ними про це. Головний герой цієї книги отримав важке поранення. Фельдшер сказав: «Треба відрахувати 5 секунд. Дорахував — точно виживеш». Він залишається паралізованим, з пораненням в голову, в оточенні, але він вилізає звідти. Це неймовірна сила волі і спрага до життя. Я хочу, щоб в будь-якій ситуації кожна людина боролася до останнього.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.