Слухати

Реабілітація вояків АТО з порушеннями слуху — поки що лише їхня проблема

05 березня 2016 - 08:30 168
Facebook Twitter Google+
Більшість проблем, що пов’язані із втратою слуху, медицина може вирішити. Проте, належного фінансування подібних програм в Україні не існує

Говоримо про можливості реабілітації та соціалізації учасників АТО з порушеннями слуху. Ситуацію коментують: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України, співорганізатор та волонтер громадської ініціативи «Євромайдан-SOS Володимир Шевченко; консультант компанії «Cochlear» Дмитро Заїка; медичний психолог Юлія Шевченко.

volodymyr_shevchenko_yuliya_shevchenko.jpg

Володимир Шевченко, Юлія Шевченко / Громадське радіо
Володимир Шевченко, Юлія Шевченко
Громадське радіо

Василь Шандро: 4 березня відбулась прес-конференція, де йшлося про реабілітація учасників АТО із порушеннями слуху. Розкажіть детальніше.

Володимир Шевченко: Ми присвятили прес-конференцію Міжнародному дню слуху. Йшлося про те, що внаслідок бойових дій з’явилася група бійців, які мають не лише психологічні та фізичні порушення, але ще й втрату слуху.

Тетяна Трощинська: Як сприймається ця проблема, що відчуває людина, коли вона втрачає комунікацію?

Юлія Шевченко: Будь-яка людина, яка потрапляє в таку ситуацію — повністю сенсорно ізольована. Вона потрапляє у свій обмежений світ і свою обмежену групу, з якої вона, на жаль, не вийде, бо суспільство не буде сприймати її на належному рівні, так само, як ми сприймаємо один одного, не маючи ніяких порушень. Якщо ми не зможемо соціалізувати таких дітей, підлітків у тому числі і бійців АТО, ми отримуємо групу людей, які психологічно страждають. А коли вони ще й не мають змоги спілкуватися, виникає соціальна ізоляція. А це може призводити до психологічних та психічних порушень.

Василь Шандро: На скільки ці проблеми в Україні піддаються вирішенню: з медичної і психологічної точки зору?

Юлія Шевченко: Є державні програми, які  не завжди працюють, бо фінансування дуже обмежене. Це має бути робота з дітьми із самого народження. Якщо до трьох років не дати дитині можливість почути і почати розмовляти, то після трьох років мова уже формуватись не буде на достатньому рівні. Тоді можна говорити про повну ізоляцію від суспільства.

Але якщо ми говоримо про розвинені міста, там є така допомога, медичний та психологічний супровід таких дітей, але у селах і селищах ситуація гірша.

Василь Шандро: На скільки сучасна медицина здатна повертати слух?

Дмитро Заїка: Відновити слух можна, але питання в тому: коли почати це робити. Якщо робити імплантацію в малому віці, до 2-3 років, то дитина буде чути. Якщо робити імплантацію пізніше, дитина також буде чути, але не будуть розвинені пам’ять, логіка тощо. На здатності чути будується всі інша емоційна і логічна діяльність людини.

Тетяна Трощинська: Якщо говорити про воїнів АТО, які втратили слух через контузію, на скільки ця проблема відрізняється від вроджених проблем.

Володимир Шевченко: З одного боку вона відрізняється, з іншого є подібною. У випадку учасників АТО, все залежить від того, коли була надана допомога. Є моменти, коли бійці отримують додаткові пошкодження і виникає питання: чи врятувати людині життя, або, скажімо, кінцівки рятувати, або займатися відновленням слуху. Зрозуміло, що треба займатися саме тією проблемою, яка є життєво необхідною. Але, якщо черга до відновлення слуху доходить запізно, то починаються розлади мови.

indexva_0.jpg

Дмитро Заїка / «Громадське радіо»
Дмитро Заїка
«Громадське радіо»

Василь Шандро: Чи існують програми для людей із вадами слуху?

Дмитро Заїка: В Україні існують програми для дітей до 16 років. Для дорослих ще ніколи програм не було.

Тетяна Трощинська: А міжнародний досвід в цьому є? Чи існують компанії, які могли б це робити?

Дмитро Заїка: Так, це компанії, які виробляють імпланти.

Василь Шандро: Чи були залучені до прес-конференції представники влади?

Володимир Шевченко: Ми хотіли на прес-конференції підняти це питання. Ніхто не намагається вирішити цю проблему. А її вирішення є не на стільки складне, як дитяча кохлеарна імплантація, оскільки цим людям достатньо імпланти системи Баха. Це імплант кісткової провідності і його достатньо, аби відновити слух. Лише потрібні фінанси і державна програма.

Василь Шандро:  Чи звертаються до психологів бійці, які мають ці проблеми? 

Юлія Шевченко: Так, випадки звернень не просто почастішали, це стало глобальною проблемою. Люди, які повертаються звідти, повертаються із порушеною психікою, фізіологічними даними. Коли вони повертаються додому, підтримки фінансової майже немає. Бо родина, поки чекала бійця, працювала на нього. Бо у нас вже не секрет, коли бійця мобілізують, подекуди він купує собі сам усе, що потрібно, держава не допомагає.

Лікарі допомагають, але вони не можуть купувати за бійця усі ліки. Звернення до психолога — єдина розрада для воїнів. Так, кінцівки ми не повернемо, але повернути віру людині в те, що все ще можливо, в те, що і тут після повернення можна жити, пробуємо. Чому бійці повертаються назад, на війну? Бо їм треба воювати. Наша задача залишити їх тут, в реальному, мирному житті, соціалізувати. Але на всіх психологів не вистачає. Адже працювати з пост-травматичними синдромами не всі можуть. Тільки зараз при університеті Шевченка відкривають факультети, де навчають військових психологів.

Василь Шандро: Що таке сурдопедагогіка, на скільки доступна освіта людям із вадами слуху?

Володимир Шевченко: На сьогодні діє ціла мережа закладів, в яких вчаться діти з порушенням слуху. Переважно це інтернати. Інклюзивна освіта — це добре. Але наша держава повинна вкладати кошти. Безпосередньо наш інститут займається цією проблемою. У нас є лабораторія інклюзивної освіти, ми формуємо політику навчання людей з психофізичними проблемами в Україні.

Василь Шандро: Чи адаптовані вищі до людей із вадами слуху, аби вони могли отримати вищу освіту? Яка ситуація із працевлаштуванням таких людей?

Володимир Шевченко: Люди із вадами слуху мають можливість навчатися в окремих вишах. Ті, хто отримує педагогічну освіту, частково йдуть працювати в ці заклади. В Україні є соціально-відповідальні компанії, які беруть таких людей на роботу.

Дмитро Заїка: Своєчасна кохлеарна імплантація або протезування якраз вирішує більшість цих проблем. Імплантація дорослих менш затратна, бо дитину ще треба вчити, а доросла людина вже має освіту. Повертаючи до нормального життя дорослу людину, ми отримуємо людину, яка готова працювати знову на благо суспільства.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.