Слухати

Роботодавці в Україні дискримінують глухих

03 червня 2016 - 08:23 384
Facebook Twitter Google+
Через особливі програми навчання випускники інтернатів для глухих не можуть скласти ЗНО та вступати до університетів: пояснює Марія Андрієнко, представниця Українського товариства глухих

mariya_andriyenko.jpg

Марія Андрієнко // «Громадське радіо»
Марія Андрієнко
«Громадське радіо»

Марія Андрієнко: Я нещодавно повернулась зі спортивних зборів. Цього року майже всі нечуючі спортсмени готуються до різних змагань: Чемпіонатів світу і Європи. Наступний рік — рік Дефлмпіських ігор, які будуть проходити в липні у Туреччині. Тому ми зараз активно готуємось, щоб в котре довести  — українські нечуючі спортсмени одні з найкращих. В Болгарії в 2013 році наша збірна зайняла за загальною кількістю медалей друге місце у світі, в попередні роки в Тайбеї і Австралії — перше.

Василь Шандро: Що таке Дефлімпійські ігри?

Марія Андрієнко: Ті ж Олімпійські ігри, тільки для нечуючих людей.

Ірина Славінська: Яким спортом ви займаєтесь?

Марія Андрієнко: Тхеквандо пумсе. Це показовий комплекс рухів для  захисту від нападників.

Василь Шандро: Які види спорту найбільш популярні та успішні для нечуючих українців?  

Марія Андрієнко: Взагалі, на Дефлімпійських іграх представлено 20 видів спорту, а  Україна бере участь у 16-ти. Найбільш популярні: футбол, волейбол, легка атлетика, плавання.  Українська команда з волейболу декілька років поспіль є беззаперечним лідером.

Ірина Славінська: У вас є досвід роботи у Коледжі легкої промисловості перекладачкою мови жестів для студентів у змішаних групах. Якою є атмосфера такої роботи?

 Марія Андрієнко: В Коледжі легкої промисловості навчається найбільша кількість нечуючих людей, близько 120 чоловік. Відповідно, є  7 груп, і в кожній — перекладач жестової мови. Є групи окремі, а є змішані. В змішаних групах дуже цікаво відбувається контактування:  чуючи стикаються з нечуючими, і  починається подолання бар’єру і невідомості, вони між собою знайомляться, пізнають мову жестів, а деякі чуючи її спеціально вивчають.

Василь Шандро: Чи є програми, аби в певний спосіб адаптувати нечуючих людей в загальне середовище? Чи ви більше відчуваєте дискримінацію?

Марія Андрієнко: Проблема є. Ми знаходимось в своєму світі, тому що в нас інша мова спілкування. Наша мова – жести. І решта не розуміють, що ми такі, як вони, але з іншою мовою спілкування.

Після інтернатів важко вступити до вишу, тому що освіта нечуючих має іншу програму, яка відрізняється від програми чуючих. Більшість нечуючих не зможе скласти ЗНО. Та, якщо навіть вдалось закінчити ВУЗ, не всі роботодавці хочуть брати нечуючу людину на роботу, адже вона не може говорити по телефону.

Ірина Славінська: Ви також маєте досвід роботи в Українському товаристві глухих. Що робить ця організація, і як вона допомагає нечуючим?

Марія Андрієнко: Це громадська організація, яка допомагає нечуючим людям здобути освіту. Також вони займаються доступом до інформації, тобто готують та знаходять перекладачів жестової мови.

Василь Шандро: За допомогою чого суспільство може навчитися сприймати інакших людей?

Марія Андрієнко:  Суспільство може бути відкритим до нечуючих, але залежить від кроків самих чуючих. Хоча б розпочати з елементарних речей нам  потрібна доступність телебачення. Все в наших і ваших руках.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.