Слухати

Росія продовжує політику СРСР щодо порушення прав людини, - Гнатовський

28 листопада 2016 - 08:10
FacebookTwitterGoogle+
У студії Громадського радіо професор міжнародного права Микола Гнатовський

Говоримо про річну доповідь Прокурора Міжнародного кримінального суду та про діяльність її офісу у 2016 році.

Лариса Денисенко: Розкажіть про Міжнародний кримінальний суд і чому та для кого це важливо?

Микола Гнатовський: Це перший у світі постійний орган міжнародного кримінального правосуддя, який заснований Римським статутом 1998 року. Почав функціонування після того, як Римський статут набрав чинності у 2002 році. А тут почав працювати у 2003 році. І за цей час суд уже накопичив певний досвід, хоча багатьох розчаровують темпи із якими він працює, а також акценти, які до цього часу робив суд, концентруючись на африканському континенті в основному. І тільки дратуючи африканські держави, натомість, не звертаючи уваги часто на кричущі ситуації на інших континентах. З різних причин перші роки діяльності суду не були результативними. Але це перший такий суд, бо до того були тільки спеціально створені трибунали. І він заслуговує на підтримку, бо ця справа на довго.

Щодо річної доповіді прокурора про ті ситуації, які знаходяться на попередньому розгляді у офісі, то це дійсно специфічний проміжний звіт, який говорить лише про те, наскільки прокурор просунулась, чи не просунулась в тому, щоб ухвалити рішення про те, щоб просити палату попереднього провадження міжнародного кримінального суду, дозволити їй відкрити повноцінне розслідування у певній ситуації, серед яких нас цікавить ситуація із Україною. Тут Прокурор Міжнародного кримінального суду насправді нічого шокуючого не говорить, а насправді повторює лише ті речі, які очевидні кожному юристу-міжнароднику. Зокрема, про те, що на території України у її відносинах із Російською Федерацією з моменту початку окупації Автономної республіки Крим , існує міжнародний збройний конфлікт. Це юридичний стан, до якого застосовується міжнародне право. Відповідно, злочини, які вчинені у ході цієї ситуації, можуть кваліфікуватися як воєнні.

Щодо ситуації на сході України, офіс Прокурора говорить про те, що ситуація дорівнює збройному конфлікту. Тобто, як би воно не називалося у нас, де-факто, існує збройний конфлікт. Про це усі фахівці говорять уже давно.  Проте, який саме це збройний конфлікт та як його кваліфікувати, офіс Прокурора  Міжнародного кримінального суду говорить про те, що це не міжнародний збройний конфлікт. Міжнародний збройний конфлікт між Україною і Російською Федерацією він із того моменту, як стало видно застосування сил саме Російської Федерації проти України, влітку 2014 року. Крім того, суд також залишає можливість кваліфікації всього збройного конфлікту як міжнародного. Те, що суд не доходить до такого висновку говорить, що прокурором утримані дані, які можуть свідчити про те, що міра контролю, яку РФ здійснює над антиукраїнськими збройними групами може сягати рівня загального контролю, що ,з точки зору гуманітарного права, дозволить кваліфікувати ситуацію саме як один міжнародний збройний конфлікт, а не розбивати її на якісь фрагменти: тут міжнародний, а тут не міжнародний.

Лариса Дениченко: Але поки що вони розбивають стосовно збройного конфлікту на Донбасі як конфлікт не міжнародного характеру.

Микола Гнатовський: Вони не роблять висновків. Вони кажуть, що, як мінімум, це є. Але чи можна показати із точки зору контролю Російською Федерацією над збройними групами, які воюють проти України, то це ще треба розслідувати.

У тому проміжному звіті є також кілька слів про першу ситуацію, яку Україна передавала до Міжнародного кримінального суду, зокрема, злочини вчинені під час Революції Гідності. Тобто, події, які були на Майдані і довкола цього. Минулого року офіс Прокурора сказав, що поки немає підстав, що були ці дійства дійсно злочинами проти людяності, оскільки не було інформації, яка би свідчила про широкомасштабність або систематичність. Цього разу Міжнародний кримінальний суд говорить, що він отримав додаткову інформацію, яку ще необхідно далі аналізувати. І питання залишається відкритим. Точка зору Прокурора Міжнародного кримінального суду ні до чого нікого не зобов’язує, але сама ця констатація має дуже велике політичне значення, про що свідчать ті реакції, які були в Україні. А відмова РФ розглядати перспективу співробітництва із Міжнародним кримінальним судом, є результатом того, що було озвучено у офісі Прокурора.

Лариса Денисенко: Якщо тлумачити загальний контроль і з’ясовувати відсоток  контролю РФ участі у міжнародному конфлікті, і не міжнародному конфлікті, чи є об’єктивні чинники, щоб ми уявляли як це перевіряється?

Микола Гнатовський: Такі категорії як загальний контроль є невизначені у жодних конвенціях. Вони визначені лише у практиці міжнародних судових установ. Концепція загального контролю притаманна саме для органів Міжнародного кримінального правосуддя.

Головний контроль є там, де іноземна держава здійснює не тільки фінансову, але і кадрову підтримку. І надає певні настанови щодо того як себе вести. Концепція того, що бойовиками хтось керує збоку іноземної держави складніша для доведення. Окрім того, міжнародні кримінальні суди і трибунали призначені для того, щоб визначити особи, а не конкретні держави. І для цих цілей вони використовують концепцію загального контролю.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про реакцію Російської Федерації? Я прочитала кілька думок міжнародників із РФ, стосовно того, що Міжнародний кримінальний суд вони визнавали неефективним ще на перших порах.

Микола Гнатовський: Це достатньо не пов’язані, на мій погляд, речі, що Міжнародний кримінальний суд є неефективним і те, що його не треба підтримувати та здійснювати із ним співробітництво.

Треба сказати, що як Росія, так і Україна, є стороною Римського статуту. Україна підписала цей документ, але досі не ратифікувала. А Російська Федерація повідомила про те, що і не збирається його ратифікувати.

Очевидно всім, що Росія дуже нервово відреагувала на попередній проміжний звіт Прокурора, де йшлося про ситуацію в Грузії. І те, що така різка заява після оприлюднення звіту про Україну не залишає сумнівів, що це саме реакція на відповідний звіт. Якщо РФ намагалася применшити значення тих фактів, які встановив офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду, то це не вдалося. Навпаки, вони привернули увагу усіх тих, хто навіть не читав цей звіт до того, що він існує.

Лариса Денисенко: Чи можна розглядати заяву Росії про те, що вона не буде ратифікувати Римський статут, як уникнення відповідальності? Чи так Росія убезпечує себе від настання кримінально-персональної відповідальності тих чи інших посадових осіб, якщо буде доведена їхня вина? Або від відповідальності держави?

Микола Гнатовський: По-перше, жодна держава не бажає відповідальності. І Росія тут не унікальна. Такі ж дії вчиняли і США у 2002 році, а потім Ізраїль, Судан і так далі. Жодна держава не в захваті, щоб її розглядали у міжнародних судах. Особливо, Російська Федерація, яка продовжує політику Радянського Союзу, що жодні справи за її участю об’єктивними міжнародними судовими установами розглядатися не повинні. Виняток тільки Європейський суд із прав людини.

По-друге, такі дії мало впливають на те, що відповідальність настане чи ні. Повна ратифікація Римського статуту, можливо, наблизила б це. Це може тривати дуже довго, але злочини не мають строку давності.

По-третє, коли ми говоримо про відповідальність та про роботу Міжнародного кримінального суду, не слід забувати, що відповідальність нестимуть обидві сторони конфлікту, якщо буде доведено, що вони вчиняли порушення законів і звичаїв війни. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.