Слухати

Секрети успіху Агати Крісті, Джорджа Орвелла і Рея Бредбері розкриті

30 жовтня 2016 - 07:30 380
Facebook Twitter Google+
Розкриває їх у книжці «Як писали класики» літературний критик, видавець Ростислав Семків. Книжку незабаром можна буде побачити на прилавках книжкових магазинів

Анастасія Багаліка: Ваша книжка про те, як добре писати?

Ростислав Семків: Загалом так. Книжка стала наслідком циклу лекцій, які ініціював Центр літературної освіти ще у 2014 році. Лекція мала у фокусі книжки про те, як писати книжки, при чому ті, які написали відомі постаті.

Наприклад, Рей Бредбері має книжку «Дзен у мистецтві письма», яка складається з кількох есеїв, у кожному він дає якісь рецепти. У книжці «Як писали класики» є сім таких постатей: Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Мілан Кундера, Варгас Льйоса, Умберто Еко, на фінальному етапі додались Курт Воннеґут та Агата Крісті.

Курт Воннеґут, на відміну від інших авторів, не просто написав есеї про те, як треба писати, а був єдиним викладачем курсу Creative writing, який є практично в усіх західних університетах. Тому логічно було додати Воннеґута як автора такого курсу.

Далі ми побачили, що у нас негаразд із гендерним балансом, і вирішили, що до книжки має увійти жінка, котра якщо не переважить, то принаймні урівноважить усіх чоловіків у книжці, тому додали Агату Крісті, яка багато сказала про те, як варто писати, у своїй автобіографії.

Євген Павлюковський: Озвучте основні поради, як же варто писати.

Ростислав Семків: Тут складно узагальнити. Точно можна сказати, що писати потрібно регулярно і так, щоб це стало частиною життя. Бредбері повторює, що потрібно писати хоча б 1000 слів на день — це приблизно 4 сторінки.

semkiv.jpg

Ростислав Семків // «Громадське радіо»
Ростислав Семків
«Громадське радіо»

Він каже: якщо ти це робиш регулярно, тоді на якомусь етапі потрібні слова самі лягають у рядки, і ти стаєш добрим автором. У випадку Бредбері це спрацювало.

У 40-х він хотів піти на фронт, але його не взяли до армії через погане здоров’я. І він за 40-ві роки написав величезну кількість оповідань. Серйозно друкувати його почали аж у 1951 році. Думаю, це тверезий рецепт для авторів, які хочуть увійти в літературу.

Анастасія Багаліка: Чи завжди вміння добре писати залежить від характеристик автора, чи і від того, що з ним трапляється?

Ростислав Семків: Можна стати відомим автором, пишучи навіть не дуже сильні, але зручні тексти. Але неможливо, щоб такі тексти надовго залишилися в літературі.

Кожну частинку книжки я починаю із біографії автора: мене цікавить, як події підштовхнули їх до того, що вони почали писати. Бредбері любив повторювати історію про мандрівного ілюзіоніста, який доторкнувся до нього паличкою і сказав, що він має жити вічно — і він зрозумів, що має писати.

Євген Павлюковський: Наскільки вміння писати і успішність корелюють між собою?

Ростислав Семків: Звичайно, є якийсь корелят. Він не прямо пропорційний. Я намагався дослідити цей зв’язок. Але також важливо поставити питання, що є успіхом. Наприклад, Льйоса — нобелівський лауреат, Орвелл відомий як політичний мислитель, чиї ранні твори маловідомі.

Мілан Кундера — заголовковий дисидент у межах Європи, він чеський шістдесятник, у нього інший тип відомості. Умберто Еко отримати Нобелівську премію не встиг, але має репутацію автора для розумних — це ще інший тип відомості.

Агата Крісті є найбільш касовою з них. Її п’єсу «Мишоловка» ставлять із 1954 року без перерви.

Анастасія Багаліка: Чому в цьому списку немає жодного українського письменника?

Ростислав Семків: Цей список буде розширюватися. У нас є претенденти, щоб у ньому з’явитися — це Майк Йогансен («Як будувати оповідання»), Іван Франко («Секрети літературної творчості»).

Євген Павлюковський: Ви дотримуєтеся порад, які є у цій книжці?

Ростислав Семків: Так. Будь-яка книжка потребує, з одного боку, натхнення, з іншого — алгоритму. Я обережно ставлюся до дуже чітких порад — у Льйоса є буквально покроково, що потрібно робити; в Орвелла — щодо мови.

У мене враження, що вони самі не завжди дотримувались своїх порад. Тому про кожного автора є коротка біографічна частина, конспект того, що вони казали, і кінцеве есе, де я намагаюся звернути увагу на фактори, які в них працювали, але про які вони не сказали.

Наприклад, Льйоса ніде не згадує, що він скандальний автор. У нього суто модерністська концепція письма: автор бунтар, він хоче оновити світ, яким невдоволений, і має вірити у письмо як у релігію.

У його життя вкладаються такі погляди — за його життя у Перу було три диктатори із невеликими проміжками між ними. Він потрапив до рядів дисидентів — щоправда, з безпечної відстані, але в періоди повалення диктатури він повертався і навіть пробував стати президентом.

З іншого боку, він закінчував елітний військовий ліцей, куди запроторив батько, покинув заклад і за кілька років написав єхидний роман про дідівщину, наклепи — тобто розказав все зсередини, зробив скандал.

Ліцей зробив ще більший скандал: скупив усі примірники роману, які встигли, і спалили у подвір’ї. Це така реклама, яку за гроші не купиш, і після цього усі в Перу знали Льйоса. Він повторював подібні жести, більшість його романів пов’язані зі скандальними моментами.

Євген Павлюковський: Є думка, що в людини з хорошим фотоапаратом принаймні одна із тисячі фотографій буде вдала. Наскільки можна застосувати аналогію до літератури? У ній не буде кітчу?

Ростислав Семків: Звичайно, якась «кітчевість» є у кожній сфері. Рей Бредбері каже: ви просто переконайте себе писати по оповіданню щотижня. За рік ви будете мати 52 оповідання. Не може бути, щоб вони усі були погані — кілька або й десяток буде хороших.

Звичайно, це не чітко пов’язані речі. Навчитися писати і написати шедевр — це різні речі. Той, хто навчиться фотографувати, не обов’язково зробить хорошу фотографію, але ймовірність того зросте, коли він навчиться.

Ніхто не сумнівається, що треба вчитися, наприклад, живопису, музики, архітектури. А щодо літератури — виглядає, нібито не треба вчитися, хоча насправді це не так.

Анастасія Багаліка: На вашу думку, є універсальний рецепт для тих, хто хоче писати?

Ростислав Семків: Універсального рецепту немає. Це дуже залежить від конкретної людини. Але писати треба тоді, коли хочеться щось розказати. Деяким людям після поїздки хочеться розповідати про неї, деяким — ні. Ті, яким хочеться, варто думати над тим, що можна це написати.

Євген Павлюковський: Ви згадували, що курс писання є новим для України, його тільки запроваджують. Ваша книга може стати частиною цього курсу?

Ростислав Семків: Так, хоча університетський курс потребує академізації, розміреності. Цей курс появляється вслід за попитом — ми бачимо, що все більше людей хочуть писати.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.