«Щедрик» як інструмент культурної дипломатії 100 років тому

04 липня 2018 - 10:14
Facebook Twitter Google+
В Києві триває фотовиставка «Культурна дипломатія України: світовий тріумф «Щедрика»

З 1 липня біля Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка відкрилась фотовиставка архівних документів з історії культурної дипломатії Української Народної Республіки. Зокрема міжнародного турне Української республіканської капели роках в 1919-1924 роках в Європі й Америці. Про унікальні документи і факти, про роль політиків того часу у творенні культурної дипломатії УНР розповідає наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень Тіна Пересунько

Тіна Пересунько: Я досліджую документи Державного центрального архіву вищих органів влади і управління України. В нього є документи, які стосуються модерної теми – культурної дипломатії, яка виявляється розпочалась 100 років тому, в 1919 році. Щоправда, тоді була інша термінологія – найчастіше це називалось національно-культурна пропаганда України за кордоном шляхом музичної репрезентації України в Європі.

Наведу цитату з бельгійської січневої газети 1920 ріку: «Цей військовий чоловік, який дбає за визволення свого краю з-під ярма більшовиків і царистів – вміє більше ніж воювати, він знає, що один меч немає сили, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу для своєї батьківщини, він нас знайомить з мистецтвом своєї країни. Україна – країна-чорнозем, батьківщина Гоголя робиться тепер для нас країною пісень. Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею». Таких відгуків в архіві дуже багато. І вони свідчать про те, що за кордоном українська музична промоція, турне Української республіканської капели, яку було створено за наказом Симона Петлюри, сприймалося як вид державної політики.

Відомо, що Симон Петлюра був близький до музичного життя України. До того, як він став політдіячем, був літературним, театральним критиком і добре був обізнаним у культурному житті. 1 січня 1919 року на творчому вечері Миколи Вороного прозвучав твір Миколи Леонтовича «Легенда», який так сподобався Петлюрі, що в той же вечір він покликав до себе Олександра Кошиця і Кирила Стеценка і дав їм доручення за тиждень створили Українську республіканську капелу. А вже 24 січня прийняли закон, який передбачав державне фінансування капели. Впродовж січня формувався хор, проводився відкритий конкурс, з’їжджалися співаки з усієї країни. Олександр Кошиць — найвідоміший тоді диригент, який виконував зокрема і твір «Щедрик» Леонтовича.

peresunko.jpg

Наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень Тіна Пересунько
Авторські права: 

Широкий загал не знає, що «Щедрик» став надбанням світу завдяки української державної інституційній політиці в сфері культурної політики і дипломатії. 

В архіві міститься близько 20 тис. документів, з якими я маю справу. Я нашла в спогадах Павла Скоропадського таку оцінку українській культурі: «Я считаю бессмысленным и гибельным отрываться Украине от России. Особенно в культурном отношении. При существовании у нас свободного развития русской и украинской культуры мы можем расцвести. Если же мы откажемся от первой культуры, мы будем лишь подстилкой для других наций и никогда ничего великого создать не сумеем». Це писав Павло Скоропадський.

Ставлення Петлюри відігравало ключове значення у визнанні Української капели в світі

Натомість, що писав Симон Петлюра: «Серед нас створився не лише потяг туди, де діє сильніша культура, а й недовірливе ставлення до потенційних сил рідного народу, до його спроможностей прокладати самобутнє культурне річище». Я хочу лише підкреслити ставлення Симона Петлюри до спроможностей українського національного мистецтва — бути голосом, рупором УНР. Його ставлення відігравало ключове значення, що цей проект [Українська республіканська капела - ред.] відбувся.

За період 2,5 років з травня 1919 року, першого тріумфального концерту в Празі і до середини 1922 року, перед тим, як «Щедрик» перетнув Атлантичний океан і потрапив до Америки, відбулось близько 200 концертів. Лише за найменшими підрахунками рецензій, які збереглися в архіві, ми можемо говорити про близько тисячі рецензій, які були надруковані в європейській пресі за цей період.

Відрядивши своє культурне підкріплення — капелу до Парижу, де відбувалась Паризька мирна конференція, Україна сподівалась, що вона там здобуде визнання. На жаль, політики європейські не дуже розуміли вагомості України і вчасно не надали ані політичної, ані військової допомоги. На відміну від Польщі, яка використала ту підтримку проти України. Що призвело до втрат наших територій. В той момент капела залишалася єдиним стратегічним позитивним ресурсом України в Європі.

Прослухати повну версію розмови можна в доданому звуковому файлі

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.