Слухати

Що змінить закон про інклюзивну освіту?

07 травня 2017 - 07:50 1594
Facebook Twitter Google+
5 травня ― Міжнародний день боротьби за права інвалідів. До цього дня Президент подав до ВРУ закон про інклюзивну освіту. Законопроект аналізує фахівчиня з інклюзивної освіти Лариса Самсонова

larysa.jpg

Лариса Самсонова // Громадське радіо
Лариса Самсонова
Громадське радіо

Євген Павлюковський: Чи правда, що 10% український дітей потребують інклюзивної освіти?

Лариса Самсонова: Точної цифри ніхто не знає, але ми можемо сказати, скільки дітей навчається в інтернатах, скільки дітей навчається вдома і скільки взагалі не навчається.

За 2015-2016 рік в інтернатах навчалося близько 40 тис. дітей, а на інклюзивній формі ― 2700 дітей, на індивідуальній ― близько 11 тис. дітей, не навчається ― також близько 11 тис. дітей.

Казали, що 11 тис. дітей не навчалися через складність своїх захворювань, але це дуже дивно, тому що до кожної дитини має застосовуватися індивідуальний підхід. Якщо у неї важкі форми захворювання, показане навчання вдома чи в лікарняних умовах. Але право на освіту гарантоване у Конвенції про права інвалідів.

Якщо все правильно організувати, дитина з інвалідністю може знаходитися у спеціалізованому класі у звичайній школі.

Євген Павлюковський: Як ви оцінюєте законопроект Президента?

Лариса Самсонова: Цей закон визначає рамки покращення інклюзивної освіти. Це ініціатива і громадських організацій. У нас була плутанина з поняттям, що таке особливі освітні потреби. Це стосується не тільки дітей з інвалідністю. Будь-яка дитина, яка має труднощі у навчанні, має особливі освітні потреби.

Така дитина може користуватися субвенцією з держбюджету, яка наразі складає 23 тис. грн на рік. Ця субвенція забезпечить організацію освітнього середовища і додаткові корекційні заняття.

Таким чином, гроші мають іти за дитиною, а не застрягати на рівні районних відділів освіти, витрачалися на латання «дірок».

Дитина з особливими освітніми потребами має право на отримання не лише освітніх, але й соціальних послуг. У школі-інтернаті все забезпечується в одному місці ― навчання, догляд, проживання, харчування. Як відокремити навчання від харчування і проживання ― потрібно правильно рахувати, щоб конкретна сума ішла саме на навчання.

Ірина Славінська: Як працюватиме інклюзивна освіта у загальних школах?

Лариса Самсонова: Із цим є складність, тому що перший етап ― це гроші і визначення термінів, а вчительські кадри ― це зовсім інше, і з цим найбільше проблем. Але у нас нема папірця ― нема дії. Ніхто не заважав робити це і раніше, але закон визначає рамки дії.

У нашій організації наступного року до школи має іти дівчинка. Ми вже знаємо весь порядок, що заяву до школи потрібно написати за рік. Ми написали заяву в райвідділ освіти ще в грудні, потім нас відправили до школи, у квітні директор нарешті прийняв заяву, але відповіді ми ще не отримали.

І директор нам сказав: я знайду 15 причин вам відмовити.

Євген Павлюковський: Із прийняттям цього закону кількість причин для відмови має скоротитися?

Лариса Самсонова: Їх взагалі не має бути. Мають бути забезпечені умови для навчання дитини. Їм на це дають закон і гроші. Тепер все залежить від людського фактору.

Директори кажуть, що немає спеціальних умов, бракує приміщень. У Києві є тенденція, що коли є зайві приміщення, вони здаються в оренду приватному закладу, що поглиблює кризу.

Закон про освіту у нас поки що не прийнятий. У нас багато спеціалізованих шкіл, і школи з поглибленим вивченням якогось предмету не дають можливості навчатися у них дітям з особливими потребами.

Закон про інклюзивну освіту ― це старт. Він потрібен, тому що ви прийдете до директора школи, а він скаже: що таке особливі освітні потреби і де це написано?

Ірина Славінська: Але ж є закони про протидію дискримінації.

Лариса Самсонова: Так, але особливі освітні потреби є не лише у дітей-інвалідів. І закон про протидію дискримінації дуже м’який. Складно навіть подати заяву до суду про те, що дитину не пустили до школи. Письмову відмову вам не дають.

Часто батьки дітей з особливими потребами не завжди розуміють, що потрібно комунікувати. Вони влаштовують воєнні дії там, де потрібно було просто поговорити.

Є прекрасні приклади у Львові ― центр «Джерело», де за рік готуються до того, що дитина піде до школи, працюють з батьками і вчителями. Це теж було б правильно ― заздалегідь прийти до школи, поговорити з батьками і попросити їх про допомогу.

Ірина Славінська: Часто можна побачити у ЗМІ, що батьки зі школи, у яку взяли дитину з інвалідністю, масово написали заяву про переведення дітей в інший клас. Як працювати із цим контингентом?

Лариса Самсонова: Що маємо, те маємо. Важливо про це говорити. Крім того, я вважаю, що Марина Порошенко дуже гарно з цим працює. Вона несе позитив зі своїми роликами, заходами, які проводить в регіонах і під час яких розмовляє з учителями. Це просвітницька кампанія, і її не вистачає в усіх напрямках.

Я поважаю батьків, які погоджуються іти на інклюзію. Вони камікадзе, тому що умови дуже нерівні: якщо в умовах інтернату 8 дітей у класі, дитина має право вчитися повільно, то в умовах звичайної школи крім того, що ти постійно маєш бути зі своєю дитиною, ти ще маєш долати усі ці перешкоди.

Але треба дивитися на 5-10 років вперед, школа ― це тільки маленький проміжок часу, де інклюзія тільки починається.

Євген Павлюковський: Із чого потрібно починати влаштовувати дитину у школу?

Лариса Самсонова: Найпізніше у квітні потрібно піти до найближчої школи і написати заяву, бажано також написати заяву у райвідділ освіти. На початку літа починається комплектація шкіл і дитячих садочків, і вони мають за літо підготувати середовище для навчання дитини. Цей процес бажано контролювати.

Потім треба не пропадати, а іти розмовляти до директора, знайомитися з учителями. Потрібно розуміти, що освіту для дитини вибирають батьки. Не медико-психолого-педагогічна консультація ― її висновок має рекомендаційний характер.

Євген Павлюковський: Які діти, крім дітей з інвалідністю, можуть претендувати на інклюзивну освіту?

Лариса Самсонова: Це і діти-іноземці ― для них мали б бути додаткові заняття з мови, і діти з дислексією ― діти, що не можуть читати, хоча можуть сприймати текст на слух. Потім такі люди можуть стати, наприклад, прекрасними бізнесменами, але якщо їх будуть гнобити у школі, це сильно травмує особистість.

Євген Павлюковський: Позашкільна освіта для дітей, що потребують інклюзивної освіти, доступна в Україні?

Лариса Самсонова: Це залежить від наполегливості батьків. Є музичні школи, центри дитячої творчості. Батьки з нашої організації ходять на такі заняття, і їм ніхто не відмовляє. Там навіть краще ставляться до дітей, ніж у звичайних школах, тому що немає обов’язку засвоїти певний матеріал.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.