Слухати

Скандал довкола «Миротворця» може бути спланованим — Олексій Панич

15 травня 2016 - 07:22
Facebook Twitter Google+
Чому не всіх журналістів можна було називати «прибічниками сепаратистів» і які виміри у реакції користувачів соцмереж турбують філософа і блогера Олексія Панича?
Олексій Панич // «Громадське радіо»

Про суспільну реакцію на конфлікт журналістів з сайтом «Миротворець» говоримо з філософом і блогером Олексієм Паничем.

oleksiy_panych.jpg

Олексій Панич // «Громадське радіо»
Олексій Панич
«Громадське радіо»

Анастасія Багаліка: Підтримка у цьому конфлікті розподілилася дуже нерівномірно. Чому так, на вашу думку?

Олексій Панич: Цей конфлікт виявив спокусу, до захисту від якої, у суспільстві багато хто виявився неготовим. Я би це умовно назвав категорійним засудженням.

Я хотів би почати з того, що ми не усвідомлюємо достатньою мірою, що таке гібридна війна. Це нова реальність XXI століття, тому аналогії з Другою світовою відпадають одразу.

Уявіть собі радянських журналістів, що перетинають лінію фронту в обидва боки.

В нас нові економічні, інформаційні й політичні реалії. В нас є Інтернет, глобальні медіа і нерозірвані економічні стосунки.

Так, Україна не може повністю відмовитись від закупівлі вугілля на Донбасі. В нас і мир, і війна. Так само ми воюємо з РФ, але ніхто не скаже, що Україна має оголосити війну Росії. По той бік протистояння є громадяни України, частина з яких відмовились від України, частина з яких терпить, а частина — хоче повернутися. Українські журналісти перетинають лінію розмежування з дозволу СБУ.

В умовах гібридної війни важко адаптуватися до того, що можна, а що не можна. Разом з тим, сказати: «Давайте все обрубимо» — це просто безум.

Анастасія Багаліка: Велика кількість матеріалів ЗМІ стосуються не стільки військових дій, скільки того, як страждає місцеве населення.

Олексій Панич: Ще один міф цієї полеміки полягає в тому, що журналісти, які знаходяться на тій території, завідомо не можуть сказати нічого об’єктивного. Я знаю сотні протилежних випадків.

Найбільше мене стривожила спокуса категорійного узагальнення. У видатного сучасного філософа Чарльза Тейлора є термін «категорійне насилля» — це коли насилля до людини застосовується не через те, якою є ця людина, а через те, до якої вона належить суспільної категорії. Наприклад, якщо деякі цигани — шахраї, значить, всі цигани — шахраї і не можна нікому довіряти.

Полеміка щодо журналістів виявила ту саму логіку навіть від цілком притомних і адекватних людей.

Так, одні журналісти зганьбили професію, але це не є підставою для звинувачення всіх інших.

Василь Шандро: Такі заяви все ж отримують сприйняття людей і це свідчить або про те, що ми ще не доросли до того, про що ви говорите.

Олексій Панич: Наприклад, перекладач, що живе у Донецьку не може покинути місто за сімейними обставинами пов’язаними зі здоров’ям. Восени 2014 року в Донецьк приїздить група британських журналістів і бере його перекладачем. Цей перекладач є таким, що співпрацює з терористами?

Сайт «Миротворець» оголосив його таким.

Інший приклад — група німецьких журналістів приїжджає в Київ і шукає для поїздки в «ДНР» оператора. Вони беруть київського оператора і акредитують його. Він повертається, він співпрацював з німецькими журналістами. Чи співпрацював він з терористами? Очевидно, ні. Проте сайт «Миротворець» оголосив його поплічником терористів.

Василь Шандро: Чому публікацію на сайті ми сприймаємо за рішення якоїсь найвищої судової інстанції?

Олексій Панич: Я думаю, якби у списках не було західних журналістів, такого розголосу б не було. пішов шалений тиск з закордону, тому Міністерство інформполітики змушено було втрутитись. На підставі отриманої від бойовиків акредитації сказати, що всі журналісти є поплічниками бойовиків — це не цивілізовано.

Василь Шандро: Ви думаєте, що журналісти CNN зважатимуть на списки сайту «Миротворець»?

Олексій Панич: Ні, проте вони будуть зважати на суспільний розголос в Україні.

Коли про це говорить якийсь сайт, це не так важливо, та коли цю публікацію анонсує радник міністра внутрішніх справ, а потім міністр внутрішніх справ каже, що творців сайту треба захищати — це вже не рядовий випадок.

На місці цих журналістів я б подумав, чи матиме до мене претензії МВС, коли я приїду наступного разу.

Василь Шандро: Європа зреагувала на сайт чи на слова міністра?

Олексій Панич: На те, що радник міністра проанонсував публікацію, в якій 7901 людей назвали журналістами, що співпрацюють з бойовиками терористичної організації. Це було голослівне звинувачення на підставі того, що вони мали там акредитацію.

Василь Шандро: Це від невігластва наших очільників?

Олексій Панич: Що важливіше: відпустити винного, чи посадити невинного? В цивілізованій Європі важливішим є відпустити винного. Логіка війни ж диктує протилежне. За часів Сталіна все було зрозуміло — краще посадити невинних, ніж випустити одного ворога народу. Саджали пачками.

Так і тут: звинувачуйте всіх, хтось відмиється, хтось — ні, ну, а яка різниця.

Анастасія Багаліка: Щойно знайшла новину про те, що в Мережу злили базу з іменами і номерами телефонів членів «БПП» й інших депутатів. Їх не називають посібниками терористів, проте тепер кожен зможе подзвонити нардепу.

Олексій Панич: Це підтверджує, що цей скандал — «ответка» журналістам за скандал з офшорами. Українські журналісти маніпулятивно розголосили інформацію, яку можновладці вважали приватною. Таким чином журналістом відповіли. Тепер, коли наступного разу з’явиться компромат на можновладців, люди подумають, чи можна вірити журналістам, якщо всі вони продажні.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.