Слухати

Скандальну черкаську вчительку звільнили. Дискримінація у школах залишається

28 січня 2017 - 22:30 1597
Facebook Twitter Google+
Якщо вчителька поновиться на роботі, батько її учениці Дмитро Шакін подасть до суду. Цю ситуацію та стан прав дітей у школі загалом коментує заступниця омбудсмена Аксана Філіпішина

Дмитро Шакін: На сьогодні наказом департаменту Наталію Миколаївну Макаренко звільнено, але, судячи з її настроїв і настроїв групи підтримки, вони на цьому не заспокояться і подаватимуть до суду.

Більше того ― у день, коли мав бути підписаний наказ про її звільнення, група підтримки практично повністю заблокувала роботу департаменту. Вони перешкоджали і роботі журналістів, погрожували вдатися до радикальних методів аж до перекриття доріг.

Банальне звільнення вчительки за систематичні грубі порушення етики і трудової дисципліни не мало б бути істотною подією, але через пручання здоровому глузду ця ситуація набула розголосу.

Виглядає, що в нас, аби звільнити вчительку, потрібно влаштовувати Майдан, ставати «стінка на стінку», збирати групи підтримки ― щось незрозуміле відбувається у державі.

Тетяна Трощинська: Чим «група підтримки» пояснює бажання зберегти цю вчительку у школі?

Дмитро Шакін: Розумних чи логічних аргументів вони не можуть навести крім того, що вона їх влаштовує і подобається дітям. Дитина у 10-річному віці ще не може до кінця усвідомити, що їй подобається, а що ― ні, тим більше, якщо крики й образи, можливо, є нормою у сім’ях, які її захищають.

Тетяна Трощинська: Чи є у класі і в школі люди, які підтримують вашу позицію?

Дмитро Шакін: Звичайно, є, але, на жаль, під тиском адміністрації й активу батьківського комітету ці люди залякані. Я їх розумію ― у них також навчаються тут діти, і вони не хочуть, щоб вони піддалися такому цькуванню, як моя дочка.

Навіть якщо будуть спроби поновити цю вчительку на роботі через суд, ми також будемо подавати зустрічний позов, тому що це буде нонсенс, щоб такий вчитель поновився і продовжив свою методу залякування і приниження дитячої гідності ― це взагалі буде театр абсурду.

Тетяна Трощинська: Ви цікавитеся ситуацію із вчителькою у Черкасах? Це питання належить до ваших повноважень?

Аксана Філіпішина: Уповноважений ВР з прав людини має реагувати на бездіяльність або неправомірні дії з боку посадових осіб, які призводять до порушення прав людини.

Ще до того, як почала вивчатися ситуація щодо наявності неправомірних дій чи бездіяльності посадових осіб органу управління освітою чи держадміністрації, ми взяли ситуацію під контроль, тому що дізналися про неї від регіонального координатора ще у грудні 2016 року.

Була офіційна позиція Уповноваженого з прав людини, що Конвенція ООН про права дитини захищає дітей від порушення права на гідне ставлення, дозволяє захищати честь, тобто урівнює в правах із дорослими.

Тобто ставлення до людей однакове, незалежно від віку, але є певні особливості, пов’язані з тим, що дитина не завжди здатна захистити свої права і потребує допомоги з боку законних представників, або органів опіки чи піклування, якщо законні представники не виконують свої функції, або омбудсмена.

Василь Шандро: Часто люди віддають дітей до школи, думаючи: там знають, як все має бути, нас вивчили, дітей і внуків теж вивчать. Права дитини, зокрема школяра, взагалі обговорюються в українському суспільстві?

Аксана Філіпішина: Останні три роки я шукаю однодумців, щоб зробити комплексне дослідження ситуації із правами дітей у школі. Є безліч питань, пов’язаних не тільки з психологічним насильством і приниженням дітей: доступ до освіти, закриття шкіл, забезпечення підручниками, питання інклюзії.

У 2016 році був ще один резонансний випадок ― затвердження Міносвіти підручника для дітей з особливими освітніми потребами, на якому на титульній сторінці написано: для розумово відсталих дітей. Тобто ці діти і їх батьки щодня, відкриваючи підручник, мають пам’ятати, що їхня дитина нібито другосортна.

Ще одне проблемне питання ― оплата середньої освіти. На жаль, зараз ми відходимо від безплатної загальної середньої освіти, але держава не знаходить мужності про це заявити. А безоплатна загальна середня освіта є конституційною гарантією наших дітей. Але поступово відбувається приватизація цієї галузі.

Ми вітаємо децентралізацію влади, але держава має ставити певні запобіжники, щоб конституційні права, зокрема дітей, не були порушені.

Станом на 1 вересня 2016 р., лише впродовж літа ліквідовано 223 школи. Закрито 573 школи із різним статусом ― реорганізація тощо.

Підвезення дітей до шкіл ніхто не забезпечує. Ми отримуємо масові звернення від батьків, що дитині потрібно пішки іти 5-6 км, щоб дістатися до школи. Про яку якість освіти чи конкурентність такої дитини може йти мова?

Відбувається дискримінація дітей за різними ознаками: за станом здоров’я, за національністю, коли ми сегрегуємо ромських дітей. Держава не визнає, що в Україні є сегреговані ромські школи, де ізольовано навчаються діти за національною ознакою.

Ми не говоримо про право навчатися рідною мовою або вивчати рідну мову, коли є спроби звузити це конституційне право.

На жаль, тема проблем доступу до освіти і її якості не піднімається у ЗМІ чи суспільстві комплексно. Ми або вириваємо якісь фрагменти проблеми на підставі окремих випадків, або про те, що нам болить.

Вчора мені подзвонили із Міносвіти із проханням допомогти: до них звернулися батьки із тим, що вчителька однієї сільської школи б’є дітей. Попередньо батьки звертатися до районного управління освіти.

Міністерство начебто відреагувало ― скерувало у школу інспекцію, яка перевірила, виявила порушення, але результати перевірки не виконуються: в результаті децентралізації відбулося об’єднання територіальних громад, управління освіти розгублене, район не знає, що робити.

І Міносвіти звернулося до офісу омбудсмена із проханням допомогти захистити права дітей. Можливо, у державі щось не те відбувається із державною політикою, коли орган формування і реалізації політики у сфері освіти по суті визнає свою нездатність виконувати свої функції?

Тетяна Трощинська: Випадок у черкаській школі показує, що не всі погоджуються із тим, що психологічне насильство є ненормальним.

Аксана Філіпішина: Це інший аспект питання ― відчуття нормальності того, що відбувається у шкільному середовищі. Постає питання правової освіти всіх учасників навчального процесу ― вчителів, батьків і дітей.

У нас є домовленість із ОБСЄ і попередня домовленість із Міносвіти про проведення цього року комплексного дослідження, яке виявить больові точки із правами дитини у шкільному середовищі, щоб розробляти план реагування.

Паралельно будемо переглядати підручники стосовно норм, скерованих на правову освіту. Це має бути дуже м’яко, не запроваджуючи окремий курс, щоб не відбити охоту знати про це.

Ми разом із ОБСЄ вже три роки проводимо на базі «Молодої Гвардії» школу прав дитини, де проводимо тренінги для дітей, що з’їжджаються з усієї України. Також щороку проводимо тренінги для вчителів. Але зрозуміло, що цього не достатньо.

Тетяна Трощинська: У зв’язку із ситуацією в черкаській школі було багато коментарів, що учні так само чинять психологічне насильство над вчителями.

Аксана Філіпішина: Ми отримуємо і такі звернення від вчителів. На мою думку, це також пов’язано з низькою правовою освітою.

Зараз сплив цей випадок щодо дітей 5 класу черкаської школи. 5 клас ― це діти-десятирічки. Не факт, що вони не зазнавали такого ставлення у молодших класах.

Дитина із 1 класу бачить певну модель поведінки і вважає, що це нормально. Як тільки вона дорослішає, вона переносить цю модель на інших.

Усі мають збагнути, що вони є рівними учасниками навчально-виховного процесу ― і батьки, і діти, і вчителі. І коли буде усвідомлення своєї рівності, всі будуть дотримуватися своїх прав і обов’язків, думаю, поведінка дітей не буде агресивною.

Василь Шандро: Хто має контролювати виконання обов’язків і з боку вчителя, і з боку учня?

Аксана Філіпішина: Якщо вчитель порушує трудові обов’язки, в тому числі чинить насильство, залежно від розміру шкоди, він має нести цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Якщо це робить дитина ― відповідальність за її протиправну поведінку до певного віку несуть батьки.

Якби правозастосувна практика була чітко у межах законодавства, такі приклади сприяли б набуттю певного досвіду й утриманню від протиправної поведінки.

Тетяна Трощинська: Батьки із класу, у якому навчала ця черкаська вчителька, писали у соцмережах: вона кричить, але ж добре вчить.

Аксана Філіпішина: Реакції батьків відображають ситуацію у їх родинах і методи виховання, які вони застосовують до дітей.

Коли ця ситуація стала загальновідомою, ми спілкувалися з колегами, згадували, як вчителі поводилися із нами у школі. Я дуже поважала свого вчителя, але пам’ятаю, що він застосовував до нас такі образливі слова, як «дебіли», «ідіоти». І це була високоосвічена людина, філолог.

На мене це не впливало, у мене була стійка психіка, але я розумію, що на багатьох це вплинуло.

Психологічне насильство небезпечне ще й тому, що його важко довести. Економічне насильство ― коли людина недоїдає, недоотримує грошей ― можна довести, фізичне і сексуальне насильство також можна довести. При психологічному насильстві багато суб’єктивних чинників: хтось вважає це насильством, хтось ― ні.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.