Слухати

Скарга про мову обслуговування, а не агресія: справа кафе «Linas»

24 травня 2017 - 10:41 1013
Facebook Twitter Google+
У Києві за ініціативи одного з керівників громадської організації «Націонал-патріотичний рух України» близько 50 активістів прийшли до ресторану ліванської та східної кухні «Linas Сafe»

Вимагалося звільнити приміщення, зокрема, через невикористання персоналом української мови під час обслуговування. Обговорюємо ситуацію з правозахисницями Оленою Бондаренко та Оксаною Покальчук.

 

Лариса Денисенко: Багато хто говорить, що Київська Рада ухвалила документ, відповідно до якого обслуговування має відбуватися українською мовою: є норматив, який, начебто, змушує людей його виконувати. З іншого боку, очевидно, тут є дискримінаційне підґрунтя, тому що ресторан тримається на ліванцях, це східна кухня. Якщо прокоментувати з юридичної точки зору, а також і з точки зору комунікації громад, що тут можна сказати?

Оксана Покальчук: Як на мене, ситуація досить очевидна. Якщо вам відмовляють в обслуговуванні належним чином, в державі є спеціальні органи, куди можна поскаржитися: на порушення захисту прав споживачів або будь-які інші права. Те, що ми бачили, є просто проявом агресії, але зовсім не захистом прав споживачів.

Ірина Славінська: А чому? Звучали якісь гасла?

Оксана Покальчук: З того, що ми бачили, з фотографій в соцмережах були гасла на кшталт: «Пам’ятай чужинець: тут господар українець». Гасла і символіка: на фотографіях ми бачили прапор такої організації, як Misanthropic Division – фактично, центр поширення расистських і ксенофобних настроїв та ідей.

У нас є держава, закон, інституції, до яких потрібно звертатися у цьому випадку. А ми бачимо групу людей, яка приходить і починає залякувати осіб, які працюють в цьому закладі і взагалі відношення до власників не мають. Це абсолютний булінг, пресинг і порушення закону. Мене в цій ситуації дивує те, що справа дуже резонансна, я впевнена, що Нацполіція не могла це опустити, і я б очікувала, щоб пан Аваков або хтось ще вийшли з заявою про неприпустимість таких дій.

Лариса Денисенко: В який спосіб ми можемо на це реагувати? Що можна сказати з точки зору взаємин спільноти?

Олена Бондаренко: Я абсолютна солідарна з тим, що є необхідність заяви від офіційних органів влади, поліції, МВС, міської адміністрації. З точки зору цих подій це дуже небезпечне явище, якщо на нього не реагувати. Насильство — це феномен, який приходить з розвитком: спочатку з’являються якісь заклики, заперечення рівності. В постах і в заявах та вигуках питання не стосувалося книги скарг і відгуків, я більше бачила гасла: «пам’ятай чужинець». Це дуже сильний меседж для всіх, хто хоч трохи не схожий на людину, яка про це пише. Тому тут питання стосувалося, скоріше, не намагань захистити свої права, а голосно сказати про свою позицію: ми не приймаємо те, що в нас сказано в законах і в Конституції, що рівність не для нас і ми очікуємо, що поліція буде на нашій стороні. Хоча вона в цьому випадку повинна бути на стороні закону та Конституції і захищати права, впроваджувати принцип недискримінації.

Ірина Славінська: Я пригадую обговорення в соціальній мережі Фейсбук, до якого долучився медіаюрист Ігор Розкладай, який апелював до мовної складової конфлікту, адже все почалось з недотримання новоприйнятих наказів щодо мови обслуговування у сфері послуг у Києві. Це відкриває додатковий ракурс до історії і створює два епіцентри тиску: з одного боку, тиск україномовної громади, котра відчуває себе дискримінованою через неможливість отримувати послуги своєю мовою, а з іншого боку, це тиск, йдеться про ненависть до інакших чи то за мовною ознакою, чи за ознакою національності, раси, релігії. Це робить конфлікт складнішим. Наскільки ці дві складові змінюють розмову про нього?

Оксана Покальчук: З моєї точки зору, ситуація, яку ми бачили з кафе — це просто роздування проблеми і розхитування ситуації в суспільстві за мовним питанням. Якби була проблема, в нас є закон, який передбачає місця, куди можна звернутись і поскаржитися на це. Тоді була б певна практика. Якщо вам не подобається, що вас неналежним чином обслуговували в якомусь місці, ви звертаєтесь в службу захисту прав споживачів, зокрема, пишете листи. Якщо вас підтримують ваші друзі, вони теж підписують цей лист або пишуть 50 листів. Після цього ви йдете в організацію, дивитесь чи зробили вони перевірку. І далі ви бачите, чи є в цьому якась логіка. Так діє закон і так діють в цивілізованих країнах. І в такому випадку я би бачила, що є бажання захистити своє право на мову. Те, що ми бачили на вихідних, це не про мову, це про вивищення за рахунок умовних уявлень, хто тут українець, а хто ні.

Олена Бондаренко: Є право на свободу мирних зібрань, воно передбачене законодавством, Європейською конвенцією. Ключове слово: мирних зібрань. Воно має мати характер зібрання, а не ближче наближатись до ст.293 Кримінального кодексу (порушення громадського порядку).

Лариса Денисенко: А що можуть зробити правозахисні організації?

Олена Бондаренко: Ми можемо говорити про це, говорити зі ЗМІ, зі своєю аудиторією, а також просити тих, чия аудиторія не збігається з нашою, поширювати та піднімати це питання. У спілкуванні, в тому числі, з правоохоронними органами, в своєму колі. Говорити про це необхідно, висловлювати свою позицію та говорити, що принцип рівності в нас залишається основоположним. І не боятися висловлюватися на підтримку. Говорити і не мовчати важливо, бо тоді ми змінимо цей дискурс.

Лариса Денисенко: А як можна допомогти «Linas», його власникам, людям, які пережили не дуже приємну ситуацію?

Оксана Покальчук: В Україні є громадські організації, які можуть надавати такі консультації, юридичні послуги, є громадські організації, які можуть надавати послуги в судовому порядку, навіть тривалі судові процеси, включно з ЄСПЛ. Не менш важливим, окрім юридичної частини, є абсолютна проста людська форма допомоги — прийти в це кафе і купити вашу улюблену їжу. Це те, що робили, коли обписали магазин LUSH, який заявив про френдлі-позицію до ЛГБТ спільноти: люди робили пости, що підтримують цей магазин і щось там купували.  

Ірина Славінська: Чи є легальна рамка, щоб у випадку мітингу чи збору активістів із гаслами, що містять мову ненависті, викликати поліцію і таким чином захищати свої права?

Олена Бондаренко: Є стаття 161 Кримінального кодексу України, яка, на жаль, не використовується, а якщо і використовується, то у вибірковому плані.

Лариса Денисенко: Можна зателефонувати в поліцію, повідомити про можливе хуліганство і сказати, що воно містить дискримінаційну риторику

Оксана Покальчук: Якщо є підбурювання до насильства чи дискримінації, погрози, мова ворожнечі такого характеру — так, можливо, подати заяву в поліцію. Там є питання: чи вважаєте ви, що злочин був скоєний з мотивів нетерпимості. Потрібно сказати, що так, з мотивів нетерпимості до певної групи. Скоріше за все, в поліції це не спитають, тому треба говорити: «говорилось це і це, вважаю, що мотив нетерпимості був таким чи таким». 

Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії. Тисніть блакитний трикутник праворуч вгорі. Щоби скачати файл і послухати пізніше, натисніть на хмарку.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.