Слухати

Скільки жінок ставали мерами великих українських міст?

04 листопада 2015 - 00:04 256
Facebook Twitter Google+
У Львові в міськраді стало 25% депутаток — замість 8%. Коментує Мілена Горячковська (Комітет виборців України)

«Ми проводили моніторинг у всіх областях України. Квота формально була дотримана — від 26% до 36%. Чи реально допомогла гендерна квота? Статистика за 12 радами: реально пройшло тільки 15% жінок. В Івано-Франківську в міськраді стало 9% жінок — замість 12%. Щоб зрозуміти, чому так сталося, треба подивитися, як кандидаток підтримувала партія: чи були жінки-кандидатки на рекламних щитах, чи мали вони пропорційне фінансування та підтримку в організації зустрічей з виборцями. В переважній меншості міст була пропорційна кількість реклама жінок-кандидаток — це Одеса, Миколаїв, Херсон, Хмельницький і Черкаси. “Партії було не зобов’язані дотримуватися квоти — це було ясно одразу після публікації закону про місцеві вибори”, — каже Горячковська.

goryachkovska_0_0_0_0.jpg

Мілена Горячковська
Мілена Горячковська

Ірина Славінська: Сьогодні ми говоримо про результати місцевих виборів. У нас в студії Мілена Горячковська, Комітет виборців України.Хочеться розібратися про прогнози 30-відсоткової політичної гендерної квоті: на місцях історично жінок більше, ніж в парламенті, спільноти і комуни бачать їх як ефективних лідерок. Чи можна підтвердити цю гіпотезу за наявними цифрами? 

Мілена Горячковська: Ми проводили цей моніторинг у всіх областях України, по всіх обласних радах. Формально квота була дотримана в переважної більшості списків. Середній рівень представництва жінок серед кандидаток дорівнював 30 відсотків: від 26 до 36 відсотків. Чи спрацювала ця квота? Є часткові результати. У мене є статистика по 12 радам. Реально в ці ради пройшли тільки 15 відсотків жінок. 

Ірина Славінська: Чому так мало?

Мілена Горячковська: Може в цих містах і областях було мало кандидаток?

Юрій Макаров: Де конкретно?

Мілена Горячковська: Це місто Кіровоград, Івано-Франківськ, Тернопільська, Волинська області, місто Суми, Рівне, Рівненська область, Хмельницький, Чернігівська область, місто Київ, Львів.

Юрій Макаров: Якщо навести фокус регіонах: по малим чи великим містам є різниця?

Мілена Горячковська: На рівні обласних рад середній відсоток жінок — 12. Так само, як в Верховній Раді. На рівні міських, селищних рад — був трошки віще. Є різні випадки.

Ірина Славінська: Для мене зменшення кількості жінок на рівні цих рад — сюрприз. Ми мали перші вибори з гендерною квотою, яка повністю не спрацювала. Багато партій дотрималися квоти на рівні 26 відсотків. Чому є ради, де жінок менше?

Мілена Горячковська: У Івано-Франківську було 12 відсотків, стало 9,5. У Кіровограді було майже 21 відсотків, стало 9,5. Це в міських радах.

У Тернопільської області нічого не змінилось: було, і тепер є 15 відсотків. У Волинській було 11, залишилось 11 відсотків. У Сумах так і залишилось 19 відсотків.

Юрій Макаров: Я не можу з цього простежити тенденцію.

Мілена Горячковська: Треба копати глибше. Чи ті жінки отримували пропорційну фінансово-організаційну підтримку? Чи партії платили, щоб вони були на білбордах? Просто формально включити у список людину — цього явно не достатньо. Чи була жінка лідером списку? Це гарантоване місто, якщо партія подолала бар’єр. Ми часто бачимо, що в списках жінок 30 відсотків, а в лідерах — 10. Менш гарантованих місць.

Юрій Макаров: Для того, щоб виконати формальну вимогу закону, достатньо просто включити жінку в список посеред чоловіків, які гарантовано проходять? Чи має значення, в якому місце списку ставлять жінку?

Мілена Горячковська: Раніше у нас була інша система виборів. Частина депутатів обиралась за мажоритарною системою, а частина — за пропорційною. То був закритий список. Партія могла поставити жінку або наверх і збільшити її шанси, або у низ списку. Формально жінок у списку було багато, а шансів пройти було небагато. Зараз ми йдемо до системи відкритих списків. Встає питання: чи підтримують цю жінку, чи підтримує її партія, щоб була належна агітація?

Юрій Макаров: Йдеться про прихований саботаж цього закону.

Ірина Славінська: Навіть неприхований. Можна згадати судові рішення, позицію ЦВК про норми щодо політичної гендерної квоти як необов’язкової. Я би евфемізм про прихованість не використовувала. Як правильно я розумію слова заступника голови ЦВК Андрія Магери, навіть в середині Центральної виборчої комісії були суперечення стосовно послідовності виконання цей норми закону.

Юрій Макаров: Коли ми сприймаємо нашого виборця як якусь пасивну істоту, від якої нічого не залежить: кого йому покажуть на білборді, за того він і поставить свій «хрестик». Можливо йдеться про те, щоби представники, у тому числі місцевих громад, якось усвідомлювали себе як суб’єкти?

Мілена Горячковська: Перед виборами було дослідження за замовленням Національного демократичного інституту. Ті факти, які зазначають вибір кандидата: чесність, програма, досвід громадянської активності, освіта, вік, партійна приналежність. На самому останньому місці стать. Це абсолютно однаково для чоловіків і для жінок. 2-3 відсотка виборців кажуть, що звертають увагу на стать.

Ірина Славінська: Варто подивитися, як кандидаток підтримували їх партії. Чи маємо ми про це інформацію?

Мілена Горячковська: В переважної меншості міст була пропорційна реклама зовнішня на підтримку кандидаток. Це Одеса, Миколаїв, Херсон, Хмельницький і Черкаси. Наприклад, там жінок у списках 30 відсотків і 30 відсотків реклами з ними. Більш-менш збалансовано було в Запоріжжі, Луцьку, Харкові и Сумах. В обласних радах ситуація гірше. В зовнішньої рекламі домінували чоловіки.  

Дзвінок: Можливо жінок в реклами було мало тому, що партії були не зобов’язані мати у списках 30 відсотків кандидаток?

Мілена Горячковська: На жаль, були не зобов’язані, це стало зрозуміло одразу після публікації закону о виборах. Гендерної квоти не було. Аналогічна ситуація була під час парламентських виборів минулого року. Припущення, що реклами на підтримку жінок менше, тому що менше кандидаток, це теж. Але коли робили оцінку, ми враховували цю пропорцію. Якщо у списку 30 відсотків кандидаток, то ми дивилися, чи є 30 відсотків білбордів.  

Дзвінок: Чому на виборах не було інформації на стендах з біографіями кандидатів?

Мілена Горячковська: Це недолік нашого організації виборчого процесу. Зазвичай цю інформацію виборці мають отримувати заздалегідь, а не у день виборів.

Дзвінок: Чи є теоретична можливість досягнути оптимального відсотка гендерної рівності, наприклад, 50 на 50 відсотків?

Ірина Славінська: У США дуже цікава гендерна ситуація: там немає квот, але є внутрішня партійна солідарність. 50 на 50 там пропорція досягнута, якщо подивитися на жінок конгресменів, сенаторок, депутаток від штату Вашингтон. 

Якщо ж говорити про запитання нашого слухача про можливість досягти рівня в 50/50, про що можемо казати? КВУ моніторить цю ситуацію багато виборів поспіль, отже можемо говорити про тренди.

Мілена Горячковська: Теоретично це цілком реально. У нас є позитивні приклади, коли у Швеції і Норвегії, наприклад, квот ніколи не було, але рівень жінок у парламенті — найвищий в світі, десь 50%. Досягли вони цього за 15-20 років: партії взяли на себе самі відповідальність, встановили внутрішні квоти. Цього хотіли виборці, суспільство, вони самі себе до цього зобов’язали. Тому формальне виконання квот — це корисно, треба вдосконалювати законодавство, щоб цього досягти, але треба свідомої політики партій досягти фактично рівності неможливо

Ірина Славінська: Скоро відбудеться другий тур виборів. Що з жінками у другому турі? Чи маємо ми інформацію про це?

Мілена Горячковська: КВУ проводить моніторинг в містах обласних центрів, в 2 городах жінки виходять у другий тур. Житомир — це Любов Цимбалюк, і Вінниця — Людмила Щербаківська. Ситуація цікава: фактично не було фактів, коли жінка ставала мером великого міста. На маленькому рівні — це досить часто. В обласних центрах мені відомо тільки 2 випадки: Херсон в 1994-1997 роках і Житомир в 2006-2010 роках. А якщо згадати, що було 6-7 виборів в 25 містах, а це 160 виборів, що жінок — тільки 1%. Це дуже мало.

Юрій Макаров: Чи можемо говорити про співпрацю місцевої громадськості з партіями, щоб це не було порушенням закону.

Мілена Горячковська: Таки випадки були.  Окремих випадках партії включали до себе в списки представниць громадянського суспільства, щоб досягти цих 30%. Але у перш за все потрібна розбудова партійних осередків на місцях.

Юрій Макаров: Ви так делікатно кажете. Просто, щоб у нас партії не були фіктивними, щоб вони реально представляли все населення нашої країни.

Мілена Горячковська: Були інтернет-проекти, які з’являються перед виборами. Щоб в них була структура, яка діє між виборами, не тільки за схемою: керівник і ін., щоб була прозора програма, чесні вибори. Над всім цим треба працювати комплексно, і тоді жінки будуть з’являться в партіях.

Мені здається, що політичні партії бачать, що представництво жінок стає хорошим тоном. Відповідно, вони прагнуть виконати цю  квоту виконати. Наступний крок — це не просто виконати, а й фактично провести в ВРУ.

Знаю про 6 випадків, бачу по статистиці, що збільшилось представництво жінок в місцевих радах, це Рівне, Рівненська область, Тернопіль, Хмельницьк, Чернігівська область, Київ, Львів. У Львові ситуація особливо оптимістична — було менше, ніж 7% жінок, а стало 25 в міській раді. У три рази збільшилось представництво жінок. Я сподіваюсь, що по мірі того, як будуть публікувати результати, побачимо ще цікаві цифри.

 

logo  За фінансової підтримки Уряду Швеції.

 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.