Слухати

«Справа Гонгадзе має дуже низький рівень інтересу у суспільства» — Кіпіані

23 березня 2016 - 07:45
Facebook Twitter Google+
«Якщо хтось і може щось зробити у справі Гонгадзе, то це лише ті відповідальні люди, які є сьогодні при владі», — Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані // «Громадське радіо»

Говоримо про поховання журналіста Георгія Гонгадзе, яке відбулося 22 березня у Києві в церкві на Подолі та спілкуємося з журналістом Вахтангом Кіпіані, який був близьким другом Георгія Гонгадзе.

128_0.jpg

Вахтанг Кіпіані // «Громадське радіо»
Вахтанг Кіпіані
«Громадське радіо»

Ірина Соломко: Чому саме сьогодні вирішили ховати Георгія Гонгадзе?

Вахтанг Кіпіані: Я чув, що Мирослава Гонгадзе не хотіла, щоб церемонія була людною. Не хотіла, щоб там там були випадкові люди. Це зрозуміле бажання. Це мав бути гідний похорон і, на мою думку, він таким і був. Там було багато політиків і діячів 90-х років, але не було пафосу і камер. Це була тепла зустріч людей, яких я роками не бачив.

Ірина Соломко: Як ви познайомилися з Гонгадзе?

Вахтанг Кіпіані: Це смішна історія. Це була друга «Червона рута» в Запоріжжі. Тоді була велика хода, багато хто йшов у вишиванках. Я тоді йшов з грузинським прапором. До мене підійшов якийсь хлопець у шароварах і з українським прапором, і запитав мене грузинською мовою — «Ти хто?». Я представився, а він сказав, що його звати Георгій. Так ми і познайомилися. Потім ми побачили лише через два роки, коли він приїздив зі Львова на роботу в Київ. Ми почали товаришувати.

Ірина Соломко: Багато говорять про вдачу Георгія, і що він дозволяв собі такі речі, які в ті часи не багато хто міг собі дозволити. Зокрема, були акції проти цензури за його участі.

Вахтанг Кіпіані: Я б так не сказав. То був золотий час для української журналістики. Тоді дуже багато людей були вільними. Були найкращі радянські журналісти, а їх було небагато. А також були ті, кого вивела в журналістику громадська хвиля. Також були люди, в яких за плечима вже була західна школа журналістики.

Георгій Гонгадзе був дуже сміливою людиною, але він був не один. Коли він зник, а потім ми дізналися, що його вбили, здається, Юлія Мостова написала статтю, що його вбили за те, про що кожен з нас говорив. Вона мала право це сказати, бо і вона і ще багато людей говорили не менш різко і не менш емоційно.

Ірина Соломко: Що ще сьогодні треба зробити, щоб нарешті дорозслідувати цю справу, щоб нарешті поставити в ній крапку?

Вахтанг Кіпіані: Ми з вами, журналісти, громадськість вже нічого зробити не можемо. Ця справа вже давно знаходиться на низькій точці суспільного інтересу. Багато молодих журналістів вже не знають, хто такий Гонгадзе. Хоча є і багато прекрасних молодих журналістів, розслідувачів та інших.

Сьогодні якщо хтось і може щось зробити у справі Гонгадзе, то це лише ті відповідальні люди, які є сьогодні при владі. Чотири президенти обіцяли розслідувати цю справу. Порошенко — один з них. Але після цих заяв нічого не відбувалося.

Ірина Соломко: Тобто це відсутність політичної волі?

Вахтанг Кіпіані: Так. Все вірно. В плівках Мельниченка тоді ще депутат і бізнесмен Порошенко виступає в ганебній ролі. В такій само ролі там виступає Янукович. Голова Гонгадзе так і не була знайдена. Вона має ввижатися нашим можновладцям. Після розстрілів на Майдані теж казали, що немає нічого важливішого за розслідування справи Гонгадзе.

Ірина Соломко: Щодо тодішніх політиків і їх причетності до справи ходили чутки. Це лише чутки чи їх не хочуть зараз чіпати?

Вахтанг Кіпіані: Цього ніхто не знає. Спрацьовує принцип «я не буду чіпати своїх колег по політичному класу, і тоді не будуть чіпати мене». Цей концерт вже закінчено.

То що, зараз проти Януковича порушено справу, означає, що ми як італійці, південні корейці та інші цивілізовані нації, маємо право судити своїх президентів, прем’єрів. На жаль, ця історія в руках влади — судової і політичної.

Ірина Соломко: Мати Георгія не визнавала, що тіло належало саме Гонгадзе. Чому вона цього не визнавала і чи є у вас сумніви щодо того, що сьогодні було поховане тіло не Гонгадзе?

Вахтанг Кіпіані: Леся Теодорівна дуже болісно це переживала. Після смерті Георгія вона весь цей час жила ним. Після зникнення Георгія вона мені в інтерв’ю сказала фразу, що Георгій народився не один. За її словами вона народила двійню, але другого хлопчика-бизнюка у неї вкрали. Я тоді не хотів перевіряти цю інформацію. Але коли у неї зник другий син, для неї це був кінець світу. Я її часто бачив у Львові. Я розумів, що її біль настільки сильний, що вона має право не вірити в те, що це був її син. Але у Георгія в руці були осколки від абхазької війни. Ці осколки експертизою були знайдені.

Я був на суді і чув, що розповідали вбивці. Тому ми мали вже цей чин закінчити. Добре, що Георгій похований в такому красивому місці, в центрі Києва. Тепер багато хто буде проходити повз цю могилу, знімати капелюха і пам’ятати про Георгія. Ми, як журналісти, маємо продовжувати його справу. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.