Слухати

Сучасні білоруси заздрять сучасним українцям, — письменник Олесь Наварич

23 квітня 2016 - 11:45 132
Facebook Twitter Google+
Українці вийшли у 2013-му році з мирним протестом. І вони мали право виступати з ним. Але коли їх почали розганяти, на відміну від білорусів, українці спромоглися  дати відсіч, — розповідає письменник

Письменник і головний редактор білорусько-українського альманаху «Справа» Олесь Наварич у гостях ефіру «Громадської хвилі». Говоримо про білорусів та українців: у історії, літературі, сьогоденні.

Василь Шандро: Розкажіть про альманах, як він виник і такі проекти існують зараз? Адже часто такі ініціативи тримаються на ентузіазмі письменників чи організацій.

Олесь Наварич: Альманах виник на хвилі подій, які відбуваються в Україні. Починаючи з грудня 2013-го року, коли був розгін студентів, а потім події 18-20-го лютого. Коли з’явилися перші жертви. Однією з них був білорус Жизневський.

oles_navarych.jpg

Олесь Наварич // «Громадське радіо»
Олесь Наварич
«Громадське радіо»

Цікава ситуація. У Білорусі є певне коло людей, які народились у Берестейсько-Пінському регіоні. Вони є носіями 4 груп говірок (32 діалекти), які українські науковці зараховують до українських. Білоруські ж, записуючи та вивчаючи їх на території своєї країни, не можуть визнати їх за українські. Але ми маємо велику повагу до української мови, людей, культури, історії. Тим паче, що наші історії настільки переплітаються.

Ми, як вихідці з Берестейсько-Пінського регіону, на хвилі подій, швидко об’єдналися та утворили Товариство української літератури при Союзі білоруських письменників. Зробили декілька зустрічей і вирішили видавати альманах.

Спочатку ми думали, що він з’явиться один. Дуже складно знаходити для цього можливості, ледь не підпільно. Ніде не хочуть друкувати. У першому номері були статті  про методи пропаганди, які використовувала Росія раніше і зараз, що вона зробила з білорусами. Не знаю, як в Україні це відбувалось. Ваші медіа, хоч і не абсолютно, але незалежні.

У нас є багато російської пропаганди. Але ми знайшли можливості видати цей альманах так, щоб не нашкодити видавцю та видавництву. Структуруючи альманах, ми мали на меті допомагати білоруським письменникам, які живуть в Україні, а у Білорусі допомагати українським письменникам (і не письменникам).

Завдання нашого товариства — створити культурний міст для зближення народів, людей, культур. Зрозуміти, що ми — дві європейські нації та повинні йти пліч-о-пліч.

Василь Шандро: Цей альманах двомовний?

Олесь Наварич: Можна сказати, чотиримовний. Статті про пропаганду, які я вже згадував, — російською. Ми вирішили, що так буде простіше і зрозуміліше. Є білоруські тексти, українські, а також тексти на говірках Берестейсько-Пінського регіону.

Тетяна Трощинська: Ви почали говорити про важливі речі, пов’язані із зближенням і спільним майбутнім. Що мають знати українці про сучасну Білорусь?

Олесь Наварич: Сучасні білоруси дуже заздрять українцям. На перший погляд, здається, що білоруси є законослухняною нацією. Але не слід забувати, що у нас відбувалось у 2006-му, 2010-му.

19 грудня 2010-го вночі люди прийшли на мітинг. Від 25 до 40 тисяч людей вийшли з метою мирного протесту. Ніхто не мав у кишені ні каменю, ні палиці. Вийшли мирно протестувати.

Коли зібралося стільки людей — організатори навіть не знали, що робити. І коли влада зрозуміла, що далі нічого не буде — зробили страшний розгін. Там було близько 10-ти тисяч студентів. Беззбройних людей розігнали, 900 чоловік арештували. Судді, які приймали рішення заарештувати когось на 15 діб, керувалися тим, що людина, яка подзвонила комусь між 21 і 23, закликаючи прийти на мітинг, була його ініціатором.

 Тетяна Трощинська: І це 900 людей?

Олесь Наварич: Так. До того ж, якби їх арештували мирно. Їх страшно били. Страх,коли озброєні палицями омоновці б’ють цих студентів, залишився на усе життя.

Чому білоруси заздрять українцям? Українці вийшли у 2013-му році з мирним протестом. І вони мали право виступати з ним. Але коли їх почали розганяти, на відміну від білорусів, українці спромоглися  дати відсіч. Ця рішучість викликає у білорусів заздрість.

Тетяна Трощинська: Наскільки люди у Білорусі вірять російській пропаганді, що вони думають про те, що зараз в Україні?

Олесь Наварич: Засилля цієї пропаганди є. У нас дивляться телевізор, вірять у це. Ті, хто не користуються Інтернетом, зовсім вірять. Хоча є феномен, що вірять, але не зовсім. Вже настільки воно одне й те саме, що з’являється скептичне ставлення.

Пам’ятаєте, коли був період, як ваших чиновників кидали у сміттєві баки. Це погано, звісно. Але якби ви знали, як від цього тоді раділи білоруси!

Василь Шандро: На жаль українці не дуже обізнані з білоруською літературо. З сучасною, можливо, більше. Що таке сучасна білоруська література?

Олесь Наварич: Я думаю, що література втратила те своє значення, яке мала раніше. Коли не було телебачення, а кіно було німим. Процес читання значно складніший, аніж перегляд кіно. Сьогодні люди відійшли від читання у школі. Я педагог за освітою і бачу, що у восьмому класі переходять на Інтернет. І не хочуть читати.

Наш Союз білоруських письменників був один, потім розділився на два. Одні залишись при владі, їх фінансує держава. Там залишились письменники комуністичних поглядів. Новий Союз створили найбільш прогресивні. Ті, котрих читають, чиї книги друкуються за кордоном, збирають великі аудиторії.

З ними і є надії, там гуртуються  найкращі письменники. Наприклад, Світлана Алексієвич. Її книги затребувані, найбільш продаються, у цих книг є «професійні» читачі.

Василь Шандро: Ми довго вириваємось із тенет радянізації. У нас розстрілювали інтелігенцію. Подібне відбувалось і у Білорусі. Наскільки історики звертаються до тем репресій?

Олесь Наварич: Це болюча тема. У 1937-му році зі 120-ти письменників за три дні репресували половину. Говорили про те, що білоруські письменники заражені буржуазним націоналізмом,  їх потрібно ліквідувати, а виростити нових.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.