Слухати

Те, як медіа пишуть про Гілларі Клінтон, показує стан гендерної політики

25 травня 2016 - 08:43
Facebook Twitter Google+
Говоримо про нову книгу «Важкі рішення» Гілларі Клінтон і те, як сьогодні говорять про фемінізм в Україні
Те, як медіа пишуть про Гілларі Клінтон, показує стан гендерної політики / Програми на Громадському радіо

vira_baldynyuk_nashi_veduchi.jpg

Ірина Славінська, Лариса Денисенко,  Віра Балдинюк // «Громадське радіо»
Ірина Славінська, Лариса Денисенко, Віра Балдинюк
«Громадське радіо»

В рамках проекту «Повага» спілкуємось із головною редакторкою порталу «Коридор» Вірою Балдинюк й журналісткою Іриною Славінською про книгу «Важкі рішення» Гілларі Клінтон та те, чому її варто читати українським політикам.

«25 травня о 18:30 у книгарні «Є» на вул. Лисенка, 3, відбудеться не так презентація цієї книжки, як дискусія довкола неї», — каже Ірина Славінська.

Лариса Денисенко: Яким є голос Гілларі у цій книзі? Про які важкі рішення вона говорить?

Віра Балдинюк: Ця книга була написана не так давно — у 2015 році і щойно перекладена. Як на мене, це великий успіх українського книговидання. Книга одразу розійшлася в США накладом у 250 тисяч примірників. Сподіваюсь, що в Україні вона також викличе інтерес у читачів та читачок. Було б добре, принаймні, дарувати цю книгу людям, які ухвалюють рішення.

Ірина Славінська: Книга написана у дуже зручному форматі і це, насправді, тренд, яким іде вся література non-fiction сьогодні. Вона структурована невеликими розділами, які можна прочитати за один проїзд у метро, до прикладу. Ця книжка розділена на декілька більших розділів, які групуються навколо тематичних осердь. Але в кожному більшому розділі є менші, які присвячені конкретним темам — стосунки з Європою, з Росією, з Китаєм, з Афганістаном, війна у Сирії.

Є окремий розділ — «Права людини: незавершена справа», в якому, зокрема, йдеться і про права жінок. Він неймовірно зворушливий, бо починається історією самої Гілларі Клінтон про те, як вона стала чутливою до правозахисної тематики. Кожен цей розділ — завершена історія про щось.

Ольга Веснянка: Віро, чому політикам варто читати книгу? Чи плануєте у виданні «Коридор» друкувати її розділи?

Віра Балдинюк: Ця книга може стати прикладом того, як політик може писати книги. Зрозуміло, що не Гілларі сиділа над нею вечорами. Вона робила це за допомогою своїх спічрайтерів, копірайтерів. Це гарний приклад того, як можна будувати наратив політика про дуже свіжий період історії. Книга розповідає про сенаторський досвід Гілларі. Це не спогади про юність, а історія про важкі рішення. Для українських політиків різного штибу було б дуже корисно читати й розуміти, що таке відповідальність політика і як приймати рішення.

Лариса Денисенко: Гілларі Клінтон вважає важким рішенням свої рішення увійти в політикум?

Ірина Славінська: У цій книжці є, як на мою суб’єктивну думку, дуже цінні відсилання до опонентів і до тих, хто іронією намагається знецінити працю. Наприклад, у вже згаданому розділі, присвяченому правам людини, є фантастичний епізод, в якому Гілларі Клінтон описує, як починає займатися темою гендерної рівності вже як держсекретар. І один з її опонентів у апараті називає цю тему «улюбленими камінцями», які в туристичному рюкзаку заважають йти. Звісно, це іронія, що знецінює серйозну роботу. Гілларі досить щиро розповідає про ті речі, які ранять. І це до історії про сильну жінку, про роботу у політиці. Якщо ти жінка — статистично завжди навколо знаходяться близько 78% чоловіків-політиків.

Мені дуже імпонує іронія у книзі. Зокрема, жарти, про те, що якщо хочеш купити собі усі перші шпальти журналів — зміни зачіску. І це іронія про роботу медіа із темою жінок у політиці. Українські читачі і глядачі можуть це помітити на прикладі Юлії Тимошенко, якій, як кажуть, варто розплести косу, щоб потрапити на всі фотографії із будь-якого сесійного дня. І це демонструє вади системи, яка будується на тих, хто дотримується однакових правил.

Віра Балдинюк: Входження Гілларі Клінтон в політику було дуже природнім. Це була ще одна можливість продовжувати свою активну позицію і знаходити кращі шляхи для того, щоб приймати рішення. Вона казала, що 20 років — мало для того, щоб досягти рівності у виборчому, соціальному праві жінок у США. На сьогодні, як кажуть експерти, ми є свідками дуже непоганої ситуації в США: 20% жінок присутні в Конгресі, з них 44 — чорношкірі. Для них це дуже велике досягнення, адже це люди, які самі приймають рішення.

Однак в американському суспільстві не все так однозначно і очевидно, оскільки багато хто не підтримує Гілларі як кандидатку і справа навіть не в тому, що вона жінка. Є скепсис стосовно того, що за Барака Обами чорношкірим на стало краще жити. Аналогічно про Клінтон думають, що вона не представлятиме інтереси всіх жінок, всіх верств населення.

Ірина Славінська: Тут варто зауважити цікаву біографічну деталь про те, що робота Гілларі Клінтон із правозахисною тематикою починається, зокрема, із знайомства із Маріан Райт Едельман — першою афроамериканкою, яка отримала дозвіл практикувати у судах Міссісіпі. Вона займалася цивільними справами. Власне до неї пішла працювати випускниця Гіларі у Фонд захисту дітей. Це могло б бути краще використано в публічних чи передвиборчих кампаніях.

Віра Балдинюк: Думаю, це буде козирем, який використає Клінтон незабаром. Все попереду.

Соціологи називають Гілларі Клінтон «плямою Роршаха»: з того, як медіа пише про Гілларі, можна визначати стан справ з питань жінок і гендерної політики в суспільстві.

Ольга Веснянка: У звязку із презентацією книги «Важкі рішення» відбудеться дискусія на тему того, хто і як сьогодні говорить про фемінізм в Україні. Чому обрано цю тему?

Ірина Славінська: 25 травня о 18:30 у книгарні «Є» на вул. Лисенка, 3, відбудеться не так презентація цієї книжки, як дискусія довкола неї. Всі охочі дізнатися, чому саме така постановка запитання була обрана, можуть завітати до книгарні «Є».

Віра Балдинюк: Хотіла б коротко окреслити, чому таких питань варто торкатись у зв’язку із книгою Гілларі Клінтон. Мені здається, що якщо питання гендерної рівності й вирішене на фактичному рівні, це не спрацює в суспільстві, якщо не буде соціального визнання на символічному рівні. Тому для нас сьогодні дуже важливо мати якомога більше прикладів вдалої оповіді про історії успіху та помилок жінок-політиків, жінок-соціологів, науковців тощо. Чим популярнішим стане образ жінки, яка розповідає про свої досягнення і невдачі, тим легше стане говорити про це у суспільстві.

Ірина Славінська: Ще 5 років тому я не могла собі уявити, що хтось із депутаток чи міністрів-жінок буде говорити про фемінізм чи інші гендерно чутливі речі. Цієї теми просто не існувало на столі, вона залишалася для «купки буйних активісток». А тепер у політичному наративі ця проблематика починає вживатися.

Тут хочеться згадати виступ Гілларі Клінтон у Пекіні у 1995 році на всесвітній конференції, присвяченій проблемам жінок. Вона говорила про важливість публічного простору, де жінки збираються і говорять про свої сподівання та страхи. Такі зустрічі — ґрунт  для проростання тих майбутніх персоналій, які зможуть про це говорити. Не впевнена, чи зараз є така людина, але переконана, що на цій осі координат є зернятко, яке проросте.

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.