Слухати

Трагедія падіння "башт-близнюків": спогади очевидиці

11 вересня 2016 - 19:45
FacebookTwitterGoogle+
15 років тому впали башти-близнюки у Нью-Йорку. Про спогади розповідає корінна мешканка Нью-Йорка

Телефоном спілкуємось з Дорою Хомяк, членом ради директорів ГО «Razom for Ukraine» 

dora_homyak.jpg

Дора Хомяк // «Громадське радіо»
Дора Хомяк
«Громадське радіо»

Дора Хомяк: Є певні традиції, які широко випливають на різні урочисті події. Саме зараз є найзворушливіша частина – на місці називають ім’я всіх, хто помер того дня. Протягом кількох днів щовечора запускають потужні світла в небо. Це є дуже помітною пам’яткою цієї події. Траур можна побачити по всьому Нью-Йорку. Я мушу сказати, що цього року в суспільстві панує інша атмосфера – люди інакше сприймають цю подію. Можливо причиною цього є кругла річниця, можливо щось інше. Ще 2-3 роки тому сприйняття цієї події було рутинним, з минулого року про цю трагедію почали більше писати в пресі,  вже зараз більше людей почали звертати увагу на ті події.

Ірина Славінська: А що ще змінилося, крім того, що більше звертають увагу? Можна припустити, що спрацьовує магія календаря – круглі дати привертають увагу до подій минулого. Як і що зараз говорять про ці події?

Дора Хомяк: Про ці події пишуть щороку, але рутино. Сьогодні на першій сторінці «New York Times» є дуже ефективна стаття, бо вона не є загальною. В ній написана історія про сімох людей, які загинули в наслідок терористичного акту. Фотографій саме цих людей досі не має в музеї пам’яті по цій трагічній події. Музей створений  в 2008 році, там стіни однієї кімнати повністю покриті фотографіями людей, загиблих того дня. Бракувало фотографій саме сімох людей. Тоді «New York Times» допоміг знайти ці фотографії. В статті були описані факти з життя цих людей. «Національний меморіал та музей 11 вересня» дозволяють людям зрозуміти всю трагедію терористичного акту. В перші роки після цієї події люди були у шоці, а тепер видно, що ця трагедія переходить в пам’ять та історію.

Ірина Славінська: Що пам’ятаєш про той день – п’ятнадцять років тому?

Дора Хомяк: Я народилася в Нью-Йорку, корінна ньюйорчанка і мешкала в Мангеттені в той час та продовжую там мешкати. Багато що пам’ятаю.  В цей день було голосування за демократичну партію і я як раз виходила з роботи на голосування за місцевих представників. По дорозі до того місця я мала гарний вид на вежі. Коли перший літак залетів в них і все задимилося, я з чоловіком пішла туди. Мій чоловік довгі роки працював в тому будинку, він подивився і сказав: «Воно впаде». А я ж собі думала: «Це просто неможливо!». Таке просто не влізало в голову. Було зрозуміло – відбувається таке, чого ніколи не було раніше. Тоді я лишилася вдома, не пішла на роботу. Новини повідомляли по радіо і телебаченню. Моя родина – батьки і сестра знаходилися по різних країнах світу. Мені вдалося до них подзвонити й сказати, що з нами все гаразд. Вже після того, було важко кудись додзвонитися. Потім пам’ятаю тишу. Увесь Мангеттен був такий тихий… Автомобілі не їхали, кораблі не рухалися по річці, не літали літаки й вертольоти. Була просто тиша. Ми мешкали у трьох-чотирьох кілометрах від того місця. На кожному розі з’явилися фотографії людей, котрі зникли. Люди вивішували такі аркуші паперу з фотографіями, питаючи: чи ви бачили цю особу? Чи знаєте, де вона? Таке було всюди. Люди збиралися, допомагали. Наступного дня я йшла пішки, бо метро не їхало. Ми йшли далі працювати. Ще тиждень-два машини в наш район не пускали. Тиша продовжувалася. Це те, що я пам’ятаю найбільш яскраво – така дивна тиша в Нью-Йорку.

Ірина Славінська: Сьогодні ці емоції відчуваються в Нью-Йорку, ця тиша?

Дора Хомяк: Так, відчувається, як в кожній трагедії, де багато людей щось таке пережили. І цього року відчувається навіть більше, ніж кілька років тому. Минуло цілих п’ятнадцять років. Є багато людей, які тоді ще не були в Нью-Йорку – були замолоді, або мешкали десь іще. Тому розумієш, що є потреба – пам’ятати і потреба трохи більше говорити, ділитися емоціями і інформацією, бо вся історія переходить від справи журналістів до справи істориків.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.