Слухати

Туреччина і Україна є приреченими одна на одну, — тюрколог

15 травня 2016 - 07:35
Facebook Twitter Google+
Як російський фактор вплинув на українсько-турецькі відносини? Як сприймають Україну сучасні турки? Про це і не тільки — в розмові з тюркологом Іриною Дригою
Туреччина і Україна є приреченими одна на одну, — тюрколог / Програми на Громадському радіо

Про білі плями в українсько-турецьких відносинах і планомірні кроки до двосторонньої співпраці говоримо з тюркологом і науковою співробітницею Інституту сходознавства НАН України Іриною Дригою.

iryna_dryga.jpg

Ірина Дрига // «Громадське радіо»
Ірина Дрига
«Громадське радіо»

Василь Шандро: Наскільки видимі зміни у ставленні України до Туреччини і навпаки — Туреччини до України?

Ірина Дрига: Ми зустрілися саме тоді, коли вся Туреччина охоплена хвилями підтримки кримських татар, адже весь тюркський світ відзначає роковини депортації кримських татар.

Ще одна знакова подія сьогоднішнього дня — виступ кримськотатарської співачки Джамали на Євробаченні. Вся Туреччина триматиме кулаки за неї. Це вперше кримськотатарська мова звучить на всю Європу.

В наші дні відкрилось вікно можливостей для перетворення українсько-турецьких відносин у якийсь більш глибокий і стратегічно наповнений формат співробітництва. Такі зміни назрівали з початку 90-х років.

Я вважаю, що розглядати українсько-турецькі відносини в міждержавному контексті не вірно, адже Україна протягом своєї багатостолітньої історії мала короткі періоди державності. Тут треба говорити саме про стосунки українського і турецького народів, враховуючи всі ті народи, які населяли Туреччину. Вони відігравали важливу роль в житті нашого українського народу. Це було взаємопроникнення і спільне контактне існування.

Основна візія тюркологічного сектору нашого інституту в тому, що Туреччина і Україна — країни, що є приреченими одна на одну.

Ми працюємо в 3 ракурсах: дослідження нашої спільної історії, дослідження тюркомовних народів і мов і посередництво в українсько-турецькій комунікації.

Анастасія Багаліка: Медіа говорять про зближення України і Туреччини насамперед у військовій і економічній сферах. Чи відповідає це дійсності?

Ірина Дрига: Співробітництво у військовій, економічній і торгівельній сферах посідає перше місце. Воно є найбільш перспективним, про це свідчить візит міністра оборони Туреччини в Україну.

Разом з тим, нами були проведені українсько-турецькі експертні столи з приводу стратегічних та економічних питань, а також питань культури і туризму.

Василь Шандро: Чи вплинув російський фактор на поглиблення українсько-турецьких відносин?

Ірина Дрига: Чинник негідної поведінки Росії на міжнародній арені став каталізатором наших двосторонніх зустрічей. Проте це було лише додатковим чинником, що долучився до спланованої державою програми по розвитку стратегічного співробітництва між Україною і Туреччиною.

Звичайно, туркам важко відмовитися від стереотипу про те, що Чорне море в давні часи було розділено між двома господарями — Росією і Туреччиною. Про Україну в цьому шматку пирога ніколи не йшлося.

Крім того, якщо поставити на важелі товарообіг між Україною і Туреччиною і Росією і Туреччиною — 4 млрд. і 38 млрд., то прерогативи і симпатії середньостатистичного турецького бізнесмена стають зрозумілими.

Василь Шандро: Чи можна говорити про те, що в царські й радянські часи формувалися негативні концепти ставлення до турків?

Ірина Дрига: Тут йдеться про народну пам’ять, штучно створений політичний міф і ретрансляцію досвіду з покоління у покоління.

Зараз Україна в українсько-турецьких відносинах здається молодшим братом, що намагається йти в ногу з Туреччиною. Це виглядає проекцією середньовічного стереотипу, адже ті відносини, що існували за нових часів, несли зовсім відбиток абсолютно іншої пам’яті.

Не треба забувати, що Туреччина прийняла 3 хвилі українських мігрантів , що, хоч і позиціонували себе як представники Російської імперії, придалися до розвитку Туреччини.

Василь Шандро: В турецькій історії Україна постає окремою державою?

Анастасія Багаліка: Як в Туреччині сприймають і перетравлюють нашу спільну історію воєнних конфліктів?

Ірина Дрига: В Туреччині не існує жодної написаної історію України. Українсько-турецькі спільні конфлікти за участі козаків, зокрема, тільки починають сприймати там.

Цього місяця Україна спільно з Туреччиною зробила ілюстровану публікацію українсько-османських документів, що стосуються саме України.

Минулого року відбувся симпозіум з українсько-турецьких відносин козацької доби, який організувала Туреччина і провів університет Сакар’я.

Це перші паростки сприйняття України саме як України.

Василь Шандро: Наскільки сучасні турки розуміють різницю між Україною і Росією?

Ірина Дрига: Нещодавно Україна постала для турків окремою країною.

Якщо ще в 90-х вони або не знали про Україну, або асоціювали її з Чорнобилем, то зараз вони все чудово знають.

Можливо, це пройшло каналами через Андрія Шевченка, братів Кличків, Руслану і перші переклади наших письменників.

Для турків дуже престижним є з’їздити в західну Україну і подивитися Львів.

19 травня ми їдемо на, організоване турецьким посольством і Львівським університетом ім. Івана Франка, відкриття меморіалу османським героям, що в 1916 році боронили галицький фронт.

Анастасія Багаліка: Це були кадрові військові чи добровольці?

Ірина Дрига: Кадровій військові. Це був 15 корпус, що повністю перекинули на територію України. В Україні зараз є 4 цвинтарі, де поховані турецькі військові.

Василь Шандро: Це є певною формою примирення?

Ірина Дрига: Я думаю, що тут радше працює усвідомлення того, що турецька кров тече в українських жилах, а українська кров — у турецьких. Так, історик Омелян Пріцак казав, що будь-який тюрколог є українським націоналістом, і будь-який український націоналіст неминуче стає дослідником тюркського світу.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.