Слухати

У Криму переслідують за інакомислення ― дослідження Amnesty International Україна

18 грудня 2016 - 07:30 469
Facebook Twitter Google+
Жорстоке поводження, психологічний тиск на незгодних та їх рідних: що виявили дослідження порушень прав людини у Криму, розповів Amnesty International Україна Володимир Селіваненко

Євген Павлюковський: Чи є зміни у ситуації із правами людини у Криму, порівняно із 2015 р.?

Володимир Селіваненко: За 1,5 роки ситуація тільки погіршилася: відбуваються систематичні порушення прав людини, переслідуються журналісти, громадські діячі, представники Меджлісу, правозахисники.

Євген Павлюковський: Які найтиповіші правопорушення?

Володимир Селіваненко: Вони всі мають подібну природу: люди висловлюють свої думки у пресі чи в Інтернеті. Усі ті, щодо кого ми проводили дослідження, висловлюють свою позицію мирним шляхом.

Євген Павлюковський: Наскільки сильний тиск на інші етнічні групи (не кримських татар)?

Володимир Селіваненко: Репресії відбуваються за однією важливою ознакою ― інакомислення. Так збіглося, що кримськотатарська спільнота найактивніша у цьому плані. На жаль, фізичні обмеження не дозволили нам охопити представників інших національностей.

Лариса Денисенко: Це виглядає як системна кампанія: порушення одного права тягне за собою порушення іншого. Можна говорити, що із 2015 по 2016 р. це виглядає як продумана кампанія?

Володимир Селіваненко: Система є дуже простою і досить ефективною. Ці люди ― герої нашого дослідження ― не приховують своїх поглядів. Виявити їх досить просто.

На жаль, це не обмежується юридичними механізмами, є і жорстоке поводження, і спроби психологічного тиску не лише на тих, хто висловлює свою позицію, а й на їх рідних. Є випадок, коли до дитини одного активіста приходили у школу співробітники ФСБ.

Євген Павлюковський: Наскільки широко до активістів застосовують російське антитерористичне законодавство?

Володимир Селіваненко: Інкорпорація кримського законодавства в російське ― це вже порушення міжнародного права. Запровадження на окупованій території законодавства окупанта вже є порушенням.

Останні новації російського терористичного законодавства є жорсткими, зокрема про перепости. Активістів вивозять на територію Росії. Ми зафіксували кілька таких випадків у дослідженні.

Лариса Денисенко: Якої відповіді на свій звіт ви очікуєте?

Володимир Селіваненко: Найважливіше ― це конкретні дії. Чи дадуть нам письмову відповідь, це не так важливо. Ми рекомендуємо спростити доступ до території Криму усім дослідникам для здійснення моніторингових місій.

На жаль, досліджень є небагато. Ми усвідомлюємо, що нам вдалося зфіксувати лише частку порушень. Якщо буде більше фактів, буде більше підстав для зміни ситуації.

Євген Павлюковський: Як далі будуть використані дослідження?

Володимир Селіваненко: До нас періодично звертаються і міжнародні інстанції, і державні органи, щоб ми надали їм ці факти. Ми надаємо цю інформацію іншим організаціям, щоб вони робили свої висновки.

Лариса Денисенко: Як ви забезпечуєте безпеку тих, хто надав вам інформацію? І наскільки просто було її отримати?

Володимир Селіваненко: У попередньому дослідженні ми опитали багатьох людей, записуючи лише імена. У цьому дослідженні ми озвучуємо всі імена, тому що ці люди вже є публічними.

Наш дослідник відкрито подорожував по Криму, брав інтерв’ю в людей. Основна методика нашого дослідження ― інтерв’ювання та присутність на судових процесах.

Євген Павлюковський: Чи відбувається співпраця з уповноваженими з прав людини, зокрема з російської сторони?

Володимир Селіваненко: Після публікації дослідження так званий уповноважений з прав людини в Криму озвучила, що це дослідження є необґрунтованим, інформація перекручена тощо. На жаль, зустрітися з нашим дослідником вона не мала можливості.

Лариса Денисенко: Уповноважений з прав людини РФ бодай раз реагував на ваші дослідження?

Володимир Селіваненко: Однозначно вони дослідження бачать і реагують з точки зору того, наскільки їм це вигідно політично.

Євген Павлюковський: Які рекомендації ви надаєте, крім спрощення доступу дослідникам до Криму?

Володимир Селіваненко: Найперша вимога, яку ми озвучили ― ратифікація Римського статуту. Це потрібно не лише в рамках захисту прав людини у Криму, але й для реалізації прав людини на непідконтрольних територіях на Сході.

Також необхідно на державному рівні систематизувати факти порушень прав людини, зафіксовані у нашому та інших дослідженнях. Важливо, щоб це було політично оформлено, щоб Україна могла просувати свої позиції на міжнародному рівні.

Лариса Денисенко: Також є рекомендація щодо розробки державної програми підтримки жертв порушень прав людини. Є відгук від команди Валерії Лутковської чи інших органів влади, які мали б цим опікуватися?

Володимир Селіваненко: Поки що не можу сказати, чи є такі ідеї. Все це впирається у фінансування. Ми готові долучитися до будь-яких ініціатив, ми свою частину зробили, тепер черга за державними органами.

До розмови скайпом долучається фотохудожниця Еміне Зіятдінова, авторка фотовиставки, присвяченої життю кримських татар в окупації. Відвідати виставку можна на Михайлівській площі у Києві.

Лариса Денисенко: Ваші фотографії ― це фактично історії життя, яке зараз є небезпечним і тривожним.

Еміне Зіятдінова: Це персональні історії людей, для яких життя дуже змінилося із березня 2014 року, і які зазнали політичних репресій. Також там є загальні фотографії Криму із мого персонального проекту, який я роблю вже 9 років.

Євген Павлюковський: За яких обставин робилися ті фото?

Еміне Зіятдінова: Ми працювали тієї осені із журналісткою Лілі Хайд в Криму. В принципі, це більше дослідження, ніж художній проект, але фотографія вибрана як засіб акумулювання проблем, які зараз є в Криму.

Лариса Денисенко: Що ви хотіли б донести до людей, на що варто звернути увагу відвідувачам виставки?

Еміне Зіятдінова: Жаль ― це не та емоція, яку ми намагалися викликати. Ми скоріше намагалися спонукати краще зрозуміти тих людей, зрозуміти ситуацію, у якій вони опинилися, відчути зв’язок з цими людьми.

Там здебільшого фотографії сімей, і хотілося б, щоб дивлячись на них, люди розуміли, що це зруйновані життя, зруйновані сім’ї. Головна ідея була спонукати людей задуматися, яка там зараз ситуація.

Євген Павлюковський: Як Amnesty International долучилася до виставки?

Володимир Селіваненко: Ідея виставки виникла із щорічного Марафону написання листів. Одним з героїв цьогорічного Марафону є кримськотатарський активіст Ервін Ібрагімов, який був викрадений у травні 2016 року, і його рідні досі не знають про місце його перебування.

Виникла ідея через якісь інші механізми показати ситуацію в цілому. Нам вдалося показати не лише трагізм історії окремої людини, а ситуацію на побутовому і на мистецькому рівні.

Євген Павлюковський: Хто люди на фотографіях і при яких обставинах ці світлини були зроблені?

Еміне Зіятдінова: Там є чоловік, у якого викрали сина і племінника. Є родини, які ідуть по справах Хізб ут-Тахрір за тероризм, і є звичайні родини, які живуть у Криму і є частиною спільноти.

Хізб ут-Тахрір ― це ісламська організація, дозволена в Україні, але заборонена в Російській Федерації. У 2014 р. організація припинила свою діяльність у Криму, але відкриваються нові і нові справи за статтю про тероризм, при чому більшість справ не мають ніякого підґрунтя.

В основному зараз людей судять за статтею про екстремізм і за статтею про тероризм. За екстремізм судять активістів, які не дуже строго дотримуються релігійних практик, а за тероризм ― тих, хто дотримується.

Мені було важко емоційно працювати у Криму ці місяці, тому що починаєш розуміти, що на місці цих людей міг опинитися хто завгодно, і немає значення, чи ти щось робиш. В один день можуть увірватися у твій дім, зробити обшук і прилюдно усіх переконувати, що ти терорист.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.