Слухати

У монографії я прагнув дослідити мотивацію «східняків», які воювали за УНР, — Подобєд

13 березня 2017 - 07:01 597
Facebook Twitter Google+
Що рухало людьми, які боролися за незалежність України 100 років назад розповідає автор книги «З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків Армії УНР» Павло Подобєд.

Сергій Стуканов: Ви пишите саме про Конотопщину, нагадайте, де це зараз?

Павло Подобєд: Колишній Конотопській повід – це Конотопський район Сумської області та Бахмацький район Чернігівської області. Ще шматочки інших адміністративних районів цих областей.

Сергій Стуканов: Чому саме цей повіт вас зацікавив? Що відбувалося там у цей час?

Павло Подобєд: Я зацікавився тематикою армії УНР через книгу Ярослава Тимченка «Офіцерський корпус армії УНР». Гортаючи цю книгу, я надзвичайно зацікавився цією темою. Мені завжди було цікаво вивчати більшовистський спротив, але мені бракувало рідного виміру. Виміру, який би стосувався Східної України, Наддніпрянської України.

Коли у 2007 році я отримав цю книгу, то це мене надзвичайно зацікавило. Це був мій «східняцький» вимір. Я почав відвідувати центральні державні архіви вищих органів управління. Спершу просто переглядав справи, знайомився, а згодом я почав вести базу даних вояків УНР, куди записував дані, які я складав до купи з різник документів.

Протягом 10 років я зібрав близько восьми тисяч біографій козаків і старшин армії УНР. Згодом виникла ідея їх систематизувати і представити локальний вимір історії, описати події визвольних змагань в окремому повіті.

Через те, що в поляків ця робота була проведена давно, в них є історія війська польського, що розписана подекуди по окремих містечках і селах. Мені захотілося зробити щось подібне для себе, для східняків. Я познайомився із журналістом Ростиславом Мартинюком, який запалив мене ідеєю зробити буклет. Матеріалу виявилося забагато. Він запропонував зробити книжечку-зошит – зробили, але матеріалу виявилося забагато. Врешті, з’явилася праця на понад 300 сторінок.

Сергій Стуканов: Ти зібрав вісім тисяч біографій, а у книжці – 150. Тобто можна зробити ще багато таких досліджень?

Павло Подобєд: Так, але у цій книзі я не просто подавав біографічні довідки хлопців. Це цілісна праця. Я це писав для конотопців. Треба було людям пояснити чому впав царат, як виникла УНР, як постав гетьманат Скоропадського, що рухало їхніми земляками 100 років назад воювати за Україну, з українською армію піти на партизанку, піти до таборів. Що ними рухало? Аби відповісти треба стисло пояснити причинно-наслідкові зв’язки, але не перетворювати це на переказ підручника з історії.

Я тут не пишу тривіальних речей. Мета була інша. У першому розділі – історичний нарис день за днем від падіння царату аж до останніх диверсійно-терористичних актів українського підпілля. В другому розділі – спогади конотопців, щоб читач побачив живу мову від першої особи.

Сергій Стуканов: Ці спогади ви знайшли у вигляді нотаток в архівах чи вони вже публікувалися раніше?

Павло Подобєд: Там є низка спогадів. Два спогади раніше публікувалися маленькими накладами. Решта спогадів раніше не публікувалися – це спогади, які хлопці писали у шухляду. Я зберігав стилістику, подачу тощо.

У третьому розділі я написав біографічні довідки конотопців Процес роботи над цим розділом був дуже складним. Ніде в архівах не було шкіряної теки із написом Конотоп. Кожна біографія складалася іноді з десятка різних джерел. Це продукт, який може бути цікавим тим, хто хоче більше дізнатися більше про себе і про УНР.

Андрій Сайчук: Ця книга дає побачити людський вимір визвольних змагань. Якщо говорити про типову історію, то хто ця людина зі зброєю в руках, яка боронила незалежність України?

Павло Подобєд: Це хлопець 22-23 років з Конотопщини, якого мобілізували на початку Першої світової війни до лав Російської імператорської армії. Він там став ветераном першої світової війни. Після занепаду російської монархії він бере участь в українізації частин Російської імператорської армії. В складі цих частин потрапляє до України. Згодом, після проголошення незалежності УНР, бере участь у збройній боротьбі із більшовиками та з білогвардійцями. Часто б’ється на Волині з поляками, часто потрапляє до польського полону. У 19 році потрапляє у табори військовополонених у Польщі. Там вдруге зголошуються до українського війська і вирушає до України аби продовжити  боротьбу проти більшовиків.

Частина хлопців лишається після окупації України на території України, хтось виїздить за кордон. Вже на цьому етапі долі розходяться.

 Моє завдання було не в змалюванні типової картини. Типовий герой – це радше стилістика СРСР. Для мене важливо було  показати особистість. Без цього не можна зрозуміти мотиви.

За кожною історією стоїть особистість. Я проводив перемовини із колекціонерами, аби отримати світлину. Це важливо, адже без цього не можна зрозуміти мотиви.

Наприклад, двоє хлопців. Один Гринаць з села Голінки і його сусід з Григорівки  - Старовіт. Обидва воювали за незалежність. У 20 році один залишається у селі, а інший розділяє долю українського війська далі і далі емігрує в Європу. Пізніше Гринаця мобілізують до Радянської армії і він гине у першому бою. Його сусід  вирішує продовжити воювати проти більшовиків у складі німецького війська. Це яскравий приклад того, що стається з людьми, які втрачають власну державу.

Це не просто історія про Другу Світову війну. Це історія людей, гідна екранізації. Ця історія цікава, щоб зрозуміти, що рухало тими людьми 100 років назад.

Андрій Сайчук: Наскільки була інтенсивною війна на Конотопщині?

Павло Подобєд: Книжка насичена подіями, адже Конотопщина була кривавою ареною боїв одразу кількох протиборчих сторін. Це і війська ЦР, це і армія Української Держави, яка воювала проти Директорії, це і армія УНР проти більшовиків. Саме на Конотопщині лежала важлива залізнична гілка Конотоп-Бахмач-Крути. Одна з двох гілок, які давали можливість більшовикам дістатися до Києва. Саме тому тут розгорталися криваві бої.

Ця книжка не просто про людські долі, а і про військову історію.

Сергій Стуканов: Чи багато дослідників, які проводять подібні досліди  на сході України, на Наддніпрянщині, тобі відомі?

Павло Подобєд: Так. Є дослідники, які працювали по Вінницькій області. Є Віктор Моринець, який намагався дослідити перші визвольні змагання на Прилучені. Є дослідник Шевченко, який досліджував Чернігівщину. Для мене було важливо подати цілісну картину. Я розумію, що якщо дослідники візьмуться за якусь тему, то це буде інша тема.

Я витрачав багато часу, щоб зробити цю працю якомога повнішою. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.