Слухати

У нас артиста можна назвати динозавром, — Анатолій Матвійчук

28 червня 2015 - 14:15 12
Facebook Twitter Google+

Анатолій Матвійчук«Українські музиканти мріяли про український шоу-бізнес», — каже співак, поет і композитор Анатолій Матвійчук. Що таке українська естрада? Чому українська музика до цього часу на марґінесі? Як пов’язана культура з інформаційним простором?

Василь Шандро: Що таке українська естрада?

Анатолій Матвійчук: Це величезний напрямок української музичної культури, який ввібрав у себе найкращі традиції. Зародки культури починаються в 17- 18 столітті з виникнення псалмів, але розвиток зіпсувало те, що вона потрапила в радянські умови і ідеологія наклала відбиток. Якщо порівняти з російською естрадою, то у нас все стримувались. Традиції 60- их років, які вважають золотими, підхопили наступні покоління. Що відбувається при будь-яких революційних потрясіннях? Це пісочний годинник, що перевертається. В часи української естради існувала контркультура. У Росії Кіно та ДДТ стали мейнстрімом та основою культури, а естрада пішла у небуття. В українській культурі це траплялось неодноразово: Майдан 2004 та Майдан 2014.

Наталя Соколенко: Можливо це забуття пов’язано з тим, що виконавці були співцями якоїсь політичної сили?

Анатолій Матвійчук: Якщо ми розглядаємо політичну площину, то ви абсолютно праві, але я говорю про те, що істинну цінність артиста не можна розглядати тільки на тлі політичних подій. Артист або хороший, або ніякий. На революційних хвилях спливає багато того, що не є естетично вартісним. Нам треба визначитись з критеріями. Треба примирити традиційну естраду та сучасну модернову музику.

Наталя Соколенко: Як бути з Таїсією Повалій? З нею теж варто проводити кампанію примирення?

Анатолій Матвійчук: Таїсія Повалій ніколи не тяжіла до української естради. Вона її використовувала як офіційну форму своєї реалізації.

Біда артистів старшого покоління в тому, що ми не звикли напрошуватися. Журналісти дзвонили нам самі. У сучасного молодого артиста ж ціла служба для зв’язків з пресою. Я боюся, що у цьому прагненні в Європу народжується необюрократія, яка перестає помічати культуру як таку. Ми говоримо про європейські цінності: повага до прав людини та повага до закону. От треба виробити такі закони по відношенню до рідної культури, щоб нам не було соромно. Ми загубимось у Європі. Для себе я виробив 3 принципи для культури: примирення всієї української культури, без поділу на молодіжну, традиційну тощо, високі технології та рівень національного мистецтва презентують будь-яку культуру у світі, підтримка держави.

Наталя Соколенко: Що зараз відбувається з умовами роботи українського шоу-бізнесу? Які у вас є пропозиції?

Анатолій Матвійчук: Мені здається, варто об’єднати Міністерство культури та Міністерство інформації, тому що для України культура — це інформація. Варто звільнити українських артистів від податків. Останні 2 роки артисти живуть в режимі виживання: комерційних концертів немає, корпоративів немає, презентації проводяться за власний рахунок.

В ефірі звучить пісня Анатолія Матвійчука «На варті».

Наталя Соколенко: В ефірі Громадської хвилі зараз буде звучати нова пісня Анатолія Матвійчука «На варті». Чи була розмова з Міністерством про те, щоб поширювати цю пісню та вірші на лінії фронту?

Анатолій Матвійчук: Ніякої. У мене таких пісень блищько 10, але розуміння того, що це нікому не потрібно , окрім самого себе… Ми всі знаходимось наодинці. Або ти творець, або ти продюсер. Це ще одна проблема. І я нагадую сам собі бабцю, яка сидить і продає яблучка перед величезним супермаркетом і всі проходять повз неї в супермаркет тільки тому, що він розрекламований. Треба пускати талановитих людей в ефір. В інформаційному просторі війна навіть не починалася.

Василь Шандро: Є величезна проблема — наші смаки. За останні 25 років смаки зіпсувались, відбулася підміна понять.

Анатолій Матвійчук: У нас не було естафети. Наша величезна проблема — відсутність культури, мавпування та наслідування. Поки ми не почнемо повератитсь до джерел, у нас нічого не буде. У нас непочатий край роботи. Повинен бути інститут професійної критики.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.