Слухати

«У Польщі декомунізація проходила після дискусії», — дослідниці

24 лютого 2016 - 08:00 213
Facebook Twitter Google+
В Україні нічого не робилося впродовж років незалежності, не було ніяких дискусій. Тому знесення пам'ятників часто було схоже на варварство, — Катаріна Новікова

Спілкуємося з Катаріною Новіковою, співкоординаторкою польсько-українського проекту «(Пост)соціалістичне місто», випускницею факультету культурознавства, аспіранткою Інституту Росії та східної Європи Яґеллонського університету, яка у 20122014 рр. перебувала на науковому стажуванні в Інституті архітектури і дизайну Сибірського федерального університету в Красноярську (РФ) Кінґою Нендза-Сіконьовською та активістом і співробітником книгарні «Є» Віктором Іщенком. Мова йде про використання постсоціалістичного простору міст, його розуміння в культурологічному аспекті на фоні декомунізаційних перспектив.

indexvava.jpg

Кінґа Нендза-Сіконьовська, Катаріна Новікова / «Громадське радіо»
Кінґа Нендза-Сіконьовська, Катаріна Новікова
«Громадське радіо»

Ольга Веснянка: Як ви відчуваєте декомунізаційні зміни в Україні? Чи стали ми вже постсоціалістичною країною?

Кінґа Нендза-Сіконьовська:  Мені було цікаво сюди приїхати і порівняти з тим, що відбулося у нас. Адже у нас є ті ж проблеми, як і у вас. Просто в іншому масштабі. І ці проблеми у нас (Краків, Варшава, Польща взагалі) вирішувались у 90-х. Наприклад, у нас є такий знаменитий соціалістичний район Нова Хута, де теж був пам’ятник Леніну. Але ми його скинули одразу після розпаду Союзу.

Ольга Веснянка: Чи цікаво полякам згадувати те, що відбулося і у культурному сенсі ділитись цим надбанням. І про що ваш проект?

Катаріна Новікова: Ми задумували цей проект, щоб осмислити той простір, у якому живемо.  Дійсно, такі соціалістичні райони є в кожному великому місті центральної Європи. Ми бачимо ці міста і починаємо замислюватись: а що це і звідки воно. Наприклад, ідемо в музей історії терору в Будапешті і задумуємось над тим, що ж це було. Ми досліджуємо простір міста, соціально-політичні зміни, які відбуваються у місті. Питаємо чому ми маємо знищувати пам’ятники тоталітаризму. Нова Хута — це зараз дуже модний район у Кракові. Ми возили туди групи туристів з Грузії і Донецька. Вони, побувавши, сказали: ми, як дома. Але коли ми придивляємось до міста — ми бачимо інший суспільно-політичний устрій. Ці будівлі епохи соціалізму нікуди не діваються. У нас навіть є ресторан, де все залишено як в радянські часи, але люди приходять дивитися не з ностальгією, а з тим, що були такі часи.

Дмитро Тузов: Ви зараз говорите про рудименти радянської доби як про туристичну атракцію. Чи не поплатилась Україна тим, що залишила це не на рівні туризму, як в Польщі. А лишила так, як було, нічого не змінюючи.

Катаріна Новікова: Є маленький нюанс: Чи є це ностальгія за тією “золотою добою” Радянського союзу або це навпаки атракція суто туристична. У Польщі була суспільна дискусія над тим, що варто декомунізувати. Зносилися Леніни, але деякі пам’ятники переносили просто на цвинтар. Або таблички, якщо наприклад стосується Другої світової війни і проскакує момент комунізму і братських народів, то такі таблички просто міняли і ставили інший акцент. А хвиля цього ленінопаду в Україні просто людей вирвала, і люди побігли нищити. Тобто в Україні нічого не робилося впродовж років незалежності, не було ніяких дискусій. Тому знесення пам’ятників часто було схоже на варварство.

Ольга Веснянка: Як у проекті задіяна книгарня “Є”?

Віктор Іщенко: Ми на базі книгарні робимо цикли таких зустрічей. Тобто у нас будуть відбуватися такі діалоги міст.

Ольга Веснянка: Це відбуватиметься лише у Києві?

Віктор Іщенко: Поки Київ, але у перспективі побачимо.

Ольга Веснянка: Пані Кінґо, що ви досліджували у Красноярську і до якого висновку прийшли зі свого польського досвіду?

Кінґа Нендза-Сіконьовська: Я вибрала цю територію Сибіру аби вивчати соціалістичне місто. Сибір — своєрідна лабораторія чистого соціалістичного міста, не порівняти зі Східною Європою. У Сибіру цих міст було набагато менше, але вони створювались з нуля у Тайзі. Якщо ми говоримо про Нову Хуту, Петербург, Москву — це історичні міста, в які якось вписалась ідея соціалізму. А у Сибіру мені були цікаві ці утопічні ідеї, які намагалися втілити в життя.

Ольга Веснянка: Що вразило?

Кінґа Нендза-Сіконьовська: Займатися Сибіром дуже цікаво. Людям взагалі цікавий Сибір, бо там багато людей різних національностей, фольклор і природа. Що цікаво: за півтора року, що я там прожила, я ні разу не зустрічалась з негативною реакцією на те, що я полька. А в Москві часто зустрічалась.

Ольга Веснянка: А як ви потрапили, вивчаючи Сибір і Красноярськ, до українського міста?

Кінґа Нендза-Сіконьовська: Я буду тут читати лекцію про Палац культури і науки у Варшаві. Це подарунок Сталіна полякам, це символ розширення імперії. І як нам бути з такою будівлею у європейській столиці? У нас з часів дискусій про декомунізацію пройшло 25 років, і є покоління, яке уже не пам’ятає цих дискусій, але дуже любить цю будівлю. А є ті, у кого ця будівля асоціюється уже тільки зі сталінізмом.

Ольга Веснянка: Коли кияни та гості міста можуть послухати вашу лекцію?

Віктор Іщенко: 25 лютого, 18:30, книгарня “Є” на Золотих воротах.

Ольга Веснянка: Пані Катаріно, Ви задоволені декомунізацією в Україні?

Катаріна Новікова:  Все відбувається досить стихійно. Тому що зі знесенням Леніна намагаються усунути те, що є  не зовсім декомунізацією. Наприклад навіщо було прибирати дошку письменника Пастернака. Або навіщо замальовувати назву вулиці Карла Лібкнехта. Все відбувається занадто стихійно і радикально.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.