Слухати

У справах Небесної Сотні є певний прогрес,— адвокатка

18 лютого 2017 - 07:30
Facebook Twitter Google+
Як просуваються розслідування справ родин Небесної сотні розповідає адвокатка Вікторія Дейнека
У справах Небесної Сотні є певний прогрес,— адвокатка / Програми на Громадському радіо

Андрій Куликов: Що нового у цих справах?

Вікторія Дейнека: Є певний прогрес і в розслідуванні, і в розгляді справи в судах. Тому що є справи, які динамічно слухаються. Суспільство може спостерігати за трансляцією цих судових засідань і бачити ті докази, які зібрані по справі і самим робити якісь висновки хто стріляв, хто вбивав, і чи справді причетні до цього люди. В цьому і є та новизна.

Андрій Куликов: Скільки людей виявляють інтерес до цієї справи?

Вікторія Дейнека: Наскільки я спостерігала, на судові засідання приходить невелика кількість людей. Як правило, відвідують справу розстрілів 20 лютого, де обвинувачуються беркути. На інші справи не приходять, хоча багато хто у Facebook коментує наші анонси щодо засідань, але на них не ходять. Трансляція відео цих засідань, зокрема 20 лютого, весь час розміщується на сайті судової влади. Її можна подивитися постфактум після засідання. Але я не думаю, що хтось так прискіпливо дивиться, тому що це 4-5 годин засідань. Тому зрозуміло, що такі засідання можуть дивитися тільки ті, кому потрібно працювати конкретно по справі.

Євген Павлюковський: А кількість ЗМІ впродовж років змінюється на цих засіданнях?

Вікторія Дейнека: У нас є двічі на тиждень засідання по цих справах. Щоразу знімає «5 канал». А коли, наприклад, анонсована тема засідання експертизи, чи допит Януковича, то ЗМІ дуже багато. Часто також знімає Громадське телебачення інтерв’ю із потерпілими.

Андрій Куликов: В Україні є аж один мікроскоп, з допомогою якого можна зробити справді потрібну експертизу. Коли нарешті будуть зсуви у цьому технологічному складі?

Вікторія Дейнека: Він не є новим.  Це єдиний в Україні мікроскоп, і це при тому, що ми знаходимося у стані війни. І всі експертизи по вбивствах на сході також відбуваються через цей мікроскоп. Тому ви собі можете уявити які черги до експертних установ, яких є кілька в Україні. Це тисячі експертиз, тому є велика черга. Давно піднімається тема мікроскопу, зокрема, Генпрокуратурою, слідчими групами і самими експертними установами. Також родичі часто піднімали ці питання на річницях зустрічі цих подій і ми про це говорили неодноразово. Якщо я не помиляюсь, то купити сучасний мікроскоп — це п’ять мільйонів гривень. Уже проведені консультації із керівниками експертних установ щодо того, який мікроскоп їм потрібен. Ми уже не говоримо про якісь програмні комплекси, які є у Америці, і можуть дуже швидко проводити ці експертизи. У нас це на якомусь чи то пострадянському, чи повоєнному рівні знаходиться.

Євген Павлюковський: Що ще заважає тому, щоб станом на третій рік розслідування цих справ ми отримали хоч вже якісь вироки?

Вікторія Дейнека: Заважає те, що немає політичної волі на розслідування цих справ. Тому що є глобальні проблеми, які слідча група, чи суд місцевого рівня вирішити не може, а на тільки на рівні держави. Зокрема, вносити зміни у законодавство, яке перешкоджає цьому. Також бажання нашої держави і заяви, щоб справи по високопосадовцях, у тому числі по Януковичу, були у Міжнародному кримінальному суді — це лише бажання. Тому що на сьогоднішній день прокуратура не подала ніякого подання. Є матеріали, які подавалися ще у 2015 році. Більше нічого не подано і ніяких дій на те, щоб ратифікувати Римський статут не здійснено. Більше того, наша держава не єдина, яка зустрічалася із злочинами проти людяності, розстрілами мирних протестувальників. В інших країнах також бути такі злочини. І вони уже пройшли певні етапи, справи в судах. Я думаю, що можна було б так само на політичному державному рівні вирішити питання співпраці та обміну досвідом.   

Андрій Куликов: Ведучи розмову про ці справи, ми згадуємо ті події. Я би хотів попросити вас згадати щось особисте із тих днів.

Вікторія Дейнека: Насправді я захищаю потерпілих через те, що також брала участь у Євромайдані. Я приходила на ці мітинги, бачила, що вони справді є мирними, розуміла, які цілі люди ставили перед собою. Люди не були згодні з тим, щоб правоохоронна система, основною функцією якої є захист і дотримання правопорядку, вчиняла злочини, тобто, била, катувала, і потім вкінці дійшла свого апогею — розстріляла. Тому після цих трагічних подій, маючи певну професійну здатність, я для себе вирішила, що буду допомагати цим людям.

Андрій Куликов: Євгене, а які твої спогади?

Євген Павлюковський: Мабуть, він починається із того дня, коли були побиті студенти беркутом на вулиці Банковій.  Так сталося, що я якраз там перебував із кумом, ми встигли надихатись димом від димових шашок. А куму пробив куртку осколок від чогось, що розірвалося. І так вийшло, що ми лишили місце буквально перед тим, як почали наступати беркутівці на студентів. Мабуть, за хвилин тридцять до цього ми почали спускатися вулицею і побачили, що нам навздогін біжать люди із панічними криками і попередженням, що йде рота і б’є усіх підряд. Ну і ми із тією хвилею вже спустилися вниз до Хрещатику, де з’ясувалося, що захопили КМДА.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.