Слухати

Українці не вміють захищати свої соціальні права, — Василь Шкляр

22 листопада 2016 - 07:30
FacebookTwitterGoogle+
«Українець запалюється за правду, за справедливість, проти брехні, а боротися за соціальні права в нас не прийнято», — каже письменник

Гість студії «Громадського радіо» — письменник Василь Шкляр.

Дмитро Тузов: Річниця початку Революції Гідності — це свято для вас?

Василь Шкляр: Я думаю, що для більшості українців свято не відчувається. Це скорше річниця. Свято — це завжди якась перемога, якийсь успіх. Ми, на жаль, такого відчуття не маємо.

Дмитро Тузов: Можливо, ми на шляху до успіху? Зрозуміло, що це важкий шлях, але ніхто не казав, що буде легко.

Василь Шкляр: Але й правди ніхто не казав. В нас чомусь немає таких лідерів, які обіцяють солоний піт, як це робив Черчилль. Коли є великі очікування і немає їх справдження, про радісні настрої говорити не доводиться.

Взагалі, мені здається, що в українців такий менталітет, що у нас Майдан мусив би бути постійним явищем — окремою гілкою влади. Доки стоїть Майдан, доти і лідери наші одними помислами з людьми.

Дмитро Тузов: Багато людей, які пройшли Майдан, згодом пішли у владу. Це теж не дало глобальних наслідків.

Василь Шкляр: Люди повернулися в те середовище, яке має свої закони і живе за своїми правилами. Одинаки тут нічого не змінюють.

Андрій Куликов: Сьогодні активіст донецького Євромайдану Максим Касьянов у програмі «Київ-Донбас» сказав, що в Донецьку Євромайдан об’єднав тих людей, які не хотіли більше жити «по понятиям», а хотіли закону. До законів ми повернулися зараз чи до «понятий»?

Василь Шкляр: Очевидно, «понятия» лишились, бо якби ми жили по законам, все складалося б інакше. Ми кажемо, що революція змінила все суспільство, але це не так. Революція народжує пасіонаріїв і людей нової формації, які готові йти на жертви, але все одно перебувають у дисонансі з сірою масою. Наші отамани в 20-х роках казали, що йшли боротися за народ, а виявилось, що це населення навіть не здатне мріяти про свою кращу долю. Тому вони клали свої життя не за народ, а за ідею.

Дмитро Тузов: Але ж зараз ситуація змінилась у зв’язку з пасіонарним вибухом? Я маю на увазі волонтерів, добровольців і загалом високу активність громадянського суспільства. Люди знають, чого вони хочуть.

Василь Шкляр: Тут є зміни. Громадянське суспільство формується і утверджується. Разом з тим, українці — дивовижна нація, вони не готові відстоювати свої соціальні права. Ми весь час говоримо про те, як складно жити, але ніякими тарифами не можна запалити маси. Українець запалюється за правду, за справедливість, проти брехні, а боротися за соціальні права в нас не прийнято. Через те, маючи внутрішній захист, люди не вийдуть під час війни на Майдан. Ми сподівалися, що хлопці повернуться з війни і всі вони побачать, що буде. Але натомість ми бачимо, що хлопці повертаються в депресивному стані. Вони багато з чим погоджуються і навіть пристосовуються до певних системних явищ.

Андрій Куликов: Наскільки у Революції Гідності важив національно-визвольний елемент?

Василь Шкляр: Ми бачили, під якими гаслами і прапорами люди йшли на Майдан. Це був червоно-чорний бандерівський прапор і холодноярський бойовий чорний прапор. Моє серце здригнулося, коли розвалили пам’ятник Леніну і поставили замість нього холодноярський чорний прапор. Наша боротьба формувалася на тих традиціях, про які до недавнього часу мало хто знав. Особливо про холодноярців. Назвали бандитами, та й все. В 20-х роках хлопці воювали заради самої ідеї. Навколо вже панувала диктатура, а вони казали, що на їхній крові проросте мета. Останній холоднояровець Андрій Блажевський пав у березні 1930 року. А що там минуло до УПА? Якесь десятиліття і вже утворилась повстанська армія. Ця правонаступність діє весь час. Наші найвидатніші військові — це хлопці, які добре знають історію і своє минуле. В цьому вони черпають натхнення для своєї боротьби і завдяки цьому вони знаходять у ній радість.

Дмитро Тузов: Чи відстежуєте ви географію поширення власних книжок? Чи є вони в школах? Чи потрапляють вони на схід?

Василь Шкляр: На сході військові читають мої книжки. Був дуже зворушливий випадок, коли хлопець попросив підписати «Чорного ворона», бо його згорів у Пісках. А інший приніс таку пошарпану книжку, яка очевидно побувала в боях, і каже: «Ви знаєте, бійці ставали в чергу, щоб її прочитати, а деякі мені навіть давали пачку сигарет, щоб прочитати її поза чергою». З іншого боку, Луганське МГБ проводило обшуки у молодих патріотів з «Ультрас». Крім символіки у них вилучили книжку «Чорне сонце», про полк «Азов». Ці молоді хлопці — побратими того ж Андрія Хоми, який накрив своїм тілом гранату, рятуючи хлопців. Сьогодні президент України підписав указ про присвоєння йому звання героя України.

Андрій Куликов: Як ви оцінюєте важливість і можливість поширення української літератури на Донбасі?

Василь Шкляр: Ми перебільшимо, якщо скажемо,що українську книжку там чекають з розпростертими обіймами. Проте певна частина людей має таку зацікавленість. Нещодавно мені прийшов лист з проханням надіслати книжки у Лисичанськ. Люди запрошують і це стосується не тільки Донбасу, а й Харківщини і Слобожанщини. Якщо хоч одна людина там дуже чекає зустрічі з тобою, треба їхати.

Дмитро Тузов: Ви хотіли б екранізувати свої твори?

Василь Шкляр: За екранізацію «Чорного ворона» бралося багато людей на рівні влади. Зараз можна говорити про реальне втілення цього проекту. Канал «1+1» взявся екранізувати роман. «Чорний ворон» виграв державний пітчинг і я сподіваюсь, що в наступному році вже будуть зйомки.

Андрій Куликов: Чи є зараз потенціал для того, щоб відродити запит на популярно-літературні журнали?

Василь Шкляр: Це запитання до молодших поколінь. В часи Інтернету складно видавати такі журнали, що мали б пристойний наклад.

Дмитро Тузов: Що потрібно для того, щоб ми перемогли?

Василь Шкляр: Потрібно бути самими собою, утверджувати свою національну ідентичність, жити своїм розумом і менше зважати на диктатуру з усіх боків.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.