Слухати

«Громадське радіо» / Скачати зображення

«Україні прострелили голову», — авторки «Розстрільного календаря»

16 березня 2016 - 10:10 160
Facebook Twitter Google+
Чому варто цікавитися історією і як це пропонує робити інтерактивний проект «Розстрільний календар»?

Василина Думан: Попрошу дівчат розповісти трішки більше про календар.

Олена Герасим’юк: Не тільки Радянським Союзом ми обмежуємося. Ми намагаємося охопити всі важливі справи з такою сумною тематикою, як репресії, розстріли. Ми також публікували матеріали про людей, які потрапили в такі ситуації після 2000-х або в 90-х. На днях ми написали про акції, які відбувалися у 2000-х роках, коли була хвиля «Україна без Кучми» і зробили такий міні марафон.

Василина Думан: Звідки ви берете ці матеріали?

Тетяна Швидченко: У нас досить широка інформативна база. Щодня у нас має виходити певна кількість матеріалів по заданому графіку. Під кожним матеріалом ми викладаємо посилання на наші матеріали. Джерела — це різні статті фахових істориків. Є певна база архівних матеріалів, якими ми користуємося.

Василина Думан: Розкажіть про ті історії, які вас особисто вразили.

Олена Герасим’юк: Наприклад суддя, який головував на останньому судовому засіданні у справі дисидента Валерія Марченка. Я дуже раджу познайомитися з його матеріалами, ідеями. Цей суд розглядав вислови Марченка, в яких він порівняв введення обов’язкової російської мови в школах з Валуївським указом і за це був засуджений до 10 років.

Найцікавіше в цьому засіданні те, що лікарі, які оглядали Марченка сказали, що стан його здоров’я не дозволить йому витримати це випробування в таборах. Тому вирок суду був як смертний вирок. Але пан Зубець засудив Валерія Марченка до 10 років. Він не повернувся уже з цього заслання.

Ми починаємо згадувати, що сталося з паном Зубцем після цього. Він став головою Апеляційного суду, також він був замішаний в ряді скандальних справ.

Від Валерія Марченка залишилися тільки статті і спогади. У нас було кілька матеріалів такого типу. Найціннішими є документи, висновки реабілітаційної комісії, які нам надав дослідним Іван Коваль. Ці документи стосуються справи холодноярських отаманів і ми дуже щасливі, що вони розлетілися по українському сегменту і їх могли прочитати люди та на власні очі побачити, наскільки погано все у цьому секторі.

Василина Думан: Яка мета цього проекту?

Олена Герасим’юк: Ми це робили, як проект по популяризації історії. Нам би хотілося синхронізувати дихання століть. Нам здається, що був великий розрив між повстанцями, які діяли під ковпаком тоталітарного режиму і між людьми, які намагаються робити щось хороше зараз. Ми хотіли за допомогою цього проекту показати звичайним людям, як це відбувалося, наскільки це схоже.

Анастасія Багаліка: Як ви обираєте дати для календаря?

Тетяна Швидченко: Є спеціальна підбірка, над  якою працювала Олена. Ідея у нас виникла в день річниці розстрілу української інтелігенції, Олена уже мала напрацьовану базу. Дуже багато людей чомусь вважають, що історія — це непотрібна галузь науки. Наша мета — донести людям, що історія — це потрібна справа і якщо ми не будемо знати, хто ми в минулому, то будемо потрапляти в історичні пастки в майбутньому.

Василина Думан: Що втратила Україна від того, що багато представників інтелігенції загинуло?

Олена Герасим’юк: Україні прострелили голову. Наслідки ми маємо очевидні: повний провал в освіті, інформаційна війна, дуже багато поглядів і спроб не розбиратися в цьому.

Василина Думан: Які регіональні особливості людей, які постраждали від репресій?

Тетяна Швидченко: Донбас був в контексті всіх українських подій. З 1928 року і до кінця 30-х років були події, спрямовані на те, щоб нищити інтелігенцію, до якої входили вчителі, письменники, редактори, науковці, юристи та інші. Зачепили і військові аспекти — в Червоній армії також проводилася жорстока чистка.

Все почалося з Шахтинської справи1928 року.

Олена Герасим’юк: Нас вразило те, що на цю справу роздавалися квитки, як на виставу. Настільки високий цинізм був у радянської влади, що вони влаштовували такі вистави.

Тетяна Швидченко: За 2 тижні судові засідання відвідало близька 30 тисяч осіб.

Василина Думан: Чи вдалося їм гідно вийти з тієї пастки, до якої вони потрапили?

Тетяна Швидченко: У 2000-му році їх було реабілітовано у Російській Федерації. 53 фахівців було засуджено, більше 100 чоловік залучено до цієї справи.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.