Слухати

Унікальне народження дитини від трьох батьків: чому їх троє?

21 січня 2017 - 08:30 198
Facebook Twitter Google+
98% генів дитина бере від батька і матері, а 2% від донора. Про подробиці сміливого експерименту розповідає директор клініки "Надія", який слідкував за цією вагітністю

Тетяна Трощинська: Завдяки пронуклеарному переносу в Україні народилася дитина від трьох батьків. Давайте почнемо із базових термінів. Що таке пронуклеарний перенос?

Валерій Зукін: Термін безпліддя відомий всім. Історія лікування безпліддя нараховує вже 39 років. Вчені та лікарі почали знаходити пацієнтів, у яких ембріони гальмують свій розвиток на третій день. Я також мав ситуацію із такими справами. Завжди виникає запитання, що робити у випадках, коли ембріон не розвивається. Тим часом у світі  почались дослідження щодо запобігання мітохондріальних хвороб.

Кожна клітина складається з ядра та цитоплазми. В ядрі знаходять гени, які ми успадковуємо, а у цитоплазмі є мітохондрії, де є ДНК, яку ми успадковуємо тільки від матері. Мітохондріальні хвороби пов’язані із мутаціями у генах мітохондрій. Геном людини складається із 25 тисяч генів, що знаходяться у ядрі і лише 37 генів, що знаходяться у мітохондріях. Була гіпотеза, що блок розвитку ембріонів пов’язаний із невідомими мутаціями у генах мітохондрій. Саме тому деякі люди приречені на безпліддя. Тоді виникла думка, що можна ядро помістити у донорську цитоплазму.

Ми почали робити це, як експериментальну роботу. Перші ембріони, яких ми переносили, були генетично аномальні. Не було чого переносити. На певному етапі лікування жінки, яка 15 років страждала безпліддям, ми отримали нормальні ембріони. Одразу виникло запитання: а що робити далі?
Ми повідомили жінці, що ми не знаємо, як розвиватиметься ця дитина, але припускаємо, що вона буде нормальною.

Тетяна Трощинська: На чому ґрунтувалося це припущення?

Валерій Зукін: У світі на початку 2000-х років вже пробували додавати цитоплазму клітин жінкам, які страждали безпліддям. У США тоді народилося 17 таких дітей.

Після обсеження з’ясувалося, що такі діти мають ДНК батька, матері і донора. Частина ДНК донора була дуже мала – 2%.

Все незнайоме завжди лякає людство — метод заборонили.У 2012 році в Англії дозволили використовувати цей метод із метою запобігання мітохондріальних хвороб. Дітей, що були народженні цим методом, обстежували і вони були здорові. Крім того, накопичилося достатньо експериментального матеріалу на тваринах. Ми зробили сміливий крок. Я хочу подякувати батькам, які погодилися співпрацювати із нами. Вони знали про ризики і погодилися.

Жінка завагітніла і вагітність розвивалася нормально. Як лікар, я розумів, якщо із дитиною щось не так – вагітність перерветься. Ми зробили повне обстеження у 16 тижнів. Всі зразки ми дублювали у Німеччину. Нічого поганого не знайшли . Ця жінка 5 січня народила абсолютно здорову дитину.
Для нас дивовижно, що це визвало таку бурхливу реакцію у світі.

Тетяна Трощинська: Про вас навіть західні ЗМІ написали. Що вас дивує?

Валерій Зукін: Навіть CNN, BBC, Guardian. З одного боку вони здивовані, що це зроблено в Україні. Є також дуже багато критики від колег. Один професор  з Англії написав: «Як ми можемо дізнатися, чи безпечно чи, ні, якщо не будемо цього робити?». Ми ж не робили експеримент на людях. Перша дитина від трьох батьків народилася в квітні 2016 року. Наша дитина друга із трьома ДНК і перша після пронуклеарного переносу. У чому різниця?
Ми робили перенос на другому етапі розвитку ембріона. Ми використовували інші методи поєднання реконструйованого ядра. Плюс, у нас були інші показання для проведення цієї процедури. Коли я говорив із журналістом CNN, вона сказала, що дуже здивована, адже в Україні новини, переважно, про війну та корупцію. Питала, де ми це зробили? А ми зробили це у клініці «Надія».

Василь Шандро: Ви вважаєте, що це перемога вас та ваших колег чи української науки?

Валерій Зукін: Це вдача. Це перемога ембріологів клініки «Надія», перемога нашої команди. Це Павло Мазур, Віктор Нагорний, Надія Семенюк, Віктор Веселовський. Якби не було певного рівня якості медичної допомоги, то ми б цього не змогли зробити. Це досягнення клініки «Надія». Нас розглядають, як частину України.

Тетяна Трощинська: Це ж не є науковим відкриттям? Це конкретний випадок цієї жінки?

Валерій Зукін: Нам важко оцінити. Вся репродуктивна медицина була розрахована на відбір ембріонів, а це спроба покращити яйцеклітину. Це інший підхід і інший напрям. Ми пройшли певний етап, але поки невідомо, що буде далі.

Василь Шандро: В якому стані в Україні репродуктивна медицина на рівні науки?

Валерій Зукін: На рівні практики – на хорошому рівні. На рівні науки ми виглядаємо доволі скромно.

Василь Шандро: Національна академія наук до цього не причетна?

Валерій Зукін: Там немає такого напрямку.

Василь Шандро: Це нормальна практика? У світі також у приватних клініках швидше розвивається медицина, ніж у академіях?

Валерій Зукін: У світі немає такого поняття, як академія наук. У світі наукова база для репродуктивної медици доволі потужна. Потрібні пацієнти, фінансування, в Україні цього немає.

 

 

Тетяна Трощинська: Чи можна казати, що кожна складна вагітність унікальна?

Валерій Зукін: У певній мірі. На кожну вагітність я дивлюся, як на диво. Проте, є певні закономірності. Наша справа – їх узагальнювати. Треба розуміти психологію людей, які страждають безпліддям. Це міжнародні данні

З усіх пар, які страждають безпліддям, до лікарів звертаються 50%. З них ще 40% зупиняється на шляху до репродуктивних клінік. 10% звертається до спеціалістів, а дитину отримує лише 3-4%.

Найважче – це не гроші, а психологічний тягар. Після кожної невдалої спроби все більше пацієнтів припиняє лікування. Чим швидше, ми пройдемо цей шлях, тим простіше людям буде звертатися.

Тетяна Трощинська: З чим пов’язаний цей бар’єр?

Валерій Зукін: Ми не можемо переконувати пацієнтів. Ми можемо допомогти, якщо вони звернулися.

В Україні щороку з’являється  5-6 тисяч дітей, які народилися завдяки допомозі репродуктивних технологій.

Василь Шандро: Наскільки етичний вимір питання впливає на вибір людей?

Валерій Зукін: Звичайно впливає, особливо на релігійних людей. З якого моменту починається людське життя? Католики вважають, що життя починається з моменту запліднення. Завдяки підтримці католицької церкви у США з’явилася практика усиновлення ембріонів. Якщо подружня пара пролікувалася у клініці і має зайві законсервовані ембріони, але вони більше не збираються мати дітей, то вони можуть анонімно передати їх іншим подружнім парам. Також вони можуть припинити зберігання ембріонів.

Василь Шандро: Чи можна в лабораторії виростити людину з заплідненого ембріона від якого відмовилися батьки? Як законодавчо керуються всі ці процеси?

Валерій Зукін: Ембріон має виносити жінка. Я б хотів, щоб всі клініки дотримувалися законодавчих і етичних норм. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.