Слухати

В історії українських репресованих не досліджено і половини, – Т. Шептицька

16 травня 2016 - 08:00 288
Facebook Twitter Google+
«563 жертв розстрілів було поховано за одну ніч в Києві 19 травня 1938 року», – розказала заступниця директора Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»

Анастасія Багаліка: Традиційно кожного року, колу відзначають День пам’яті жертв політичних репресій історики акцентують увагу на нових фактах. На чому закцентовано цього року?

tetyana_sheptycka.jpg

Тетяна Шептицька // Громадське радіо
Тетяна Шептицька
Громадське радіо

Тетяна Шептицька: Насправді цей період пори численні публікації все ще залишається якщо не білою плямою, то сірою, тому що архіви були все одно закритими. Цього року був акцент зроблений на людських історіях. Історики можуть і люблять оперувати цифрами, але дуже часто вони затьмарюють особистості, те, що це люди, які мали плани, професійні зростання, яким не дали реалізувати свій потенціал. В тому числі не дали продовжити гілочку роду. Бо вікова градація жертв «Великого терору», похованих в Биківні достатньо велика. Так само зустрічаються там молоді люди, які просто не встигли створити родини, народити дітей. Це трагедія.

Анастасія Багаліка: Як за останній рік, можливо, скоротилася недосліджена зона в питання жертв терору?

Тетяна Шептицька: Ми намагаємось, щоб вона скорочувалась. Ми і для себе робимо відкриття. Науковці сьогодні можуть оперувати і оперують протоколами так званих трійок НКВС, двійками. Переважно це протоколи вищої двійки: нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов і генеральний прокурор Вишинський. Але весь цей масив документів – це не остаточний масив, за яким ми можемо досліджувати період терору. Так само і кількість жертв потребує великого уточнення. На жаль, остаточну цифру людей, похованих в Биківні, науковці ще не готові сказати. Вона дуже варіюється. Називається від 15 до 20 тисяч. Я можу говорити про те, що реально є в нашій базі заповіднику. У нас 18,5 тисяч імен. Але насправді документи, якими оперують науковці, свідчать про те, що це мінімум половина з людей, які були розстріляні в Києві. За цими ж документами ми встановили найкривавішу ніч періоду «Великого терору». Зокрема, за нашими даними, найбільше жертв було 19 травня 1938 року: за одну ніч було розстріляно 563 людини. Це достатньо велика цифра.

Євген Павлюковський: Ми знаємо, що в часи радянської окупації і після неї дуже багато важливих документів вивозилися до Москви або знищувалися. Яка частина лишилася? На що ми зараз можемо розраховувати, якщо говоримо про відкриття архівів?

Тетяна Шептицька: В актах про розстріл ніде співробітниками НКВС не фіксувалося, куди вони ховали тіла загиблих. Тому у нас є певні наукові гіпотези, опосередковані факти. В тому числі свідчення як місцевих мешканців, так і колишніх пенсіонерів КДБ, які в ті часи десь працювали в структурах НКВС.

Якщо говорити про документи, то на сьогодні крім протоколів і актів про розстріл, науковці оперують кримінальними справами репресованих. Вони достатньо різні. Є справи, де лише кілька документів: наприклад, вирок і акт про розстріл. І іншої інформації на людину немає. Є справи, де є і анкета арештованого, і кілька протоколів допитів, протоколи очних ставок, вироки.

Євген Павлюковський: Відсутність протоколів свідчить про те, що їх не вели, чи їх вже хтось вилучив?

Тетяна Шептицька: Є свідчення, що були дні, коли співробітники НКВС не оформляли справи на людей, хоча вони зобов’язані були це робити. На жаль, були дні, коли розстрілювали, а акти про розстріл так само ніхто не оформляв. Тому певний відсоток людей так и залишаться, на жаль, невідомими, безіменними жертвами. Але завдання науковців заповідника – максимально встановити прізвища цих людей, дослідити їхню передісторію: хто вони, звідки родом, яку вони мали освіту, в чому їх звинувачували, за що розстріляли.

Анастасія Багаліка? Чи є вірогідність того, що, можливо, частина документів у 1991 році була вивезена або знищена?

Тетяна Шептицька: Велика вірогідність, що частину документів вивезли до Москви, а що з ними сталося там – сказати важно. Тому що архіви у Москві закрили до 2044 року.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.