Слухати

В нашій сьогоднішній культурі стільки некультури, — Лесь Танюк

20 березня 2016 - 09:00 90
Facebook Twitter Google+
Театрознавець і режисер Василь Неволов згадує Леся Танюка, котрого він знав понад 30 років

vasyl_nevolov.jpg

Василь Неволов // «Громадське радіо»
Василь Неволов
«Громадське радіо»

Кирило Лукеренко: Скільки років ви знали Леся Танюка?

Василь Неволов: Понад 30. Власне, я ініціював його повернення в Україну, зокрема в Київ. Я тоді працював у Міністерстві культури. Поїхавши у Міністерство культури СРСР до Москви, там зізвонився зі своїм товаришем, який працював у театрі ім. А.С. Пушкіна, а саме в цьому театрі працював Лесь Степанович. Мій товариш там зіграв  гарну роль у виставі «Кафедра», яку поставив Лесь Степанович.

У цьому також виражалася його позиція — взяти гостру українську п’єсу, поставити її на московській сцені. У антракті Олександр Ярмаков, мій товариш, познайомив нас з Лесем Степановичем. Я його тоді запитав: «Невже вас не тягне додому в Україну»? На що він відповів: «Тягне звичайно, але це не так просто та і тут у мене є свої обов’язки.

Оскільки я працював у відділі театру Міністерства культури, то сказав, що у нас є вакансія в театрі юного глядача. Він дав свої контакти і сказав, що подумає.

Коли я повернувся з Москви, дізнався, що вакансії вже не було. Мені повідомили, що в Молодому театрі також було вакантне місце. Я зрозумів, що це був знак. 

Ірина Славінська: Як так сталося, що Лесь Танюк був у Москві і чому його звідти довелося повертати?

Василь Неволов: Для України 60-х років він дуже відома постать. Він був організатором Мистецького клубу та долучився до того, щоб згуртувати таких людей, для яких Україна була понад усе.

Тоді це було не дуже приємно можновладцям і за ним пішов слід КДБ. Були дуже неприємні речі: закривали його дипломну роботу, не давали працювати в театрах України. Він був змушений поїхати.

Ірина Славінська: Але це був дуже парадоксальний рух: з Києва до столиці імперії.

Василь Неволов: Вони до таких речей відносилися значно поблажливіше і спокійніше. Вони не боялись таких націоналістичних речей, бо в Москві вважали, що для цього не було підгрунтя. Це була система — приручення і ламання.

Треба віддати належне мужності і стійкості Леся Степановича, що він не здався і продовжував там нормально працювати.

На московських теренах бу відомим театральним режисером. Він зробив книжку про свого вчителя — Мар’яна Крушельницького, якому він багато чим завдячує.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.