Слухати

В Туреччині 200 тисяч осіб ув'язнено. Осман Пашаєв про політику Ердогана

19 листопада 2016 - 11:59
FacebookTwitterGoogle+
Чи знали ви, що для Туреччини питання безвізового режиму не менш актуальне, ніж для України?

Ірина Славінська: Президент Туреччини Ердоган продовжує закручувати гайки. Наскільки це відповідає дійсності?

Осман Пашаєв: Після подій заколоту 15 липня 2016 року покращення не варто очікувати. Багато хто поширює ілюзії, що подібні перевороти повертали Туреччину на шлях демократії. Насправді ж все закінчувалося багаторічними жорстокими диктатурами, зникненням людей тощо.

Звичайно, що Ердоган зараз жорстоко позбавляється заколотників. Багатьох людей заарештовують. Зараз по справі Фетхуллаха Гюлена заарештовано 18 журналістів. Це 12 журналістів затримали нещодавно, це журналісти з газети «Джумхурієт» («Республіка»), яка є лівою і світською.

Країна оголосила і продовжила надзвичайний стан, триває боротьба з курдським сепаратизмом. Коментувати все це надзвичайно важко. Зараз навіть закони не ухвалюються, все вирішується урядовими актами.

Ірина Славінська: Під час річниці терактів в Парижі ми обговорювали з послом Франції в Україні і з експерткою Тетяною Огарковою те, як введення надзвичайного стану вплинуло на сучасну Францію. І дійшли висновку, що це шкодить правам людини, оскільки відбуваються арешти і обшуки, які тепер набагато легше санкціонувати. Які зміни надзвичайний стан приніс Туреччині?

Осман Пашаєв: Багато рішень ухвалюється рішенням уряду, що прирівнюється до дії законів. Опозиція критикує це.

Ірина Славінська: Тобто влада в уряду, а не у президента?

Осман Пашаєв: Де факто влада у президента. Очікуються зміни в конституцію в квітні-травні наступного року. Партнерами партії «Справедливості та розвитку», яка вважається президентською, стали націоналісти з найменшої з чотирьох партій в парламенті, тим не менш їхніх голосів вкупі виявилося достатньо для формування більшості і конституційних змін під Ердогана. Влада називає це «американською моделлю» і наполягає, що це нормальна практика в демократичних країнах.

Це ще питання політичної культури, яка є в країні. Туреччина лише сто років, як почала рух до демократизації. Тільки з 1950 року дозволена багатопартійність, і це закінчилося заколотом 1960 року, який знову спровокував відкат назад. Більш-менш демократично все відбувалося з 1980-х до нинішнього часу. Ознаки авторитарності у Ердогана почали з’являтися в 2007 році, коли він вдруге виграв вибори і сформував уряд.

Ердоган побудував в Туреччині ліберальну, відкриту для світу економіку. Його програмою був вступ Туреччини в ЄС. Але основна причина, чому цю країну не хочуть бачити в ЄС полягає в тому, що це велика мусульманська країна.

Любомир Ференс: Про це говорять майже відкрито. Європейський Союз – це великий християнський клуб.

Ірина Славінська: Але нещодавні новини з Ради Європи про безвіз для України містили в собі також умови для аналогічного безвізу для Грузії і Туреччини.

Осман Пашаєв: Туреччина є кандидатом в ЄС але безвізового режиму немає. Всім країнам, які отримували статус кандидата до того, безвізовий режим надавався автоматично.

Між Туреччиною і ЄС тривають переговори щодо вступу і безвізового режиму. І попри те, що відбувається в країні, всі члени ЄС, окрім Австрії, висловилися за те, щоб зберегти для Туреччини перспективи членства. Мова, якою зараз Туреччина розмовляє з ЄС можна назвати шантажем або жорстким переговорним процесом.

Ірина Славінська: Туреччина розігрує карту міграційної кризи?

Осман Пашаєв: Саме так. ЄС, на жаль, розуміє не лише мову цінностей але і мову своїх власних інтересів.

Любомир Ференс: За економічними показниками Туреччина стоїть досить високо. Чому її не приймають в ЄС? Через те, що це мусульманська країна?

Осман Пашаєв: З точки зору ведення бізнесу Туреччина інтегрована дуже добре. Це єдина країна не член ЄС, яка знаходиться з 1996 року в митному союзі ЄС. І ЄС не готовий позбуватися цієї інтегрованості економік. Отже залишається дві причини – турків мусульман не хочуть бачити в Європі, а турецькі чиновники не повинні впливати на долю ЄС. Тобто це причини «християнського клубу» і великої країни, яка матиме доволі відчутне право голосу. Це був би другий гравець після Німеччини в ЄС.

50 років Туреччину принижують і висувають нові умови. Румунія і Болгарія приймалися авансом, набагато менш жорсткі умови висували також і країнам східної Європи. Наприклад, одностатеві стосунки Туреччина декриміналізувала ще 1858 року. Ердоган говорить такою мовою: «Ви не хочете бачити нас в Європі – ми не хочемо бачити у нас ваші європейські цінності». Це дуже небезпечна мова, яку Європа підгодовує.

Ірина Славінська: Але, напевне, не можна звинувачувати лише зовнішніх гравців у проблемах Туреччини. Ми вже  згадували ув’язнених журналістів, курдський сепаратизм. Давайте детальніше зупинимося на цих моментах.

Осман Пашаєв: Правляча політична партія дозволила випустити з в’язниць людей, які зваблювали неповнолітніх у разі, якщо це відбувалося без насилля. В Туреччині неповнолітніми вважаються ті, кому немає 18 років. Так от, якщо такий засуджений педофіл визнає свою провину і виявляє бажання одружитися зі своєю жертвою, якій старше 12 років, то його амністують. Це якісь такі речі, які відбувалися у віддалених анатолійських провінціях в ХІХ і навіть в ХХ столітті. Але зараз це викликало величезний скандал. Тому що існує не лише Туреччина традиційна, а Туреччина Стамбулу, Ізміру, Анкари, світська, високоосвічена.

Аргументи проти тут мабуть перераховувати не варто, вони всім слухачам Громадського радіо і так зрозумілі. Аргументи за: в Туреччині є понад три тисячі дітей, народжених ід таких стосунків і от хочуть, щоб завдяки цій ініціативі діти змогли отримати батька.

Ірина Славінська: Чия це ініціатива?

Осман Пашаєв: Правлячої партії, партії президента і прем’єр міністра. Зараз в Туреччині близько 200 тисяч в’язнів, а на момент приходу Ердогана до влади їх було 67 тисяч. Але населення не збільшилося в два з половиною рази, щоб можна було говорити про збереження пропорцій.

Що стосується курдського сепаратизму, то до кінця 2013 року Ердоган говорив і домовлявся з прокурдськими силами. Але все зіпсувалося з початком сирійських подій. Нагадаємо, що ІДІЛ тоді атакував курдське і єзидське населення в місті Кобані в районі прикордоння з Туреччиною. Тоді прокурдська партія в парламенті вимагала від влади не вводити війська в Сирію але зробити коридор, щоб в Кобані могли увійти курдські загони і допомогли доставити зброю з північного Іраку тим, хто утримував Кобані.

Туреччина не могла на цей піти. Важко собі уявити, щоб держава дозволила етнічній групі на своїй території створювати військові загони, ще й дати коридор. Для Туреччини однаково небезпечними є, як ІДІЛ, так і курдська робітнича партія і її бойовики, які визнані терористичною організацією. Відбулися заворушення. Прокурдські сили вивели людей на вулиці, загинуло близько 40 осіб. Коли подібні речі відбуваються в Парижі чи Лондоні, то ніхто не каже, що влада винна, якщо починаються арешти.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.