Слухати

В Україні досі відсутня політична смерть для політиків, - Лідія Смола

30 грудня 2017 - 10:25
Facebook Twitter Google+
Зворотній зв’язок: як політичні інститути комунікували з громадянським суспільством у 2017 році
В Україні досі відсутня політична смерть для політиків, - Лідія Смола / Програми на Громадському радіо

Підсумки року, що минає, підіб’є докторка політичних наук Лідія Смола.

Головний результат року – обмін полоненими

Лідія Смола: Як на мене, найбільшим результатом цього року є обмін, тому що це найбільший за всю історію війни на Донбасі обмін українських полонених. 15 місяців було заблоковано цей процес, і тим людям, які кажуть, що це – піар, варто було б подивитися в очі цим звільненим особам. Для мене це була дуже велика подія, яка показала, що попри всі негаразди, цінність людського життя для нас є важливою.

Воюємо, але незалежність не втратили

Другим великим позитивним результатом можна назвати те, що ми воюємо чотири роки, але не втратили свою незалежність. Якщо провести паралелі зі століттям тому, то вже Україна втратила свою незалежність і опинилася в пастці російської імперії майже на 100 років.  

Ще одним великим досягненням є внутрішня стабільність. Так, є багато проблем, але є внутрішня стабільність. Ми могли б значно швидше розвиватися, зміни могли б бути більшими, але те, що під час війни нам дають безвіз і є можливість нам з вами взяти паспорти і поїхати на різдвяні свята та відчути себе вільними людьми, це дуже важливо. Крім того, ми піднялися в репутаційному рейтингу з 59-го місця на 45-е.

Децентралізація чи маленькі князівства?

В цьому році відбулися разючі зміни в реформі децентралізації, відбулися вибори в об’єднаних територіальних громадах. Що ми мали всі роки незалежності?  В радянські часи в нас були обкоми та райкоми партії. Коли сформувалася незалежна Україна, то вони перемалювалися, зняли червоний прапор, повісили жовто-блакитний, але по суті це залишилися ті ж райкоми та обкоми, просто вони стали називатися обласні та районні адміністрації.  Протягом року відбувалися вибори і деякі обкоми вже розформовані. Вертикаль починає руйнуватися, створюються об’єднані територіальні громади. І поки що у влади є ілюзія, що вони це можуть контролювати, але комунікативні ланки розірвані.

Ми стикаємося з тим викликом, який був у західних демократіях – створення маленьких князівств, де оберуть якісного менеджера, створяться умови, робочі місця, і в цих умовах відсутня комунікація між вертикаллю влади і оцими маленькими громадами. Я читала кільки лекцій в ОТГ, і бачила одні групи людей, які дуже організовані, вони вже думають про гранти, і я бачила такі, які не знають, що з цими грошима робити.

Виклики передвиборчого року

Тому повертаюсь до комунікативного питання, тут є великі проблеми для влади, тому що вона в наступному році отримує загрози і проблеми, які будуть пов’язані з передвиборним роком. А суспільство не отримує потрібних меседжів, а пусте місце не буває, воно заповнюється чутками, адже влада не працює з лідерами громадської думки. В нас є такі постаті, але вони не задіяні владою в контексті пояснення  своїх дій. Тому з одного боку ми маємо абсолютне неприйняття того, що відбувається в країні в системі медицини чи освіти, з іншого боку реформи суспільство сприймає тільки через призму втрати зрозумілого каналу – піти лікарю віднести якийсь хабар чи домовитися в школі. І тому це суспільство, яке хитається, буде підпадати під різні маніпулятивні технології і наших ворогів. І тут я вдячна вашому радіо, яке несе таку просвітницьку функцію, адже, якщо взяти моніторинг наших медіа, вони беруть певну істеричну нотку, коли суспільство накручується якимось прогнозами завтрашнього наступу, і про це говорить «експерт», який дуже далекий від системи оборони.  

Зруйнований суспільний договір?

Тетяна Трощинська: Тут ще питання в ігноруванні дуже важливих для суспільства подій. Я тут хочу пригадати моніторинг «Детектор медіа» щодо того, наскільки якісно інформацію надавали громадянам у 2017-му році. І от теми щодо військових злочинів або щодо системних порушень прав людей у Криму, основні загальнодержавні канали, крім Суспільного, повністю ігнорують. І дуже важливо, що ви говорите, що є загрози для суспільства, а не для умовного Порошенка.  Коли ми розділилися на «ми» і умовний «Порошенко»? Чи в нас цей водорозділ триває вже 25 років?

Лідія Смола: Так, триває цей бар’єр, і він зумовлений двома великими проблемами, які залишаються невирішеними. По-перше, в нас є зруйнований суспільний договір, правила, за якими суспільство годиться жити. Їх зруйнував Янукович, коли вирішив, що він краде, а суспільство не буде красти, і це повалило цей картковий будиночок, побудований ще при Кучмі. Але спільнота Майдану не спромоглася запропонувати настільки чітко зрозумілий суспільству новий договір, який би влада змушена була прийняти. А на той момент вона б його прийняла. Це перше.

По-друге, в нас, на жаль, немає дуже важливого елементу розвитку суспільства. Суспільство здорове, якщо в нього є таке поняття, як політична репутація, як політична смерть. В нас є перемога в Стокгольмському суді, в частині того, що ми відстояли щодо нашого кабального договору з «Газпромом».

Тетяна Трощинська: І там є конкретні прізвища, зокрема, конкретної людини, яка ставила підпис.

Лідія Смола: А ця людина зараз мовчить. Ні Тимошенко, ні «Батьківщина» нічого не коментували. Але якщо ми візьмемо рейтинги соцопитувань, то ми бачимо підтримку. Оця помилка не відобразилося на рейтингу цього політика. Оця безкарність, мабуть, зумовлена прийняттям суспільства його дій. Тому що, якщо б політики боялися відставки, то була б інша справа. Якби навколо міністра внутрішніх справ в європейській країні розгорівся скандал щодо його сина з наплічниками для Нацгвардії, то політик мав би піти у відставку, тому що це удар по репутації.

Чи зменшується недовіра?

Василь Шандро: Чи є динаміка зменшення недовіри до держави як такої? Чи спостерігаєте ви динаміку довіри до держави, а недовіри до конкретних людей?

Лідія Смола: Треба спочатку визначитися, що таке довіра. Віра – це те, що не потребує доказів. Довіра — це завжди наслідок певних кроків прогнозованості. Тобто якщо казати про довіру до держави, до якоїсь влади загалом, то це зрозумілість і віра в прогнозованість певних конкретних дій. На Заході довіряють владі, тому що знають, що, коли вони телефонують 911, то через 3 хвилини приїдуть пожежники, поліцейські, лікарі і всі інші. Довіра – це завжди результат певних дій, прогнозованості. В нас влада непрогнозована. Згадайте, що відбувалося, коли почалася війна – люди кинулися по сірники, сіль і все інше до крамниць, адже радянська влада не викликала довіри, і людина знала, що завтра можуть до неї прийти. В нас є розуміння, що я можу сподіватися на себе, на свого кума/сусіда, але на владу – ні, вона жодного разу не давала підстав їй довіряти. Тому сьогодні говорити про тенденцію довіри до влади не можна. 

Але з’явилися люди, які наразі почали виказувати довіру до тих, з ким вони воювали, з ким вони волонтерили, з ким вони боролися. Ще один негативний момент цього року полягає в тому, що в нас досі немає повернення справедливості в суди, і нас є недовіра до судів, є переконання, що за все буде заплачено. Тому до влади довіри немає, вона не дає підстав довіряти. Вона декларує в радянському режимі виступити і щось сказати. Адже в нас багато робиться й хорошого: будуються дороги, змінюється система фінансування, але влада не показує, що вона буде продовжувати це робити і далі. Наступна влада буде розуміти, що їй будуть довіряти лише, якщо слово не буде розходитися з ділом. 

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.