Слухати

Вахтанг Кіпіані про незалежну журналістику, перевертання прапора та українську революцію

24 серпня 2017 - 09:18 15
Facebook Twitter Google+
Редактор «Історичної правди» розповідає, чому команда проекту була змушена розпочати збір коштів

У студії Громадського Радіо – історик, редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані.

Анастасія Багаліка: Ви нещодавно написали пост про те, що сайт стикнувся з проблемами у фінансуванні. Що відбувається з «Історичною правдою»?

Вахтанг Кіпіані: Ми не стикнулися з проблемами. Річ у тім, що ми – химерний проект. Я його називаю «приватне за формою, громадське за суттю». Ми всі ці майже 7 років існуємо на громадських засадах. Ми часто апелюємо до цього, просячи перекласти текст, привезти коробки з книжками або написати нам якісь історії. Кожен раз ми стикаємося з тим, що цей потічок завжди закінчується. Ми звертаємося, а відгуку маємо все менше. Спілкуючись з кількома колегами, трьома редакторами і нашими друзями, ми вирішили поставити питання руба. Якщо те, що ми робимо, комусь потрібно, вся громада має знайти якусь форму підтримки проекту. 1015 гривень від кожного реального читача – це буде більше, ніж нам треба.

Формулу «або розвиватися, або закритися» запропонував мій колега Олександр Зінченко. Ми ставимо її перед нашими читачами, перетворюючи потенційних добродіїв на своєрідних акціонерів. Ми дуже залежні від фінансів, які нам дають люди, бо у нас немає інших джерел, від публікацій, «шерів» в інтернеті, використання матеріалів, якщо йдеться про вчителів і педагогів.

Анастасія Багаліка: За перший день є якийсь результат, тобто люди відгукнулися.

Вахтанг Кіпіані: Станом на обід 23 серпня це було 23 тисячі гривень. Перед ефіром була десь 31 тисяча з того мільйона, який ми поставили як бажаний. Ми почали в переддень Дня Незалежності, 23 серпня, а закінчити хочемо в районі 22 січня – іншого Дня Незалежності, який був визнаний в українській діаспорі головним Днем Незалежності.

Анастасія Багаліка: Скільки вам вдасться проіснувати на мільйон?

Вахтанг Кіпіані: Ми проіснували без грошей 7 років. Мільйон – це доволі велика сума, яка дозволить взяти в штат кількох редакторів. Політика має бути, ми не можемо просто плисти за течією, ми маємо замовляти публікації, шукати найкращих авторів. Колись ми думали зробити проект про історію Української революції, але всі найякісніші автори пишуть на ресурси, які платять гонорари.

Є багато міфічних уявлень про те, як працюють медіа, коли ідеться про те, що є якісь люди, які стоять за сайтом. У нашому випадку все це дуже прозоро. Юридично домен належить мені, а хост надає «Українська правда», не взявши за це за 7 років ні копійки.

Андрій Куликов: Які статті замовлено або не замовлено до Дня прапора?

Вахтанг Кіпіані: Не замовлено, бо у нас є унікальна стаття, яку ми щороку піднімаємо. Це стаття доктора історичних наук Андрія Гречила зі Львова «Синьо-жовтий чи жовто-блакитний?». Або є текст Володимира Мороза про те, яким був прапор УПА. Для українських повстанців головним був синьо-жовтий прапор.

Андрій Куликов: Нам додзвонився слухач.

Сергій: Ви згадали про 100-річчя Української революції, але ж прапор УНР, Петлюри, Мельника, Бульби-Боровця був жовто-блакитний. Навіщо нам святкувати ці кольори прапора Скоропадського і Бандери?

Вахтанг Кіпіані: Відповідь у статті Андрія Гречила. Очевидно, що ви не знаєте, який був прапор у Бандери, у Мельника, але співаєте з чужого голосу.

Анастасія Багаліка: Можливо, ви як редактор історичного видання поясните поширеність цього міфу. Чому ми говоримо про це?

Вахтанг Кіпіані: Існує група людей, яка грається в певні речі, як є антиісторичними, на мій погляд, але психологічно зрозумілими (люди хочуть знайти порятунок, перевернувши прапор).

Є феномен в Грузії кінця правління Шеварднадзе. Коли нова партія, Єдиний національний рух, прийшла до влади, одним з перших кроків вона поміняла прапор, вона не перевертала старий, кизилово-чорно-білий прапор Грузинської демократичної республіки, аналога УНР, яка програла свої визвольні змагання, а на початку 90-х втягнулася у тривалу війну з Росією, потім громадянську війну. Партія Саакашвілі фактично нав’язала суспільству прапор, який тепер є державним. Може бути такий феномен.

У нашому випадку, я вважаю, наші перемоги здобувалися під цим прапором у XX столітті. 

Вчора у Верховну Раду поставили стелаж, в якому вміщено прапор, який вносили депутати. Він був синьо-жовтий. Для мене повстання та існування української держави невіддільні від цього прапора. На рівні психології я розумію, що треба робити глибші зміни, ніж гратися в зміну кольорів, розташування смуг.

Андрій Куликов: Мені дуже важлива і цікава думка Вахтанга Кіпіані як одного з людей, які були причетні до справжньої української революції. Як ти оцінюєш Революцію Гідності? Це революція?

Вахтанг Кіпіані: Це для мене найстрашніше запитання. Я постійно думаю на цю тему, бо працюю на телеканалі ZIK. Коли йду на роботу, проходжу повз місця загибелі людей. За що вони загинули? За зміни в країні. Але питання про революцію без відповіді. Ми пам’ятаємо марксистські формули, що  таке зміни, що це радикальна зміна. Нічого подібного немає. Зміни є, але я розумію, що ми гідні мати більше станом на зараз. Я думаю, що російська агресія стала однією з причин, чому цього не сталося. 

Андрій Куликов: Що я мав на увазі, говорячи про справжню українську революцію?

Вахтанг Кіпіані: Якщо йдеться про участь в Революції на граніті, то вона теж не була революцією.

Андрій Куликов: Ширше. Мова йде про ті два – три роки зламу Радянського Союзу.

Вахтанг Кіпіані: Це теж не революція. Для мене це найцікавіший період мого життя і життя мого покоління. Ми побачили, як з радянської людини можна перетворитися на іншу. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.