Важливо не щоб всі пішли в АТО, а щоб пішли всі, хто може, – журналіст та екс-розвідник

25 серпня 2015 - 09:41 284
Facebook Twitter Google+
П'ять причин піти в АТО від українського журналіста і розвідника-добровольця Ілларіона Павлюка

Андрій Сайчук: Як ти опинився на фронті?

Ілларіон Павлюк: Мене часто запитують, чому я пішов у тому контексті, що у мене хороша робота, бізнес, діти, так, ніби воюють лише ті, хто втратив все. Насправді там всі люди, яким є що втрачати. Я доволі швидко став себе питати «А чому я ще не їду?» . Так трапилось, що у нас проблема з професіоналами, з їх кількістю. Пішли мої друзі.

Чому розвідка? Так трапилося, що через журналістську діяльність особисто знав своїх командирів і довіряв їм як фахівцям. І коли я дізнався, що вони створили спеціальний підрозділ і що є можливість з ними поїхати туди, то я пішов і попросився до них.

Анастасія Багаліка: У тебе на Facebook з’являється такий блог – 5 причин чому ти пішов воювати. Розкажи більше про ці причини.

Ілларіон Павлюк: Я почав це придумувати під час першого бойового виходу, коли вперше відчув як свистить міна над головою, коли всю ніч стріляють. Я почав думати, що недостатньо прийти і зробити якийсь внесок. Я став думати про те, як приносити користь цій справі, коли я повернуся. Перша причина – це те, як я своїй дружині сформулював це. Навіть важко було під час навчання тут, тому що був відсутній вдома. І весь вільний час я намагався приділити роботі. Дружині я сказав: «Коли ти не пішов, то ти не припинив цей ланцюг». Є люди, які бачать, що є такий рух у країні, коли йдуть добровольцями. А потім навколо однієї людини створився такий вакуум – осередок людей, які не пішли. І він починає собі гадати, що не йти – це нормально. Важливо це продовжувати.

Анастасія Багаліка: Коли все це починалося, був тренд йти. І це було нормально. Зараз суспільство формує інший тренд – ухилитися, сховатися.

Ілларіон Павлюк: По-перше, не треба і не потрібно, щоб раптом всі пішли. Важливо, щоб пішли всі, хто може і якомога більше. Чи є вже такий тренд? Не знаю, у мене таке враження, що немає. Зараз можна в соціальних мережах говорити, що нам потрібна швейцарська гвардія. У Швейцарії кожен громадянин після військової служби має вдома все необхідне, включно зі зброєю. Швейцарія здатна за кілька днів зробити величезну армію. Коли ми говоримо, що нам це потрібно, ми ніби чекаємо, що це зроблять зверху. Так би воно і мало бути, але не відбувається. Тому коли ти йдеш, отримуєш бойовий досвід, повертаєшся, маєш вдома все необхідне для війни, включно зі зброєю, то ти вже швейцарський гвардієць. Це друга причина.

Андрій Сайчук: Наскільки добре журналістика справляється з висвітленням війни?

Ілларіон Павлюк: У мене до колег тільки одне побажання. Ми всі вживаємо слово сепаратист. Але це технології. Який сепаратизм? Варто познайомитись з історією сепаратистських рухів, щоб зрозуміти, що це жодного стосунку до сепаратистів не має. Ми маємо розуміти, що це війна з Росією. Всіх колаборантів треба називати або зрадниками, або росіянами чи бойовиками.

Андрій Сайчук: Що тобі дало перебування там?

Ілларіон Павлюк: Синдроми такі я відчував, коли повертався з відряджень до Сектор Гази. Це багато мені дало. Я маю моральне право переконувати людей у тому, в чому хочу переконати. Я відчуваю більшу впевненість, готовність і розуміння, що буде, якщо війна піде далі. Я знаю, що відповідати дітям.

Андрій Сайчук: У нас сьогодні День Незалежності. Хочеться, щоб ти якось привітав .

Ілларіон Павлюк: Цей день треба святкувати. Це дарунок Господа. Тільки так трапилось, що ми не змогли розпорядитися ним у 91-му. Але за цей дарунок раз на рік дякувати Господа це правильно. Хочу всіх привітати. Щоб ніколи слово Батьківщина не було ані заїждженим, ані забутим, а було таким, як зараз!

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.