Слухати

Вірші Тичини суголосні з нашою війною – про проект «Тичина, Жадан і Собаки»

09 вересня 2016 - 08:30 490
Facebook Twitter Google+
Режисерка, перекладачка Вірляна Ткач та бандурист і музикант Юліян Китастий розповідають про виставу, за мотивами збірки Павла Тичини «Замісць сонетів і октав»

virlyana_tkach_1.jpg

Вірляна Ткач // «Громадське радіо»
Вірляна Ткач
«Громадське радіо»

Презентація цього проекту відбудеться 16 вересня о 20:00 в Першому українському театрі для дітей та юнацтва. Також виставу «Тичина, Жадан і Собаки» можна буде подивитися 19 вересня на фестивалі Gogolfest у Києві.

Василь Шандро: Що це за проект?

Вірляна Ткач: Ми взяли 12 віршів Тичини 1918-19 років, і обіграли їх — спочатку лунають кілька віршів, потім проривається музика Жадана і Собак.

Ці вірші про те, скільки було змін влади в Києві в той час, як розпадається суспільство, як змінюється ставлення людей один до одного в залежності від того, як ускладняється ситуація. Так само і пісні наші щоразу стають напруженішими, і все закінчується складно, але надія є.

Василь Шандро: Жадан виступає опонентом Тичини?

Вірляна Ткач: Пісні Жадана функціонують дуже по-різному, спочатку — лунає надія в піснях, але далі вони стають все більш агресивними.

tychyna_zhadan_i_sobaky.jpg

Вистава «Тичина, Жадан і Собаки» // Фото з Facebook сторінки Tychyna, Zhadan and the Dogs
Вистава «Тичина, Жадан і Собаки»
Фото з Facebook сторінки Tychyna, Zhadan and the Dogs

Тетяна Трощинська: Ви бачите паралелі між сьогоденням і тим періодом, коли створювалась збірка Тичини «Замісць сонетів і октав»?

Вірляна Ткач: Ми навіть плануємо назвати виставу «1917-2017» і показати її в червні, щоб провести паралелі між цими часами.

Василь Шандро: Інша музика в цьому проекті — яка вона?

Юліян Китастий: Моєю функцією було створити якийсь простір для слів, віршів, для акторів, для того, щоб кожне слово мало свою вагу, щоб кожний жест акторів мав свій час.

Ми намагалися робити так, щоб музика допомогла статися виставі.

Тетяна Трощинська: Я знайшла уривок вірша Тичини, який мені здався суголосним нашому часу: «Аероплани і усе довершенство техніки — до чого це, коли люди одне одному у вічі не дивляться?». Є це нині в Україні?

Вірляна Ткач: Так само, як і в цілому світі. Чим більше ми комунікуємо, тим менше ми говоримо один до одного, як це не парадоксально. Вірші Тичини дуже глибокі, які мають дуже сильні образи.

Василь Шандро: Можливо ви музично проілюструєте хоча б частково те, що буде у вашій виставі?

Звучить бандура у студії.

Василь Шандро: Музика — це персонаж у цій виставі чи доповнення?

Вірляна Ткач: Юліян — це персонаж із музикою, він є на сцені.

Василь Шандро: До цієї російсько-української війни молоде покоління не знало, що таке війна. А я подумав про вас, батьки яких були гнані війною. І ті реакції Тичини якось дуже суголосні з тим постійним відчуттям присутності якоїсь, а зараз конкретної війни.

Вірляна Ткач: Я лише недавно усвідомила, що є дитиною біженців, бо мої родичі мало говорили про це. Коли моя мама розповідала про табори, здавалось, що вона говорить про піонерські табори, але це були табори для біженців.

Я лише недавно усвідомила, що є дитиною біженців.

Ми робили проект в Донецьку в 2013 році, познайомилися там з людьми, а коли ми пізніше робили другу частину, то багато з тих людей стали біженцями. І ми записували їхні історії, робили виставу, як життя людини перетворюється на жах.

Тетяна Трощинська: Люди, які вижили, завжди щось приховували. Чи важливо вам було знати всю правду?

Вірляна Ткач: Я не знаю, чи можна взагалі розповісти словами про війну. Я бачу, як Тичина це намагається зробити, я це бачила в його щоденниках. Але він і там про війну пише дуже стисло.

yuliyan_kytastyy.jpg

Юліян Китастий // «Громадське радіо»
Юліян Китастий
Авторські права: 
«Громадське радіо»

Юліян Китастий: Мій батько брав участь в «одисеї» капелі бандуристів протягом війни через німецькі табори примусової праці, через бомбування. І він мусив про це розповідати, бажаючи цього чи ні. І про досвід капелі я дуже багато чув, але про його особисті спогади я почув лише декілька місяців тому.

Василь Шандро: Ваша родина походить зі східної України?

Юліян Китастий: Так, батько з Полтавщини, а виростав у Сніжному на Донбасі. Він розповідав, як вони з сестрою у 5-річному віці бавилися гарними кольоровими камінчиками на пустирі, а це було місце, де зруйнували церкву, і ці камінчики — були частинками мозаїки.

Під час війни мої тато з мамою виїхали в село на Лівобережжя, щоб від неї втекти, та саме в тому місці зімкнулося німецьке оточення, і війна йшла буквально в них над головами. Про це він раніше ніколи не говорив.

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.