Слухати

Випускники Києво-Могилянської академії творили школи у безшкільній Росії, — Брюховецький

22 квітня 2017 - 07:02 697
Facebook Twitter Google+
Говоримо про видання двотомної енциклопедії «Київська духовна академія в іменах: 1819 — 1924»

Гість студії — почесний президент Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький.

Дмитро Тузов: В’ячеслава Брюховецького можна також представити як слюсаря 5-го розряду. Мені здається, що ви цим пишаєтеся.

В’ячеслав Брюховецький: Я справді дуже пишаюся тим, що я не тільки кабінетний вчений. Це були незабутні роки праці на різних заводах.

Дмитро Тузов: У вас є надія, що ми відновимо наше виробництво?

В’ячеслав Брюховецький: Якщо будемо мудрі, то відновимо. Одна з великих проблем, з якою не впоралася Україна, — це те, що професійна освіта була знищена. Всі захотіли бути юристами, економістами, адвокатами, прокурорами, але забули, що маса погано підготовлених фахівців знецінить ці важливі спеціальності.

Треба правильно пояснювати. Щастя людини не в тому, щоб мати диплом університету, а у тому, щоб знайти себе в чомусь. Якщо людина себе знаходить у слюсарській роботі чи в токарні, це прекрасно, тому що вона одержує задоволення від цього.

Любомир Ференс: Коли прем’єр-міністр пан Гройсман був у Києво-Могилянській академії, як ви кажете, ви повірили його словам. Я читав вашу біографію. Свого часу ви були уповноваженою особою виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в багатомандатному виборчому окрузі (2002 рік), були обрані депутатом Київської міської ради (2006 рік) за списком від «Нашої України», але невдовзі відмовилися від мандату. Свого часу ви також вірили Віктору Андрійовичу Ющенку?

 

 

В’ячеслав Брюховецький: Спочатку вірив. Мене Віктор Андрійович взяв на одні збори в Запоріжжі. Коли я висловив деяке невдоволення тим, як це проходило, більше мене ніхто нікуди не кликав.

Любомир Ференс: Чи можна говорити, що в Україні тепер нова якість політики?

В’ячеслав Брюховецький: Вона народжується, але я вважаю, що Гройсман, як і президент України, — представник іншого покоління, іншої ментальності. Можна мати претензії до них, але це вже інші люди. Але треба професіоналізму, вміння. Це ж не приходить за один день.

Дмитро Тузов: Хто несе більшу відповідальність за те, що відбувається в країні, влада чи люди, які її обирають? Хто кого має витягнути з болота?

В’ячеслав Брюховецький: Тільки спільно. Якщо хтось не хоче вилазити з болота, голову відірвеш — не витягнеш. Влада — це невелика частка нації.

Любомир Ференс: Наскільки мені відомо, має вийти двотомна енциклопедія «Київська духовна академія в іменах: 1819 — 1924». Ви є відповідальним редактором. Чому її називають масштабним науковим проектом?

В’ячеслав Брюховецький: Енциклопедія уже вийшла. Коли ми почали відроджувати Києво-Могилянську академію, про неї мало хто знав. Мене часто питали, чи не готуємо ми священників. Дуже мало знали про Києво-Могилянську академію, ще менше — про Київську духовну академію, тому що вона була викреслена з історії. Ці два томи — фундаментальна робота. Якщо додати, що третім томом є «Києво-Могилянська академія в іменах» (2001 рік), то це величезна робота. Держава на це не дала жодної копійки. Перший том і ці два були видані за пожертви людей.

Києво-Могилянській академії трошки пощастило в радянський час, тому що там було багато людей, від яких нікуди не подінешся. Тут вчилися Ломоносов, маса тих подвижників, які творили школи у всій Росії, яка була безшкільна. До Тобольська вся Росія була поставлена випускниками академії. У Київській духовній академії були не менш цікаві люди.

Ідея автокефалії української церкви зародилася в лоні духовної академії.

Її закінчили Липський, Лотоцький, Чехівський, Власовський, Кульчицький, Нечуй — Левицький, Думитрашко, Маркевич. Батько нашого першого президента Михайла Грушевського, батько Михайла Булгакова закінчили Києво-Могилянську академію.

У Київській духовній академії, окрім росіян, вчилися румуни, серби, болгари, чорногорці, греки, сирійці і навіть японці.

Завжди вважалося, що в 19-му році її закрили, але робота над енциклопедією дозволила виявити, що була спроба продовжити. Коли більшовики прийшли остаточно, 26 квітня 19-го року все було закрито, була створена ліквідаційна комісія на чолі з комісаром Бліновим, вони вивезли не тільки всі архіви, а й матраци, ковдри, скатертини. Більшість документів була знищена.

Дмитро Тузов: Ви ґрунтуєтесь на тому, що духовна академія тривалий час була осередком науки, просвітництва і мистецтва. Зараз церква виховує ці функції?

В’ячеслав Брюховецький: Певною мірою так. Майже століття комуністична влада нищила в людях все це. Ми пройшли це. Було заборонено ходити на Великдень до церкви.

Дмитро Тузов: Але практично всі ходили.

В’ячеслав Брюховецький: Ходили, але не розуміючи нічого. А сьогодні, я просто вражаюся, маса людей відчула духовну спрагу. Може, це не сильно відчутно в суспільстві. В людині прокинулося щось, щоб відкинути цей бруд. Недаремно сьогодні є дуже серйозні праці на цю тему.

Цей майбутній час, у якому ми живемо, називають «Нове Середньовіччя». У нас же вчили, що Середньовіччя — це жах, темнота, схоластика, але це не так. На початку минулого століття про це писали, зокрема українці. Найвиразніше цю тезу обстоював Віктор Петров.

Два роки тому я видав три томи недрукованих, практично невідомих в Україні праці Віктора Петрова. Там все це є. Його ідеї з’явилися раніше, ніж у Шпенглера, у Тойнбі. І набагато цікавіше. Американський професор українського походження Іван Фізер написав статтю про те, хто зробив більший внесок в філософію в даному аспекті — Петров чи Фуко. Він робить висновок, що Петров. Якби Петров друкував це французькою, німецькою, англійською мовою, то це була б слава першопрохідця. Оскільки це друкувалося в українських малотиражних виданнях, ніхто цього не читав, окрім кількох людей.

Ми живемо в інший час. Людина прагне духовності. Може, не всі. Може, не усвідомлено. Прагматизм не дав нічого доброго. Я можу купити машину. А що далі? У бідних країнах людина може бути щасливіша, ніж у багатих країнах, де є гонитва, що вбиває людину.

Дмитро Тузов: Києво-Могилянська академія замислювалася як український Гарвард. Наскільки просунулася вперед наша освіта?

В’ячеслав Брюховецький: Сьогодні складно просунутися. Іде війна. Я не можу піти до Гройсмана і стукнути кулаком, щоб нам щось дали. Ми і без грошей все це зробимо. Можна знаходити способи.

Мене часом питають, чи реалізувалися наші амбіції. Моя відповідь — Києво-Могилянська академія збулася. Я спеціально пішов з посади президента в 60 років. Я вважаю, що керівнику академії має бути 40 — 45 років. Треба готувати молодих людей. Коли я питаю, особливо в Національній академії наук України, чому не йдуть молоді, мені відповідають, що немає. То ви були поганими керівниками, не готували людей, не думали про це.

Наша команда юристів повернулася зі змагань, де посіла перше місце в Європі. Кембридж був за ними. Це не вперше наші юристи виборювали такі місця.

Дмитро Тузов: Що нам робити з представниками технічних спеціальностей? З деякого часу технічні спеціальності перестали бути популярними.

В’ячеслав Брюховецький: У нас є хороші університети, дуже сильні. Треба розуміти, що без технічних спеціальностей ми захлинемося.

Чомусь ми робимо певні кроки, і всі ляпають у долоні. Це стосується не вищої, а середньої школи. Грубо кажучи, учню треба дозволити те, що він хоче. Що за ідіотизм! Від нормального перевантаження ще ніхто не помирав, а без роботи мозку стають дебілами. Плуг, що оре, не ржавіє.

Питання не в тому, щоб визубрити таблицю множення, а в тому, щоб мозок працював. Горе-міністр Табачник казав, що нічого не пам’ятає з хімії. Ти не є хіміком, але мозок пройшов цей тренінг, там щось залишилося (у нього, може, не дуже). Звичайно, що це важчі науки. Якщо не вчити їх, то хто буде йти в політехніку?

Я – філолог, але мене послали до школи обдарованих математиків. Я пам’ятаю, яка це насолода, розуміти красу математики, але для цього треба пройти певні етапи.

Як робилася русифікація в Україні? Був період, коли учням можна було не вчити українську мову. Тепер ми питаємо, чому Черкаси – російськомовне місто. Потім будемо питати, чому у нас немає фізиків та хіміків.

Кажуть, що на Заході так. Коли я працював в Канаді, моя дочка приходила і казала, що це не школа, а дитячий садок. Чому вони так хапають наших випускників шкіл? Тому що у нас була нормальна системна освіта.

Якщо відкинути ідеологічне нашарування, наша школа була дуже сильна.

Дмитро Тузов: Що треба змінити в нашій освіті?

В’ячеслав Брюховецький: В освіті, може, нічого не треба змінювати, але треба дати людям нормальну зарплату. Якщо ти фахівець, ти маєш нормально жити. Чому їдуть? Тому що там вища зарплата.

Дмитро Тузов: Яке ваше бачення нашої країни? Що потрібно зробити?

В’ячеслав Брюховецький: Потрібно кожному подумати, чи хоче він жити в нормальній країні. Я думаю, що у нас буде нормальна країна. Ще я збираюся в ній пожити трошки.

Я вірю в те, що ми можемо це зробити. Ми починали робити академію, коли мені біля скроні крутили пальцем і вважали, що я ідіот.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.