Слухати

Я борюся з тим розчаруванням, яке зараз модно популяризувати, — Єґіазарян

19 червня 2016 - 08:46 680
Facebook Twitter Google+
«А хто сказав, що після Революції Гідності ми виберемо нового президента, депутатів і у нас через рік — раз і стане європейська країна?», — міркує художник

Василь Шандро: Розкажіть, будь ласка, де можна ваші побачити виставки?

Борис Єґіазарян: Одну виставку можна відвідати в галереї «КалитаАртКлуб» за адресою вул. Богомольця, 6. Це виставка під такою дивною назвою «Розсекречені малюнки». У кожного художника, якщо поритися в ящиках, папках, можна знайти стільки думок, почуттів і емоцій, які приховані від публіки. Є самодостатні малюнки, а є начерки, за які переживаєш «а що подумають люди?» Тому виставка і називається «Розсекречені малюнки».

13 413 658_1 149 273 701 792 056_6 701 317 524 954 774 595_n.jpg

Борис Єґіазарян «Розсекречені малюнки» // Фото зі сторінки події у Facebook
Борис Єґіазарян «Розсекречені малюнки»
Фото зі сторінки події у Facebook

Василь Шандро: Іншу вашу виставку можна відвідати у «Майстеркласі». Вона називається «ПіслядраміЯ: Очищення вогнем».

Борис Єґіазарян: 19 червня — останній день, коли проходить виставка. Чому «ПіслядраміЯ»? Це роботи, які врятувалися від пожежі в 90-му році — моя майстерня згоріла. Разом з нею згоріло 15 років моєї роботи.

Це були студентські роки. Я тоді ще не знав болю, страждання. У ті часи писав драму. У мене в серії були «Будинок пристарілих», «Психіатрична лікарня» — тобто постійна драма. А потім, коли я дізнався справжню драму — пожежа в майстерні, землетрус в армії, війна, в’язниця, втратив друзів — побачив велику біду і страхи, після чого довгий час не міг писати.

Коли повернувся в живопис — почав серію «Гранати» і все життя її продовжую. Під час Революції я довго не міг працювати і знову намалював «гранати»

Є критика, але не потрібно своїх же принижувати

Тому «ПіслядраміЯ» — це символічна заява: коли все горить, коли країна горить, я починаю писати життєстверджуючі теми: радість, торжество життя, надія, любов. У мене навіть назви такі.

Разом з «Майстер Класом» заявляємо на всю Україну: так, частина України горить, пожежа, біда, біль, може бути, довгий біль — але ми маємо шанс починати з чистого аркуша. Це можливість з любов’ю побудувати нову країну.

pislyadramiya.jpg

Борис Єґіазарян «ПіслядраміЯ: Очищення вогнем» // Фото зі сторінки події у Facebook
Борис Єґіазарян «ПіслядраміЯ: Очищення вогнем»
Фото зі сторінки події у Facebook

Василь Шандро: Ви не розчарувались після Майдану?

Борис Єґіазарян: Я з тих людей, які не розчарувалися. Навпаки, я борюся з тим розчаруванням, яке стало модно популяризувати. Багато думаю про це. Тому що, як і у Вірменії, я втратив тут наших хлопців.
 

А хто сказав, що після Революції Гідності ми виберемо нового президента, депутатів і у нас через рік — бац і стане європейська країна?

Я — оптиміст: ми за два роки багато чого зробили. Спочатку деякі мас-медіа налаштовують народ на погане, а потім від його імені починають принижувати всіх підряд. Таке враження, що тут живуть одні корупціонери, злодії, бандити і всі, хто при владі, — мафія. Та нічого подібного! Я можу назвати сотні порядних політиків і представників різних професій. У цій країні багато що робиться.

Василь Шандро: Чому ви пішли на Майдан?

Борис Єґіазарян:  Майдан показав, що художники — люди творчості — вийшли не просто з пензликом. Коли прийшла пора, вони показали, що можуть і грудьми стати за свою країну. Довелося і палицю брати в руки. Спочатку було соромно — як це палицю брати в руки: а раптом доведеться вдарити? Було страшно камінь кидати.

Чому я пішов на Майдан? Це країна, в якій я давно живу. Моя дружина — українка, дочка теж народилася тут. Бути громадянином своєї країни — це захищати свій дім.

Майдан був символічною Україною. Захищати його кордон означало захищати країну. Чому ми перемогли? Бо розуміли, що тут душа України. Після Майдану, коли люди розійшлися по домівках, — стало складніше. Були й провокатори, все було. Але хвиля інтелектуалів, людей, які думають, ставала свяченою водою і омивала Майдан, робила його прозорим.

Майдан — як церква: там була молитва, віра, надія, сміливість

Зараз найнебезпечніше — той песимізм, який сіється. Я не кажу, що в Україні все чудово. Але думаю, що все не так погано. Так, щось не виходить, але все ж крок за кроком ми змінюємо і міняємося самі. Дуже легко ставати політиками, активістами, принижуючи когось. Потрібно підняти того іншого і піднятися самому.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.