Слухати

Як вийти з "трикутника смерті" української освіти?

26 грудня 2016 - 07:45 741
Facebook Twitter Google+
Співзасновник онлайн-платформи Prometheus Іван Примаченко міркує про шляхи виходу української освіти з кризи. На його думку, використання онлайн-курсів може нівелювати брак кваліфікованих кадрів

Ірина Славінська: Проблеми української освіти можна звести до тотальної нестачі трьох ресурсів: висококваліфікованих викладачів, грошей і часу на зміни. Так принаймні вважає Іван Примаченко, співзасновник платформи онлайн-освіти Prometheus. Ми обговоримо в цій студії його колонку про «Трикутник смерті української освіти». Доброго вечора, Іване. Отже, де ці Бермуди?

Іван Примаченко: І реформа, яка дозволить вийти з цього трикутника. Є взаємопов’язаний дефіцит найбільш важливих ресурсів. З одного боку – висококваліфікованих викладачів, з іншого – грошей, аби їх найняти, навчити або перенавчити. Та часу, який необхідний для змін.

Юрій Макаров: А що тоді є? Якщо нема ключових передумов, для того щоб це працювало?

Іван Примаченко: Знаєте, є все. Але в надзвичайно низькій кількості. У нас є класні викладачі. Є певна кількість грошей і часу. Але їх дуже мало, от у чому проблема.

Ірина Славінська: Водночас є розуміння проблем освіти і бажання щось змінити, чи не так?

Іван Примаченко: Є. Нещодавно навіть Володимир Гройсман публічно визнав, що дипломи не потрібні ані йому ані студентам. Цілком справедливо зазначив.

Ірина Славінська: То що ж, закривати 300 університетів українських?

Іван Примаченко: Потрібна реформа, але принципова і доволі радикальна. Наше бачення полягає в тому, що для того, аби подолати ці проблеми, потрібно взяти безкоштовні онлайн курси від найкращих викладачів. Вони з одного боку дозволяють масштабувати цих викладачів на всю країну, з іншого вони коштують дуже невеликих грошей порівняно з традиційною освітою. Мається на увазі їх виробництво. І третє – вони швидко створюються, за пів року максимум. Та інтегрувати ці курси в школи та вищі у форматі змішаного навчання. Діти та студенти дивляться лекції онлайн, в онлайні ж виконують поточні завдання, однак в офлайні лишається більше часу на індивідуальну і напівіндивідуальну роботу викладача зі студентами. Лишається фінальний контроль знань, аби студенти не могли маніпулювати результатами. Лишається також ті форми роботи, які неможливо перенести в онлайн.

Юрій Макаров: Тобто, йдеться про всю освіту? Про середню, спеціальну, без різниці…

Іван Примаченко: Абсолютно.

Юрій Макаров: Люди, які володіють іноземними мовами, вже зараз можуть слухати курси хочете Гарварду, хочете – Берклі, хочете – Оксфорду і ніякого бар’єру немає. А в чому тоді сенс університету, як інституції?

Іван Примаченко: Не тільки англійською. На Prometheus вже навчаються 300 тисяч слухачів. Однак, цього недостатньо. Університети пропонують декілька важливих переваг. Перша – лише 10% відсотків людей мають відвагу і самодисципліну, для того, аби завершувати успішно масові онлайн-курси. І на Prometheus, і на західних платформах всюди ця цифра.

Юрій Макаров: В університетах примус до навчання?

Іван Примаченко: Примус до навчання. Соціалізація, коли ти відчуваєш, що не можеш впасти в очах оточуючих, якщо провалиш курс. Структурованість певна. Тобі є, що втрачати, якщо тебе відрахують. Це важливо. Навчання – це не лише процес отримання знань. Це також знайомства і спілкування. Воно має бути так само частково в офлайні. Кінець кінцем – це сертифікація державного зразка.

Змішане навчання, реформу якого ми пропонуємо, пропонує баланс, комбінацію найкращого від онлайну і офлайну. В результаті має з’явитись освіта абсолютного іншого рівня. Що вже відбувається.

Юрій Макаров: Ще один надзвичайно важливий момент. Можливо, старші люди з корпусу університетських викладачів, є носіями певної культури. Я має на увазі не лише культуру в найбільш широкому сенсі. А йдеться про наукові школи, виробнича культура, якщо йдеться про технологічні фахи. Є речі, які передаються напівсвідомо. З рук в руки. В своїй концепції ви цей особистісний вимір зберігаєте?

Іван Примаченко: Так. Цей вимір дуже важливий. Він буде зберігатись абсолютно. Ба більше – в онлайн виноситься рутинна частина навчання. Лекції, які викладачі повторюють знову і знову з року в рік, автоматизована перевірка завдань. Тощо. У викладачів з’являється набагато більше часу за рахунок того, що вони тепер не начитують. Тепер вони можуть більше спілкуватись індивідуально зі студентами. Набагато більше часу для того, що ви згадали – передачі культури, а не просто знань, які можна отримати в онлайні.

Ірина Славінська: Я подумала, що з точки зору новини, що бібліотеці ім. Вернадського скоротили робочі години до меж звичайного робочого дня, в умовах онлайн освіти може бути зручним вдень робити нотатки, а вночі, коли бібліотека не працює, слухати лекції.

Іван Примаченко: Абсолютно. Тим більше з січня у нас будуть додатки, які дозволять завантажувати лекції і переглядати їх офлайн. Для користувачів смартфонів це буде дуже зручно.

Юрій Макаров: Ваша платформа, наскільки вона корелює з міністерством освіти. Наскільки вас чують з боку офіційних структур. Наскільки можна розраховувати, що ці дві стратегії зіллються в одну?

Іван Примаченко: В останній місяць намітився значний прогрес у цьому. Міносвіти разом з нами буде запускати шкільні курси. Prometheus збирається в 2017 році вперше запустити курси для школи. Курси української історії та літератури, історії України, математики. Ще деякі, які стануть приємним сюрпризом. Міністерство готово відходити від символічної підтримки до більш конкретної. До цього ми говорили про реформу знизу. Однак, будь-яка реформа набагато швидша, якщо вона робиться згори. Якщо ми хочемо це зробити не за сім років, а за два-три, то маємо отримати повну підтримку держави.

Юрій Макаров: Окрім викладачів є ще громадськість. Освіту, яка галузь, звикли сприймати, як щось надзвичайно консервативне, заскорубле. Водночас, часто в цій галузі зустрічаєш людей відкритих, зі світлими очима, готових іти на контакт. У вас таке саме враження?

Іван Примаченко: Так. Мені здається, зараз відбуваються фундаментальні зміни у ставленні суспільства до освіти. По-перше, суспільство остаточно зрозуміло, що потрібно радикально реформувати освіту. Суспільство готове переходити до активних дій. Ми часто називаємо Prometheus народним проектом. Тому що нас спонсорують люди. На Спільнокошті влітку зібрали 15 тисяч гривень. Як волонтери, люди допомагають з цим проектом.

Запустити реформу умовно легко. Запустити онлайн курси теж абсолютно реально. Однак, це має прийти в кожну школу, в кожен університет. І тут ми будемо покладатись на звичайних вчителів, батьків, людей, які небайдужі до цього і самі будуть проводити ці зміни на рівні школи, району чи міста.

Ірина Славінська: Ми почали з метафори про «трикутник смерті» української освіти. І це, зокрема, є також шлях евакуації – ці три точки, крізь які можна вийти на якісь здобутки. Українська освіта вже доволі довго переживає кризовий момент. Де є трампліни для його подолання?

Іван Примаченко: На Заході є велике розуміння того, що за змішаним навчанням майбутнє. Провідні університети дуже активно з цим експериментують. В MIT це вже не експерименти, а стратегія. Але там освіта нормальна сама по собі. Часто американці на неї скаржаться. Однак вона порівняно адекватна. І вони тому не так поспішають, хоча мають всі можливості, з впровадженням змішаної освіти. В Україні ситуація доволі критична. У нас є набагато більше підстав проявити суспільну волю, щоб спробувати зробити цю реформу. Нам втрачати вже майже нічого.

Юрій Макаров: Будь-яка реформа наштовхується на конкретний інтерес тих, кому в старій системі координат дуже і дуже непогано. У нас значна частина нашої освіти – це прибутковий бізнес, де варяться величезні гроші. Це десятки, якщо не сотні тисяч людей по всій країні, в яких ви персонально готуєтесь вибити ґрунт під ногами.

Іван Примаченко: Відповідь дуже проста. З одного боку – декілька десятків тисяч людей, це дуже багато. З іншого боку – декілька десятків тисяч не можуть тримати в заручниках декілька десятків мільйонів. Підтримка суспільства тут буде головною. Багато хто з інших, хто намагався впроваджувати реформи, робили першочергово головну помилку – не спирались на суспільство і людей. Не комунікували про те, що вони хочуть робити, і система їх задавила. Для нас комунікація і залучення суспільства є одним з ключових факторів. Є ще один аспект – в самій системі є ті, хто виграють від реформи. Провідні вищі, наприклад. Хто буде створювати ці курси для всієї країни? Відповідно, вони це вже підтримують.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.