Слухати

Якою має бути відповідальність за сексистські висловлювання?

12 жовтня 2016 - 12:40 399
Facebook Twitter Google+
«У країнах сталої демократії за сексистські висловлювання політики мають іміджеве покарання», - говорить у студії Громадського радіо Лариса Кобелянська

Спілкуємось про наслідки дискримінаційних висловлювань із Ларисою Кобелянською, головою Громадської гендерної ради при міжфракційному об’єднанні «За рівні можливості» у парламенті. 

Ірина Соломко: Пан Аброськін, керівник міліції Донецької області написав у Facebook: «Читаю сводку о совершенных правонарушениях за прошедшие сутки по Донецкой области. Говорят, что женщинам у нас надо больше дать прав, боюсь, что у них и так их хватает. Скоро мужчин надо будет заносить в Красную книгу, как «вымирающий род» Только вчера, 8 октября. Лиман. Девушка, 1989 года рождения, ножом причинила тяжкие телесные повреждения своему сожителю, 1994 года рождения. Покровск, женщина, 1964 года рождения, кухонным ножом причинила тяжкие телесные повреждения своему мужу. И это только небольшая часть – тяжкие телесные».

Подібний пост не міг не викликати негативну реакцію, оскільки тут віє неповагою і взагалі вибірковим повідомленням. Були вибачення пана Амброськіна, в якому він також намагався «уштрикнути» жінок.

Лариса Кобелянська:
Тут дуже є багато тем і реплік для реагування. Навіть починаючи із того, що чоловіки «вимираючий вид». І в дусі поліціянта В’ячеслава Аброськіна, я могла б порадити чоловікам, як не потрапити у Червону книгу. Наприклад, зосередитись на здоровому способі життя, намагатися уникнути ризикованої поведінки, можливо, трохи більше уваги приділяти своїм батьківським і сімейним обов’язкам. Це, як показує досвід інших чоловіків, продовжує здорове чоловіче довголіття. Якщо мене почує чоловіча частина нашої слухацької аудиторії і зробить із цього висновки,то я це кажу абсолютно без іронії, на відміну від пана Аброськіна.

А тепер без іронії про те, що він називає статистикою. Думаю, що людині при такій посаді після таких постів треба просто складати погони і просто відмовлятися від тих посад, які він займає добровільно. І я дуже дивуюся, що немає якоїсь офіційної реакції на подібного роду речі. Тому що це ознака абсолютного невігластва та повного провального непрофесіоналізму.

Із 2001 року, коли був прийнятий закон «Про запобігання домашнього насильства», офіційно ведеться статистика щодо звернень за фактами насильства до органів внутрішніх справ. Ця статистика, яку ми маємо множити як мінімум в рази, щороку наближується до цифри 100 тисяч звернень на рік – і це переважно жінки. Не просто переважно, а домінуюча частина. Цікаво, якщо чотири випадки, на яких наголосив пан Аброськін, він вважає статистикою, а не просто вирваними із контексту. Тому що у суспільстві, та ще й регіон, який пан Аброськін представляє, він надзвичайно нафарширований агресією і прояви цієї агресії можуть бути абсолютно неконтрольовані.

Проблема надто глибше, ніж маніпулювання чотирма фактами із намаганням подати їх як статистику та намаганням зробити висновки щодо вразливості чоловічої частини суспільства. Я жодною мірою не применшую гіркоту втрати здоров’я, чи життя, не залежно від того, хто це буде: жінка, чи чоловік. І не вважаю життя жінок більш дорогоцінним, ніж життя чоловіків.

Кожна людина має право на життя і ніхто інший не має права насильно позбавити цього.

Ірина Соломко: Так сталося, що в ці дні з іншого боку планети нам підкинули тему для розмови — досить резонансні заяви Дональда Трампа.

Лариса Кобелянська: Стосовно його секситських виступів у сторону жінок – це, в першу чергу, свідчення громадянської зрілості американського суспільства, його здатності не пробачати, враховуючи давність такої образливої поведінки. І обов’язково людина несе політичне покарання. Вона обов`язково розплачується за свій вчинок.

Не хочу згадувати прізвища тих українських політиків, які зараз є, скоріше за все, громадянами Росії. Але вони дозволяли собі не менш образливі та обурливі висловлювання щодо жінок. І проти цього не поставала українська Феміда, а громадянське суспільство досить кволо на це реагувало. І жодних політичних наслідків.

Стосовно висловлювань Трампа щодо жінок. Не думаю, що нам варто вникати у деталі: чи він це говорив у роздягальні, чи це просто вихоплені із контексту якісь його слова. Нам важливо як відреагувало суспільство. Відреагували не лише жінки. Подивіться скільки чоловіків політиків, митців, діячів громадськості та культури відреагували на це збуренням.

Ірина Соломко: Як часто подібні сексистські заяви збоку українських представників влади?

Лариса Кобелянська: Не так давно подібні висловлювання були від радника Міністра внутрішніх справ пана Геращенко. Також за подібні висловлювання вибачаються багато хто з  чоловічої частини парламенту. Я не скажу, що це відбувається кожен день, але статистично сказати як часто не можна.

До того ж, готовність робити присутня ледь не на ментальному рівні. Тому що на тому ж ментальному рівні не сформована культура захисту гідності особи. Як би ми не говорили про рівність прав доти, поки жінка буде сприйматися як інша, як гірша, як меншовартісна, як така, яка комусь щось винна, то як би не стримували, як би не контролювали себе політики, це прорветься. І те, що в них інколи підсвідомість домінує над висловлюваннями, говорить про їхню внутрішню готовність і їхнє внутрішнє розуміння цієї ситуації саме так.

Анастасія Багаліка: Я от зрозуміла, що сексистські висловлювання супроводжують нас ще зі школи.

Лариса Кобелянська: В освіті це ще більш чутливо. Оскільки вона формалізована у тих меседжах-знаннях, які доносять до дитини. І у тій поведінці, на фоні якої це все відбувається. Якщо вчителька буде говорити, щоб хлопчики ішли гуляти, а дівчатка брали віники і підмітали підлогу, то скільки б потім вона не говорила про рівність прав, то все рівно всі будуть знати, що прийде перерва, на якій хтось буде махати віником, а хтось все ж таки піде грати футбол. Це може не виглядати у такій брутальній формі, це може бути у формі «ми ж заохочуємо дівчаток допомагати».

Потім із дівчаток виростають жінки, які готові допомагати, бути фоном, другим планом.

Стосовно хлопчиків так само багато упереджень у школі. Та багато дискримінаційних проявів.  Навіть там, де нам не видається, що вони в принципі там можуть бути. У мене теж є син. І коли він навчався у школі, я ніколи не забуду як на уроках праці їх ділили. Дівчаток вчили готувати, а хлопчиків вчили чомусь іншому. І я хочу сказати з позиції мами хлопчика. Я була надзвичайно здивована, що школа не зацікавлена, щоб виховати абсолютно самостійну дитину.  Тобто це закладено у концепцію. І хлопчик навіть не навчиться яєчню смажити за 10 чи 12 років перебування у школі. А як він буде виживати, якщо не буде мати елементарних знань і навичок? Тоді це означає наперед, що хтось його має обслуговувати.

Анастасія Багаліка: Повертаючись до питання сексистських висловлювань політиків. Чи можна їх притягнути за це до якоїсь відповідальності?

Лариса Кобелянська: Ми вже частково це обговорили на прикладі Трампа. Його не потрібно притягати до відповідальності, бо він покараний суспільством. У нас відбувається це інакше, ніж у країнах сталої демократії. Скажімо, в освіченій частині суспільства присутнє розуміння того, що саме є дискримінаційним. Однак, стримати себе буває дуже важко, тому  що не навчені, немає цієї звички поваги, немає внутрішньої заборони на подібного роду думки навіть.

Чи можна притягти до відповідальності? Досвід громадських діячок, які намагалися притягнути до відповідальності за висловлювання сексистського характеру українськими політиками минулих часів, не набули якогось продовження у площині правового захисту. І одна із причин – не було кому провести експертизу чи це сексистське висловлювання, чи ні.

Зараз виникає серйозне питання підготовки спеціалістів з ґендерних студій, тих, які могли би на рівні фахової професійної роботи давати оцінку і в разі необхідності виступати тими формальними експертами.

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.