Слухати

Якщо письменник на війні не віддав жодного наказу, то не має права говорити про від’єднання територій, - Олег Короташ

18 березня 2018 - 09:55
Facebook Twitter Google+
Олег Короташ - поет, філософ, член Національної спілки письменників України, доброволець, перший комбат «Правого Сектору». Чи має право письменник втручатися у геополітику держави?

Говоримо про це у студії Громадського радіо.

Наталя Соколенко: Чотири роки тому ви пішли на війну. Розкажіть про те як ви там опинилися. 

Олег Короташ: Це була моя громадянська позиція і нічого видатного у тому для себе я не бачу. Коли людина приходить до книгарні, то купує вірш, а не біографію автора.

Другу світову війну виграла коаліція країн, Німеччина ж програла. Україна – одна з країн-переможниць. Україна продукує таврії, славути, Росія – газелі, Німеччина – мерседеси, гелендвагени.

Тому участь у війні не є ознакою якості продукту. З людьми і з покупцем варто бути чесним.

Сергій Стуканов: Яка роль поета, письменника у контексті війни? Чи повинен він братися до пера, як до зброї? Бути учасником війни за допомогою текстів?

Олег Короташ: Для себе я вважаю участь у війні зайвим досвідом. Волів би цього не знати.

oleg_korotash.jpg

Олег Короташ // Громадське радіо
Олег Короташ
Громадське радіо

Свідомості важко було прийняти необхідність, що без війни України не буде, і гуманітарну складову. Треба говорити не лише про оборонну війну, а й змінювати генеральну військову доктрину.

Деяким письменникам, які не бралися за зброю, краще взагалі не говорити про державу і про від’єднання територій. Маю на увазі Андруховича, Винничука, Шкляра, Бойченка, Прохаська.

До війни і у ході війни ці мої колеги встигли наговорити такого, за що мені соромно. Соромно, як людині, що належить до письменницького цеху.

Колись професор з логіки сказав мені таке: думку треба формулювати так, аби сказане вами не можна було перекрутити. Тому, коли автори, як прямі носії лексики, спочатку щось ляпнуть, а потім пояснюють що не те мали на увазі, то або ти поганий письменник, або маніпулюєш.

Уявіть: сидять Юрій Ігорович Андрухович, Василь Шкляр та Сашко Бойченко за круглим столом. Перед ними лежить піца у вигляді держави. Відрізають звідти по шматку: людей, долі, дітей, сім’ї, коханих. Для них це абстракція. Не знаю чим керуються люди, коли про тисячі людських доль говорять категоріями «треба віддати».

Сергій Стуканов: Донбас, на ваш погляд, це Україна? Які ознаки роблять регіон українським?

Олег Короташ: Насамперед ми маємо справу з війною культур. І маємо справу не з гібридною війною, а з гібридними способами ведення війни.

Письменники, які говорять про те український Донбас чи неукраїнський – підігрують раднику Путіна Суркову, який за сумісництвом є письменником. В одному із своїх останніх творів він описав нелінійну війну, війну всіх проти всіх. Наш аналітик Георгій Почепцов каже, що проблема не у лінійних та нелінійних війнах, а в дифузних війнах. Коли на перший погляд держава просто не бачить загроз, бо ці загрози існують у площинах недотичних до війни. Тому українські письменники, які ведуть мову про неукраїнськість Донбасу є дифузними авторами, які відверто працюють на дифузну війну. Сепаратизм – політична площина. А вони, будучи діячами культури, підкладають ідеологію під існування відокремленого регіону. Тобто політику яка часом змінюється вони сцементовують до історії та культури народу.

Якщо письменник на війні не віддав жодного наказу, не сумував за побратимами, то він не має права говорити про від’єднання територій.

Цивілізований світ допомагає Україні у війні проти ядерної держави, а українські автори закордоном розповідають, що території потрібно віддати.

Якщо не боїшся залежності від видавництв, поїздок, окремих фестивалів, не інтегрований у письменнику корупцію, тоді можна говорити про люстрацію. Але для цього треба розуміти своє місце у процесі. 

Повну версію розмови дивіться у доданому звуковому файлі.

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.